З Маріуполя рятувались пішки, дорогою бачили не менше ста тіл: 16-річний Сашко починає жити у Львові

Про це інформує пресслужба ЛМР, пише Dailylviv.com.

Коли почалась повномасштабна війна, дядько хлопчика виїхав з Києва до Маріуполя, щоб евакуювати їх. Проте сім’я протягом місяця не могла виїхати, а тому пішки виходила з оточеного міста.

«Мої батьки не хотіли виїжджати. Вони казали, що Маріуполь – це фортеця, яка вистоїть. Окрім того, не могли виїхати одразу, оскільки у свідоцтві про смерть мами Сашка було допущено помилку, чекали на нове. Але так  і не дочекалися…  У місті постійно були обстріли і я переживав за хлопця – він має інвалідність і йому постійно потрібно приймати ліки. Я думав про єдине: щоб ліки були, щоб їх можна було дістати», - розповідає Андрій, дядько Сашка.  

Коли поруч  з будинком, у якому мешкала сім’я, впала ракета і і квартирі вилетіли вікна, вони  зрозуміли, що час покидати домівку та шукати безпечнішого прихистку. Обрали лікарню.

«Ми пішли у лікарню, бо думали, що там є ліки для Сашка і чомусь мали таку ілюзію, що по лікарні не стрілятимуть. Ліків не було, натомість було багато людей, які, як і ми, шукали безпечного місця. У нас ні зв’язку не було, ні інтернету, ми не знали, що відбувається. Знали, що Маріуполь в оточенні, всюди літала авіація та були обстріли. Наш Сашко молодець – у нього не було страху чи паніки. Скажу більше, у лікарні в нього навіть з’явилась дівчина, він закохався», - розповідає дядько хлопчика Андрій.

Весь час чоловік шукав можливості виїхати з міста. Рідний тато Сашка виїжджати з рідними відмовився одразу. «Брат не хотів їхати. Йому здавалося, що не все настільки страшно. Ховався у підвалі свого будинку. Він доросла людина, сам приймає рішення», - каже Андрій.

Щоразу, коли у сім’ї з’являлась надія виїхати з Маріуполя, вона одразу згасала.

«Нам говорили, що виїхала колона і її розстріляли, або ж хтось ішов, і не повертався, – розуміли, що, скоріш за все, потрапив під обстріл. Я довго думав як вивезти найдорожчих у безпечне місце. Зв’язок та інтернет я впіймав на даху лікарні, в одному лиш місці. Прочитавши новини, прийшло розуміння, що відбувається. Розумів, що підемо ми пішки, інших варіантів у нас немає. Довго тут бути ми не могли, бо у Сашка ліків залишалось на тиждень», - згадує чоловік.

23 березня Сашко разом з бабусею, дідусем та дядьком вийшли з лікарні. З речей у них було кілька сумок та кіт у переносці. По попередньо складеному маршруту розуміли, пройти треба майже 30 кілометрів.

«Ми йшли і бачили, що авіація обстрілює заводи, руйнує інфраструктуру, рівняє з землею таке красиве наше місто. Ми йшли і по обидві сторони бачили тіла вбитих людей. От уявіть: лавочка, на ній сиділи люди, і вони так залишились сидіти – мертвими. Сто тіл ми по дорозі бачили точно», - ділиться Андрій.

Сім’я ішла весь день, обстріли та вибухи супроводжували їх постійно.

«Поки ми йшли, обстріли і вибухи не вщухали. Ми звикли до них. Під вечір зупинились перепочити в одній з центральних будівель, там нас нагодували, і ми поспали. Наступного дня дорогою зустріли чоловіка на машині, який нас підвіз. Проте до блокпоста росіян ми знову йшли пішки. Там у нас перевірили документи і речі. Звідти поїхали у Мангуш, а з Мангуша – у Бердянськ. Там чекали на автобус у Запоріжжя. Дорога туди була страшенно важкою. 16 блокпостів, на кожному автобус зупиняли та усіх перевіряли», - згадує чоловік.

У Запоріжжі Андрій почав шукати медичні заклади, в яких можна дістати ліки для племінника. Ліки знайшли у Львові.

«Ми довго не думали, бо ліки дитині життєво необхідні. Вже у Львові, отримавши ліки, просто вирішив пройтись містом. Місто таке красиве, що ми тут і залишились. У мене є житло в Києві, там частина моєї роботи, проте зараз ми тут, тут я займаюсь бізнесом і дуже полюбив це місто», - говорить Андрій.

У Львові чоловік звернувся в управління «Служба у справах дітей», адже потрібно було з’ясувати безліч питань, зокрема питання з документами, яких вони не отримали тоді у Маріуполі. Отримавши допомогу та консультацію, розпочав процес оформлення опікунства над племінником, оскільки з батьком хлопчика не було зв’язку – він залишився у Маріуполі на тимчасово окупованій території.  

«У вас прекрасна команда у Службі у справах дітей. Це люди, які не просто роблять свою роботу, але й тямущі та дуже добрі. З усім допомогли, що від них залежало, все зробили дуже швидко», - каже Андрій.

Чоловік мріє, щоб Сашко закінчив університет, був успішним та жив під мирним небом.

«Це тепер моя дитина, і мій обов’язок – зробити усе від мене залежне, щоб у хлопця була хороша освіта, та забезпечити його усім необхідним. Зараз збираю усі документи для оформлення опікунства», - говорить чоловік.

«Допомогли сім’ї отримати свідоцтво про смерть мами, якого вони у Маріуполі не змогли отримати через обстріли. Поставили Сашка до нас на облік, зараз готуємо документи для того, щоб дядько став опікуном хлопчика. Юнак в надійних руках, дуже за нього радіємо», - кажуть в управлінні «Служба у справах дітей» Львівської міської ради.

Маріуполянка, дружина полоненого азовця, відкрила у Львові магазин квітів (відео)

Садовий взяв на роботу в Ратушу головну ландшафтну дизайнерку Маріуполя

Росія забирає права на нерухомість у мешканців Маріуполя, які є громадянами України

У Львові відкрили містечко Маріяполіс – на честь Маріуполя

У Львові запрацював центр підтримки Я – Маріуполь

У Маріуполі за 2 місяці загинуло вдвічі більше людей, ніж за 2 роки Другої світової війни

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook