Щоб Україна перемогла, але й Росія не зазнала поразки: завдання Заходу, яке не має вирішення

Франко-американський письменник Джонатан Літтелл вважає, що Захід дипломатичними викрутасами, що продовжуються, сам дає Путіну привід вірити у свою кінцеву перемогу. Тему позиції Заходу у статті "Безкрайні заходи" описав російський опозиціонер, історик, публіцист Олександр Скобов, публікацію якого переклав Dailylviv.com.

"Вже рік, як путінська Росія, віроломно напала на Україну, - пише Олександр Скобов. - Вже рік у центрі Європи палає повномасштабна війна. Гинуть десятки тисяч людей. Життя мільйонів зламано. Розтоптано всі норми права та моралі. До Європи повернулися кровопролиття, страждання та горе, яких вона не знала з 1939-1945 років. Перевернуті вироблені з того часу уявлення людей про допустиме і неприпустиме, що служили бар'єром для насильства та жорстокості.

Аналітичні центри – і військові, і цивільні – б'ють на сполох з приводу цілком реальної перспективи затяжної війни, в яку спочатку майже ніхто не вірив. Спочатку не вірили, що Україна витримає удар набагато вищої її сили. Чи не витерпить біль, зламається, капітулює. Потім не вірили, що до болю від величезних втрат в очевидно не оборонній війні виявиться зовсім нечутливе російське суспільство, яке цілком звикло до постіндустріальної розслабленості.

Проте, подібно, що постіндустріальна розслабленість зіграла з російським суспільством злий жарт. Загальнопоширеною є думка, що модернізація суспільства робить людину дуже чутливою до порушення того комфорту, того рівня захищеності та безпеки, до яких він звик. Людина засвоює певні соціокультурні норми, і відверте звірство викликає в нього відторгнення. Людина досить раціональна і її важко захопити химерами імперської величі, світового панування та іншого месіанства. Її важко обдурити та видати відверто загарбницьку війну за захист свого дому.

Але чи постіндустріальна модернізація в Росії виявилася надто поверховою, чи надто глибокою виявилася руйнівна робота, виконана в людях кремлівськими розбещувачами за два десятиліття. Про це ще сперечатимуться дослідники. Але факт є фактом: російський обиватель однаково нечутливий і до страждань українців, і до того, що війна дедалі більше вторгається у його спокійне життя.

Багато хто відмовляється визнавати путінський режим реінкарнацією нацизму, тому що не бачать у суспільстві справжньої політичної та ідеологічної мобілізації, справжньої масової наснаги. Тобто воно все ніби і є, але чисто імітаційне, формальне, бліде. І це справді "ноу-хау" путінізму. Путінський постмодерністський нацизм – це "нацизм на мінімалках".

І саме це надає йому живучості. Суспільство зовсім не одержиме прагненням до перемог, але й невдачі його особливо не травмують. Воно навіть не помітило "втрати" Херсона. Не дуже й хотілося. І вже немає жодної впевненості в тому, що режим Путіна почне руйнуватися навіть після "втрати" Криму, який колись ненадовго запалив серця росіян.

Це новий спосіб захисту комфорту. Втеча від будь-яких переживань. В результаті люди стають байдужими і до інших, і до самих себе. А відключивши здатність переживати та співпереживати, вже зовсім легко відключити і совість, і здатність раціонально, логічно мислити. На виході ми отримуємо те саме, що й у Німеччині Гітлера: людей, з якими влада може робити будь-які гидоти і яких вона може змусити робити будь-які гидоти.

Ось це дозволяє кремлівському Гітлеру вести затяжну війну, методично підкидаючи в її топку все нові порції мобілізованого "м'яса". Не дуже великі. Але цілком достатні, якщо західні союзники України продовжуватимуть "уникати ескалації". І зовсім не очевидно, хто в цій затяжній війні втомиться раніше: Росія, Україна чи "колективний Захід".

Тому й б'ють на сполох аналітичні центри. Тільки висновки роблять прямо протилежні. Одні зрадницьки закликають західні уряди змусити Україну погодитися на чергове "заморожування конфлікту" за новою фактичною лінією фронту. Інші пропонують швидко закінчити війну, забезпечивши рішучу перемогу України та вигнання російських загарбників з усіх окупованих ними українських територій.

За рік війни західні лідери пройшли велику дорогу. Вони зрозуміли багато того, чого вперто не хотіли розуміти раніше. І про природу нацистського режиму Путіна, і про глобальний, екзистенційний характер цієї війни. І якщо судити з їхніх заяв, вони рішуче взяли курс на перемогу України. Однак цей курс вступає у пряму суперечність зі спробами, що продовжуються, "уникати ескалації".

Залишаються в силі настанови на недопущення "територіального розширення конфлікту", "розширення складу його учасників", "втягування в конфлікт країн НАТО". А доки ця установка діє, нацистський диктатор Росії має можливість шантажувати світ саме цим. Шантажист шантажує тим, чого боїться об'єкт його шантажу.

Путін будь-якої миті може "розширити конфлікт" і територіально, і за складом учасників, "втягнувши" до нього, наприклад, Білорусь та Молдову. Можливо, це не принесе йому воєнних перемог, але це буде ще однією психологічною перемогою над Заходом, бо знову продемонструє його безсилля.

Нарешті, Путін може в будь-який момент атакувати якусь країну НАТО, оголосивши законним приводом для цього військову допомогу Україні, що йде через її територію. Навіть якщо така атака буде суто символічною, вона поставить НАТО перед жахливим вибором: втертись чи відповісти. А відповісти - це і є та сама "ескалація". І єдиний спосіб позбавити шантажиста його зброї – перестати боятися.

Франко-американський письменник Джонатан Літтелл вважає, що Захід дипломатичними викрутасами, що продовжуються, сам дає Путіну привід вірити у свою кінцеву перемогу. "Яку б допомогу вони не надавали Україні, західні держави постійно відчайдушно сигналізують, що мають обмеження", - пише Джонатан Літтелл.

Справді, як можна розуміти слова президента Франції Макрона, який, сказавши, що лише перемога України на полі бою створить умови для мирних переговорів, невдовзі додав, що треба уникнути повної поразки Росії? Лідери Заходу продовжують битися над завданням: як зробити так, щоб Україна перемогла, але й Росія не зазнала поразки. Це завдання немає рішення. Коли вам нав'язують війну, яку ви не обирали, ви маєте лише один вихід – виграти її, переконаний Джонатан Літтелл. І з ним неможливо не погодитись".

Двокілометрову смугу кордону з Росією і Білоруссю замінують, - Держприкордонслужба

У Росії закінчилися запаси іранських дронів, - британська розвідка

Ветеран американської армії загинув в бою за Україну

ФСБ обіцяло Путіну держпереворот в Україні у лютому, - Грозев

ЄС ухвалив 10-й пакет санкцій проти Росії: що заборонили Москві й Тегерану