У Львівському полку Національної гвардії України влаштували свято для свого однополчанина

«І на війні є місце маленьким радощам і навіть святам. Ми з колегою побачили саме таке «військово-польове свято», яке військовослужбовці дислокованого у Львові Римнікського тричі орденоносного полку Національної гвардії України влаштували для свого однополчанина прапорщика Романа Довганика. Йому того дня виповнилося 36 років», – повідомив майор Сергій Дідик з інформаційно-видавничого центру Національної гвардії України, який розповів також:

«Командир частини, полковник Степан Логуш, який приїхав на блокпост, щоб привітати Романа перед строєм під час шикування, міцно потиснув йому руку, вручив вітальну адресу та солодкий подарунок і висловив багато хороших побажань, головне з яких – наступний день народження зустріти вдома, у вже мирній Україні. А після того, як пролунало: «Вільно! Розійдись!», до привітань приєднались і бойові побратими…

Це був лише один епізод з побаченого під час наших мандрівок сектором «С» району антитерористичної операції на Сході країни, де нині виконують службово-бойові завдання підрозділи Західного оперативно-територіального командування НГУ. Розповімо про деякі з наших зустрічей…

«Забули про вік, Згадавши, як воювати…»

Під час відвідування підрозділу НГУ, який несе службу на горі Карачун, мою увагу одразу ж привернули двоє немолодих гвардійців. Коли автор цих рядків привітався і відрекомендувався одному з них – почув відповідь, від якої усі ми (разом із співрозмовником) щиро розсміялися:

– Здрастуйте! А я – старший солдат Дубінчук. Звати мене Володимир Володимирович – як Путіна!..

Як розповів 57-річний боєць, він ще влітку 2014-го, після оголошення першої хвилі часткової мобілізації, звернувся до військкомату із проханням прийняти його на службу. Але йому відмовили, посилаючись на чинні на той час вікові обмеження (Володимиру було тоді п’ятдесят шість).

Доброволець не відступився і таки умовив військового комісара. Той нарешті «здався». Із медиками в чоловіка проблем не виникло, і торік 30 серпня він склав Військову присягу на вірність Українському народу.

Такий вчинок вразив усіх його рідних та близьких – до слова, у Володимира Володимировича дві доньки, дві онучки й онук. старший солдат Дубінчук зізнався:

– Якщо чесно, не лише родичі, а й друзі та сусіди дивувалися, перепитували: мовляв, навіщо мені йти до війська на схилі літ? Однак я знаю, що вчинив правильно. Мій батько воював, був нагороджений медаллю «За відвагу». Як я міг сидіти вдома, коли моя рідна країна в небезпеці? Так і сказав донькам – іду воювати в район АТО, щоб вам жилося мирно і спокійно!..

Схожою виявилася історія й 59-річного солдата Степана Кисилиці. Про те, що йде добровольцем у Нацгвардію, він тримав у таємниці від родини до останнього – лише коли прибув до частини, повідомив рідним, що призваний за мобілізацією.

Нинішнє відрядження до району АТО для Степана Олексійовича вже третє. Він не раз був у боях, своєю відвагою й надійністю заслуживши величезну повагу товаришів по зброї.

На запитання про те, чому в такому віці він проміняв розмірене, спокійне життя на воєнні будні, гвардієць лише ніяково знизує плечима: «Не знаю… Напевно, тому що я просто патріот своєї країни… Ми тут якось забули про свій вік, згадавши, як воювати…».

«Наша мета – квітуча й мирна Україна!..»

Киянин, рядовий Вадим Червонний, був призваний до лав Національної гвардії України за мобілізацією торік у серпні. Нині він разом з однополчанами також несе службу на горі Карачун. Гвардієць говорить:

– Кожен з нас відчуває на собі велику відповідальність. Адже Карачун – це місце ратного подвигу українських військових, і ми не маємо права зраджувати пам’ять героїв, які загинули в боях за цю висоту.

До речі, у Вадима це відрядження до району АТО – також вже третє. Киянин розповів:

– Мій покійний батько був офіцер, сам я двадцять років тому відслужив строкову у Прикордонних військах. Такі поняття, як Військова присяга, вірність Батьківщині, військовий обов’язок, для мене – не просто слова. Тому не ховався, коли отримав повістку, й не шукав можливостей не їхати в АТО. Тим більше, я переконаний, що наша мета – не лише перемога над ворогом, а квітуча й мирна Україна!..

«Перемога буде наша!»

Військовослужбовець НГУ прапорщик Юрій Данілов у районі АТО вп’яте. Як зізнався гвардієць, під час кожного відрядження він найтяжче переживає не труднощі служби (хоча вона на блокпосту – далеко не мед), а розлуку із близькими. Гвардієць розповів:

– Мій син Максим, якому лише два з половиною рочки, коли бачить по телевізору людину у військовій формі – підбігає до екрана і кричить: «Тато! Тато!». Сумує за мною…

Однак Юрій наголошує: попри всі випробування, і він, і його однополчани мають незламний бойовий дух. Прапорщик запевнив:

– Ми ж «западенці»! Ми тут заради того, щоб в нашій країні були мир та спокій, тому перемога буде наша! − зазначив військовий правоохоронець.

Їхати на схід, як і на службу в Нацгвардію, покликало серце

З військовослужбовцем за контрактом молодшим сержантом Дмитром Янулем на одному з блокпостів мені порадив поспілкуватися його командир. При цьому він навів кілька вагомих аргументів: «Дмитро – продовжувач військової династії. Добровольцем поїхав у район АТО. Мріє стати офіцером Нацгвардії…».

І дійсно так. Розмова з юнаком не просто здивувала – приємно вразила. Відповідь на запитання, чому Дмитро одразу після навчання в технікумі вирішив стати професійним захисником Вітчизни, була очевидна: батьки Дмитра – військові (батько – майор Нацгвардії, мати служить у Збройних силах). Не видалася дивною і мрія молодшого сержанта Януля – стати офіцером, як батько.

А от після того, як Дмитро пояснив, чому довелося умовляти комбата взяти його до складу підрозділу, що вирушав на Схід, я ще раз відчув гордість за те, що такі хлопці носять гвардійський однострій:

– Я цього літа збираюся вступати на навчання на факультет підготовки фахівців для НГУ Національної академії внутрішніх справ. От мені і спало на думку: якщо вдало складу іспити, хто ж мене курсантом в АТО відпустить? – зазначив молодший сержант Януль. – А поїхати на Схід, як і на службу в Нацгвардію, мене покликало серце: я люблю свою країну, мій обов’язок – її захищати!..

До АТО – з чотирилапим напарником

Військовослужбовець за контрактом Римнікського (Львівського. – «ЩЛ») полку НГУ старший інструктор кінологічної групи старшина Роман Харечко – досвідчений військовий правоохоронець, який не раз відзначився під час несення служби з охорони громадського порядку. Як виявилося під час розмови, 2006 року він разом із службовим собакою Шері під час оперативно-профілактичного відпрацювання міста Стрий лише за один вихід на патрульний маршрут затримав одразу трьох зловмисників: в одного чоловіка було вилучено ніж, в іншого – кастет, а в третього… кілограм (!) марихуани.

Службовий вік у собак досить короткий, тож нині старшина Харечко несе службу на одному з блокпостів у секторі «С» разом із щеням Шері – псом Яном. Гвардієць переконаний% «Ян у мене молодчина, стане у пригоді в районі АТО».

Про це повідомили сьогодні, 25 червня, на сайті Міністерства внутрішніх справ України.