15:11 20 лютого 2023 р.
Олена Дубініна разом із п’ятьма онуками переїхали до Львова зі Слов’янська минулої весни.
Син жінки – військовий, загинув від поранень, отриманих на війні, невістка дітьми не цікавилась уже кілька років. Бабуся Олена для дітей стала мамою і татом, а квартира, яку родина орендує у Львові, замінила їм домівку.
Про це інформує пресслужба ЛМР, пише Dailylviv.com.
Жінка розповіла про перші дні повномасштабного вторгнення, евакуацію, виховання дітей, плани та мрії про перемогу.
«24 лютого для мене почалось о сьомій ранку. Я прокинулась від вибуху, якого не чула ще до цього, хоч звуки снарядів знала добре. Вийшла на вулицю, небо було сумним і сірим. Зателефонувала сину, який з 2016 року служив за контрактом, а син сказав єдине слово: “Почалося”, - згадує жінка.
Паніки не було. Евакуйовуватись із Слов’янська Олена не думала. Адже звук сирени їм був знайомим задовго до початку повномасштабного вторгнення, знали вони і звуки вибухів, ще з 2014 року.
Та коли у березні батька дітей поранили і він лікувався у клінічній лікарні у Дніпрі, без роздумів вирішила виїжджати туди разом з дітьми, щоб бути ближче до сина.
«Нам виїхати допоміг капелан із бригади сина. Поклала дітям у рюкзачки кілька речей, сіли і поїхали. Ми не думали, що їдемо надовго, взагалі не думали нічого. Думали про єдине – щоб син був живим і одужав», - каже жінка.
Після лікування у Дніпрі, сина Олени Андрія у важкому стані каретою швидкої допомоги перевезли до Львова у військовий госпіталь. Це і вирішило подальше місцеперебування великої родини.
«Львів здався мені сумним і похмурим. Певно тому, що від дороги ми були втомлені, не знали, де нам бути, де жити. Їхали світ за очі, щоб лиш бути поруч з нашим Андрієм. Було дуже багато питань: де ми будемо жити, де навчатимуться діти. З усім допомогли волонтери і управління «Служба у справах дітей». Ці люди стали для нас рідними, допомагають нам в усьому. То було так важливо, особливо у перші дні після приїзду. Адже ми нікого і нічого не знали», - ділиться жінка.
Андрій у військовому госпіталі пролежав три місяці – без свідомості та у дуже важкому стані. Весь час мама Олена була поруч.
«Коли він прокидався, були такі моменти, я його запитувала, він кивав головою. Розуміла його без слів. Думала полікуємо його, і нехай навіть у інвалідному візку, та він буде живим», - згадує вона.
Андрій помер 9 липня. Похований на полі почесних поховань Личаківського кладовища у Львові. Жінка каже, що тепер з нашим містом у неї нерозривний зв’язок, бо тут назавжди залишився її син.
«Дні, коли помер син, пам’ятаю погано. Організацією похорону та усіма питаннями займалась міська влада Львова. Я тоді була схожа на велику рибу, яку викинули на берег і вона ніби жадібно ковтає повітря, не могла думати, діяти, приймати якісь рішення», - ділиться жінка.
Після похорону сина Олена вирішила, що залишиться з дітьми у Львові. Тут, порівняно зі Слов’янськом, спокійно, діти мають змогу навчатись та відвідувати гуртки.
«У нас там залишився будинок, у ньому тепер живуть військові. Я ніколи не думала, що у такому віці мені доведеться кудись переїжджати, залишати рідні серцю місця і змінювати своє життя. Цей рік змінив усе повністю, війна забрала найдорожче – сина. Ніби вирвала у мене шматочок серця», - згадає вона.
Найстаршому онуку пані Олени Нікіті – 17, молодшим дівчаткам Марині та Христині – 12 і 10, Надійці – 7, а Богданчику – 5. Нікіта уже знає, що робитиме як тільки стане повнолітнім.
«Ракетна артилерія та наземні війська – ось моя майбутня професія. Вступатиму в Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Буду боронити нашу землю як тато. Багато моїх друзів, яким 18, уже воюють. Я не можу бути осторонь. Це ж мій дім, буду його боронити», - ділиться Нікіта.
Але пані Олена хоче, щоб внук був поруч та допомагав з молодшими дітьми.
«Хвилююсь за нього, хвилююсь, щоб мати сили та здоров’я підіймати дітей на ноги. Вони ж ще зовсім малі. Вони мені дуже допомагають, і на кухні дівчатка старші – якщо треба допоможуть, і за молодшими приглянуть, але я ж розумію, що вся відповідальність лежить на моїх плечах», - каже жінка.
За неповний рік життя у Львові Олена Дубініна полюбила місто, каже, що вони тепер трохи львів’яни.
У річницю повномасштабного вторгнення Олена із онуками піде на могилу до сина. Онучки зробили паперові листівка – хочуть передати для тата.
«Ходимо до нашого Андрійка часто, до нашого Героя, підемо і 24 лютого. Мрію про мирне небо над головами його дітей. Адже, перед усім, за це він загинув», - додає жінка.
Лише кожен п'ятий з ВПО планує залишитися у Львові
Від довідки - до проживання і пільг: у Львові презентували посібник для ВПО (відео)
Статус дітей, які постраждали внаслідок війни, нічим не наповнений, - координаторка БФ (відео)
У Львові для ВПО буде 1700 ліжкомісць, щоб комфортно проживати взимку, - юристка БФ (відео)