Війна забрала у неї всіх рідних: майже рік 10-річна Вероніка з Вугледару живе у Львові (відео)

Про це повідомила пресслужба ЛМР, пише Dailylviv.com. 

9 квітня російські окупанти прицільним вогнем із танка накрили сховище дев’ятиповерхівки у Вугледарі на Донеччині. У цьому будинку проживали рідні Вероніки. Дівчинка – єдина, хто вижив в укритті того дня. Батько Вероніки, її бабуся та дядько із дружиною загинули. Дівчинку витягли з-під уламків сусіди. Рідні врятували дитину, накривши її собою.

Рідних Вероніки сусіди поховали на подвір’ї місцевої церкви. Дівчинку спершу відправили до Дніпра, а потім – до лікарні святого Миколая Першого медичного об’єднання Львова.

Уламок снаряду потрапив дитині в голову, на лівій руці відірвало великий палець, а праву руку частково паралізувало, дівчинка втратила пам’ять. Вона була на межі між життям та смертю.

У Львові Вероніку  лікували у Першому медичному об’єднанні, їй провели операції на око та тут вона проходила тривалу реабілітацію. На дівчинку чекає ще одне втручання, адже уламок снаряду досі перебуває в її голові та хребті.

Уже вісім місяців Вероніка живе в одному з дитячих будинків сімейного типу Львова, де мамою-вихователькою є сестра Юля (Наталія Фляк). Дівчинка відвідує школу, товаришує з дівчатами та дуже хоче бодай на мить повернутись у рідні краї.

Вероніка згадує, як для неї почалась війна, згадує про рідних, про маму-виховательку та про свої мрії.

«Бабуся казала, що не буде ніякої війни. Вона почалась для нас без повітряної тривоги, її у Вугледарі чомусь тоді не ввімкнули. Просто були вибухи, такі, що аж вікна тремтіли. Ми тоді і в укриття йти не думали. Ходили в коридор, туди накидали подушок і навіть переставили диван», - розповідає дівчинка.

Згодом родина таки почала спускатись в укриття, і там їх обстріляли. Той день дівчинка майже не пам’ятала, і лише з часом почала про нього розповідати мамі-виховательці.

«Вероніка розповідала, що тоді в оченятах було дуже багато піску, бачила лише одним оком. Пригадує, як і де лежали її рідні. Щоразу пригадує якісь деталі і весь час повертається до цього дня», - говорить сестра Юля, мама-вихователька Вероніки.

Після того, як дитину виписали із лікарні, вона деякий час перебувала у Центрі соціальної підтримки для дітей та сімей «Рідні». Директорка центру сестра Юля (Наталя Фляк) каже, що, побачивши дитину, відчула серцем, що стане її мамою-вихователькою.

«Я її бачила серед інших дітей. Вона говорила російською, їй було трохи важко адаптуватись. Не могла через травму ручки собі навіть черевичок зав’язати. Я відчула, що потрібна їй, а вона потрібна мені», - ділиться спогадами сестра Юля Фляк.

Як тільки дівчинка переїхала у дитячий будинок сімейного типу, мама-вихователька розповіла їй, що рідні загинули. Та вона все ще вірила, що, можливо, вони живі.

«Своїм серденьком вона відчувала, що їх немає, а розумом не хотіла приймати. Я живу з дітьми у правді, нічого не приховую. І психолог радила мені сказати Веронічці все, як є. Почали розмову з погляду віри: що на небі є Нова Україна і там немає окупантів, а там є всі, хто загинув, і там є і її рідні. Вони разом, їм добре, у них велика та гарна домівка. Звичайно, вона була засмучена. Довгий період часу вечорами вона починала плакати і згадувати, ми багато говорили, вона так цього потребувала. Згадувала рідних, Вугледар. Ці вечори розмов були дуже їй потрібні, ми обіймались і говорили», - каже сестра Юлія, мама-вихователька.

За період перебування у дитячому будинку сімейного типу Вероніка почала говорити українською, потоваришувала із дівчатами, найближчою приятелькою для неї стала Женя. Удвох вони нерозлийвода. Дівчинка ходить в школу, малює, часто співає улюблену щедрівку тата «Щедрик», а ще дуже сумує за улюбленими стравами, які їй готувала бабуся.

«У Вугледарі, на моєму рідному сьомому поверсі, були улюблені іграшки, і бабуся, і рідні. Це був мій найкращий дім, я точно його не забуду. Там були мої друзі, не знаю, де вони тепер та що з ними. А ще у мене була найкраща бабуся. Як же смачно вона готувала картоплю, а ще борщ. Він був яскравого помаранчевого кольору, не такий як тут, бо тут червоний. І свята, які ж гарні у нас вони були», - пригадує Вероніка.

«Вероніка дуже розумна дівчинка, читає постійно новини про Вугледар, знаходить їх у інтернеті. Має одну мрію – зустрітись з військовим, що воював у Вуледарі. І, звичайно, поїхати у Вугледар, у своє рідне місто», - каже мама-вихователька.

Дівчинка потребує оперативного втручання, уламки снаряду є у голові та у хребті дитини. Медики кажуть, що це складна операція, тому питання, як вона буде проводитись та де, ще вирішується. Вероніку готові оперувати за кордоном.

Монастирський комплекс на Львівщині обміняють на 4 дитячі будинки сімейного типу

Італія прийме українських дітей: сиріт і хворих з двома діагнозами

33-х дітей евакуювали зі Запорізької області у Львів