На Львівщині тривають військові навчання «Fearless Guardian»

«Однією з найвизначніших подій цього року для Національної гвардії України стало проведення спільних американсько-українських навчань «Fearless Guardian». До цих навчань постійно залучаються офіцери і курсанти Національної академії Національної гвардії. У інтерв’ю старший лейтенант Артем Міняйло, який вже більше трьох місяців у якості перекладача пробув на навчаннях, розповів нам про особливості відносин між українськими та американськими військовими та, взагалі, чим відрізняються військові зі Штатів від українських», – повідомили сьогодні, 8 жовтня, в прес-службі Національної гвардії України, де також опублікували інтерв’ю зі старшим лейтенантом Артемом Міняйлом

– Достатньо тривалий час Ви провели на спільних американсько-українських навчаннях «Fearless Guardian». Розкажіть нам про них. Нас цікавлять, перш за все, Ваші враження після роботи з нашими іноземними колегами та партнерами. Розкажіть, що Вас найбільше вразило після першої зустрічі з ними?

– Так, дійсно, хоч і з перервами, однак з офіційного відкриття навчань, я провів на них близько ста днів, тому поділитися є чим. Американські військові приємно вразили мене з дня їх прибуття до Міжнародного центру миротворчості та безпеки – місця проведення навчань. Перш за все, приголомшила їх організованість. Одразу ж хочу зазначити, що всі вони вперше побули на Україні, однак, слідкуючи за їх поведінкою, склалося враження, що вони повернулися на одну зі своїх військових баз. В їх діях не було найменшої ознаки невпевненості чи розгубленості.

– Як Ви вважаєте, яким чином вони досягають такої організованості? Це все ознаки роботи їх командирів чи, можливо, результат постійних відряджень?

– На мою думку, це сукупність обох чинників. По-перше, це результат суворої субординації. Вже з першого дня спілкування з ними, я помітив їх ставлення до офіцерів, незалежно від їх звань. При спілкуванні з сержантським складом, я звернув увагу на те, як змінюється їх інтонація та тема розмови з появою офіцера. По-друге, звичайно відіграє роль те, що американські військові більшість часу проводять на навчаннях по всьому світу або приймають участь в бойових діях. Деякі з них розповідали, що з останнього року вони близько восьми місяців провели на навчаннях.

– Вісім місяців відряджень на рік? Як до цього ставляться їх сім’ї? Як вони підтримують зв’язок?

– Вони спілкуються з рідними через супутниковий зв'язок або, звичайно, через Інтернет. Однак, це не завжди допомагає. Більшість з американських військових називають саме постійний відрив від родини основним мінусом своєї служби. Хоча поруч з цим, майже всі говорять про належну турботу держави про військових та їх сім’ї, тому доводиться змиритись з постійними відрядженнями.

– Що мається на увазі «про турботу»?

– Наприклад, всі американські військові, що приїжджали на навчання, проходять службу на американських військових базах в Італії та Німеччині. І одним з прикладів турботи держави про них є повна оплата житла одруженим військовим та перевезення усіх речей, включаючи меблі та автомобілі, з США до Європи за державний кошт. До того ж, перебуваючи у відрядженні, всі вони отримують додаткову надбавку до заробітної плати, яка так і називається «за відрив від родини».

– Це дуже цікаво. Говорячи про заробітну плату, чи можете Ви сказати, що саме вона утримує їх на службі?

– Я б так не сказав. Звичайно, грошове забезпечення та соціальні виплати відіграють немалу роль у виборі ними професії, однак, поспілкувавшись з одним із сержантів, я зрозумів, що це не єдина їх мотивація. Так от, дізнавшись, що він на службі вже понад 20 років, я поцікавився, чи не жалкує він про зроблений вибір і, чи змінив би він професію, якби в нього була така нагода. Посміхнувшись, він відповів: «У мене найкраща у світі професія. Де ще зранку я зможу вистрибнути з парашутом, в обід підстрелити поганого хлопця, а ввечері зібратися з товаришами, переглядаючи гру улюбленої команди?»

– Доволі чесна відповідь, яка показує їх інакшу ментальність, чи не так?

– Повністю з Вами згоден. Однак, якщо Ви насправді хочете зрозуміти менталітет американського військового, варто просто глянути на незначну особливість їх форми – на прапор.

– І що ж з ним не так?

– Зірки на офіційному прапорі США знаходяться в верхньому лівому кутку. На прапорі ж, який знаходиться на плечі американського військового, зірки знаходяться в верхньому правому кутку. Помітивши це, я одразу ж звернувся до одного з військових з логічним питанням «Чому ж так?». А ось у відповіді і захований весь менталітет американських військових – «зірки знаходяться справа, тому що ми завжди рухаємося вперед, а отже прапор розвивається на вітрі», – відповів він мені. Ось так от. Отже цим вони показують, що завжди йдуть до кінця і ніколи не відступають.

– Це справді дуже цікаво!

– Повністю згоден з Вами.

– Однак повертаючись до навчань, скажіть, як організовувалися заняття? Чому саме навчали Вас американські колеги?

– Заняття проводяться щоденно, окрім неділі. Загалом, навчання складаються з п’яти модулів – від індивідуальної підготовки солдата до дій у складі батальйону. Заняття включають в себе теоретичну підготовку, під час яких інструктори, використовуючи презентації, розповідають основні положення та, звичайно ж, практичну підготовку, на якій, одразу після лекцій, військові відпрацьовують та закріплюють теоретичні знання.

– Заняття проводили виключно офіцери?

- Зовсім ні, заняття якраз в більшості випадків проводили сержанти, окрім, звичайно, занять зі штабом батальйону. Однак, це зовсім не означає, що вони проводились неналежним чином. Сержант в американській армії є основною бойовою одиницею, саме вони ведуть солдатів в бій за собою та першими вступають в контакт з ворогом. Саме тому, незважаючи на ранг, сержанти є найдосвідченішими військовими. Так, наприклад, один з інструкторів, має понад 20 років вислуги, п’ять з яких він провів в Іраку та Афганістані, тож поділитися йому дійсно є чим.

– Як же навчаємі розуміли інструкторів? Чи на навчання відправляли лише тих, хто володіє англійською?

– Поруч з інструкторами завжди знаходились перекладачі – курсанти та офіцери-випускники гуманітарного факультету Національної академії Нацгвардії. Зрозуміло, що вони були основним ланцюгом зв’язку між інструкторами та навчаємими.

– Тобто професійних перекладачів на навчаннях не було?

– Повторюючись скажу, що всі перекладачі – військовослужбовці Нацгвардії, які перед виїздом на навчання пройшли курси та тестування в Академії, тож всі вони добре знають свій фах і, завдяки цьому, проблем з перекладом не було. Всі вони, постійно проводять час з нацгвардійцями, допомагаючи не лише під час занять, а й при звичайному щоденному спілкуванні.

– З заняттями зрозуміло, а як вони проводять вихідні та свята?

– На вихідних для обох сторін організовувалися екскурсії до Львова, де американці, так само як і наші військові, мали змогу ознайомитися з історією та найбільшими історичними пам’ятками міста. Ті ж, хто залишалися в таборі, мали змогу переглянути фільми (фільми транслювалися англійською, з українськими субтитрами, тож були доступні кожному) або позмагатися під час гри у футбол, волейбол чи баскетбол. До того ж, на час проведення навчань випали День незалежності США, що святкується 4 липня, та День незалежності України. В ці дні занять, звичайно ж, не було, а всі  учасники навчань мали змогу весело провести свята, насолоджуючись святковим барбекю та кумедними конкурсами й розвагами.

– На початку нашого інтерв’ю, Ви розповідали про чітку субординацію та ставлення до офіцерів в американській армії. Які принципові відмінності ви помітили між американським та українським офіцером?

– Основною відмінністю є принципово різний підхід до виконання обов’язків. Завдяки чітко розподіленим обов’язкам, в першу чергу, серед сержантського складу, офіцер американської армії відповідає лише за планування, далі ж в роботу вступає сержант. Поспілкувавшись з американськими лейтенантами, я дізнався про те, що в них офіцер, який «дисциплінує» солдата, вважається поганим офіцером, адже дисципліною повинні займатися лише сержанти. Однак, спеціально для зміни цього підходу, до навчань залучили українських інструкторів з навчального центру Нацгвардії, що в Золочеві, тож сподіваюся, і ми зможемо перейняти такий досвід.

– Розкажіть про фізичну підготовленість американських військових. Чи приділяється цьому питанню належна увага?

– Безперечно. Першим, що, напевно, найбільше вразило наших військових у програмі навчань, була ранкова зарядка тривалістю у півтори години. До того ж, програма проведення зарядки щоденно змінювалась. Щодня наші військові разом з американськими колегами виконували нові вправи. Однак, зі слів американців зарядка не вважається справжнім тренуванням, тож після повернення з занять вони одразу прямували до спортивної зали, де вже, за їх словами, «по справжньому займаються спортом».

– Раніше Ви нам розповідали про досвідчених інструкторів з двадцятирічним стажем, який же середній вік військових, що прибули до нас на навчання?

– Приблизно 25 років. Однак є й винятки. Наприклад, сержант Сіменс, чия історія по суті є унікальною та надихаючою. Народився він в Тринідаді та з дитинства мріяв переїхати до США. І ось, коли йому виповнилося 36 років, він все ж таки зважився емігрувати та вступити до лав армії Сполучених Штатів. Зараз йому 49 і він все ще продовжує служити і, поряд з іншими військовими, виконувати всі завдання. Коли я поцікавився в нього, що спонукало його залишити країну та родину в такому серйозному віці, він відповів: «Це була мрія всього мого життя і нарешті я її досягнув».

– Ну, нічого собі, його історія справді унікальна. Наважитись на переїзд та ще й розпочати кар’єру військового в такому віці, дійсно викликає повагу. Загалом, дуже дякую Вам за цікаво розмову, я бачу, що ви дізналися багато нового та цікавого.

– Так, насправді, відрядження виявилось дуже цікавим і я дуже радий був поділитися тим невеликим досвідом роботи з американськими військовими, який я здобув».

Це інтерв’яю опудлікували сьогодні, 8 жовтня, на сайті прес-служби Національної гвардії України.

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook