Дружина і дитина канадійця, який заробив мільйони на видобутку нафти на Прикарпатті, потрапили під поїзд

Про це розповів львівський історик, голова археологічної комісії у Науковому товаристві імені Шевченка у Європі Микола Бандрівський, пише DailyLviv.com.

Джордж Мак Інтош, разом з дружиною, перетнув Атлантику і з далекої Канади приїхали на Підгір’я у 1880-их роках, щоби вкласти свої вкрай незначні заощадження у видобуток нафти на Покутті.

Як розповів історик, по приїзді до Галичини молоде подружжя оселилося у Слободі Рунгурській, неподалік Коломиї, де щойно починало входити у пік свого розвитку нафтодобування. А вже за кілька років  коломийська газета "Gazeta Kolomyjska" писала, що цей Джорж Мак Інтош а також його компаньйони — Перкінс і Мак Гервей "на тутешній слобідській нафті заробили мільйони".

І все б склалося добре у того молодого канадійського подружжя, вважає історик, якби не один трагічний випадок, який звів нанівець усі їхні надії й старання.

Про це тоді докладно написала львівська газета "Kurjer Lwowski" за 1889 рік, зауважив покутський музеолог Мирослава Кочержук. Він виклав фото і зробив допис з цього привожу на своїй сторінці.

У газетному повідомленні йшлося про те, що в селі Сопові на залізничному переїзді "Коломия — Слобода Рунгурська" кінний екіпаж з пані Амелією Мак Інтош, її дитиною і служницею, якимось чином опинився між двома потягами. Причому один з потягів ще стояв, а інший прибував сусідньою колією. І саме у той момент, коли потяг засигналив, коні схарапудилися і замість того, щоби їхати вперед, раптово... позадкували, випхавши екіпаж з людьми просто на рейки потяга, що наближався. 

Оскільки в екіпажі карети були лише жінки і дитина, а окрім розгубленого фірмана не було інших чоловіків, які б дали собі раду зі зляканими кіньми, то той екіпаж таки втрапив під колеса потяга. У момент наїзду пані Амелія загинула одразу, а її дитина та служниця були сильно травмовані (у львівській газетній замітці написано, що служниця "... повільно згасала"). Чоловік Амелії, Джорж, не пережив цієї трагедії і вже наступного року після смерті дружини, відійшов до вічності.

Отак  з’явився на цвинтарі у Коломиї незвичний надмогильний камінь, який лежить над похованням сімейної пари: Джорджа і Амелії Мак Інтош, які більше століття тому перетнули Атлантичний океан, щоби в Галичині побудувати своє сімейне щастя. 

На світлині — камінь, який стоїть на могилі тридцятидворічної канадійки Амелії та її чоловіка в Коломиї на Івано-Франківщині.

Василь Дяків з Інституту гірничо-хімічної промисловості додав свою розповідь до цієї історії:

"Трагічна історія канадійських інвесторів у нафтовидобувну промисловість Галичини трапилася в межах одного з найвідоміших нафтових родовищ в околицях села Слобода Рунгурська (нині села Слобода), на південний захід від міста Коломия в межах Покуття, точніше найбільш нафтовмісної геологічної структури Передкарпатського прогину — Бориславо-Покутської зони.

Нафта у селі Слобода-Рунгурська була відома щонайменше починаючи з 1711, в околицях села видобували нафту.

Розвідані запаси нафти, вивчені дебіти наявних старих нафтових розробок у Слобода-Рунгурській станом на 1862 рік, передбачали значні інвестиції у нафтовидобуток, тих людей, у яких був капітал.

Як наслідок перша свердловина («шиба») з'явилася тут 1872 році. Хоча кількість «шиб» швидко зростала, проте збирання ропи вручну (в колодязях або копальнях) не припинялося. Праця була нелегка й небезпечна. Через вибухи метану й обривання линв траплялися смертельні випадки, особливо багато робітників загинуло під час вибуху 1874 року.

Виявлення додаткових великих запасів нафти пов'язано з діяльністю інженера Станіслава Щепановського, який прибув у Галичину після навчання та роботи в Британії і якого вважають піонером промислового нафтовидобутку на Коломийщині. 1879 року він заклав у Слобода-Рунгурській свій великий нафтопромисел. Із застосуванням глибинного буріння у 1880-х роках різко зріс видобуток нафти. Відтак Слобода стала найбільшим нафтовидобувним осередком у Галичині, а недалекі Печеніжин і Коломия — центрами перероблювання та торгівлі нафтою.

Читайте також: Компанія Комарека і Козицького 20 років видобуватиме нафту і газ біля Меденичів

Копальня нафти розташовувалась на околиці села Слобода Рунгурська, у відокремленому гірським рельєфом від основної частини села урочищі, яке отримало відповідну назву Фабрика.

З тогочасним видобутком нафти у Слобода-Рунгурській почалися вкладення інвесторів, таких як канадійці Амелія та Джордж Мак Інтош.

У 1880 рр. копальня нафти у Слободі Рунгурській займала понад 86 га, де розташовувалося понад 150 свердловин глибиною до 380 м. Вони мали вигляд дерев’яних веж висотою 9 м. Для запобігання обвалу, в кожній свердловині встановлювалися литі залізні труби. Одна з перших свердловин називалася «Гуцул». Вона була серед найбагатших свердловин, її початковий дебіт сягав 25 т/добу.

Читайте також: Газова НП у Розвадові нагадала про вибух нечуваної сили і появу Угерського озера

На родовищі у Слободі Рунгурській працювало 70 парових машин, які обслуговували понад 70 постійних робітників.

У копальні, крім будинку адміністрації, були ще кузня і верстати, біля 70 житлових будинків, поштовий і жандармський уряди, ощадна каса, лікарня, кілька крамниць. Перевезення ропи до рафінерії в Печеніжині і вивіз продукції до Коломиї здійснювалися возами.

1880 — С.Щепановський заклав у Слобода-Рунгурській першу в Галичині фабрику гірничих машин.

1881 — С.Щепановський створив у Слобода-Рунгурській перше товариство з експлуатації нафти й озокериту.

1883 — С.Щепановський збудував у сусідньому Печеніжині найсучасніший і найбільший, як на ті часи, нафтоперегінний завод. Печеніжинський нафтопереробний завод став одним із найбільших в Австро-Угорщині (закритий у 1928 р.). На ньому працювало близько 1000 робітників. Щодобовий об’єм перероблювання нафти складав 600–1000 бочок нафти. Це було найбільше промислове підприємство Гуцульщини. Біля Печеніжинського підприємства започатковано виробництво парафінових свічок.

Читайте також: Сім'я Козицьких має нову роботу до 2035 року: розвідувати і видобувати газ біля Миколаєва

1885 — у Слобода-Рунгурській діяли 300 свердловин, які давали понад 75 тис. т нафти.

У 1885 в селі Слобода-Рунгурська було відкрито першу в Галичині вищу школу з підготовки фахівців нафтової галузі.

1886 — С.Щепановський побудував нафтопровід Слобода-Рунгурська — Печеніжин та залізничну лінію Печеніжин-Коломия, де паротяг kkStB 98 LCJE 034 був названий на честь села. У тому ж році відкрито залізничну лінію Печеніжин – Слобода-Рунгурська, довжиною 10,931 км.

1887 — С.Щепановський був усунений компаньйонами від усіх справ і вимушено залишив нафтові промисли у Слободі-Рунгурській.

Розголос про нафтові поклади у Галичині (Борислав, Східниця, Ріпне, Битків, Слобода-Рунгурська та ін.), а також діяльність нафтовидобувнтків-новаторів, таких як інженер Станіслав Щепановський, який набув досвіду на нафтопромислах Британських колоній, приваблював великих та дрібних інвесторів з усього світу, обіцяючи їм значні прибутки".

Читайте також: Найбільша в Польщі нафтогазова компанія PGNiG видобуватиме газ у Львівській області

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook