Ціна лікування зламаної ноги у КЛШМД Львова, - розповідь пацієнтки зі заслугами (відео)

00:38 14 листопада 2021 р.

Нога вже не болить - болить душа, - так можна охарактеризувати моральний стан заслуженої працівниці соціальної сфери, яка через півтора роки згадує подробиці свого першого стаціонарного лікування за останніх 32 роки.

Про свій досвід минулорічного лікування на восьмому поверсі Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Львова розповіла у відеоінтерв'ю Львівському пресклубу, пише Dailylviv.com, Оксана Яковець, заступниця директора департаменту соціального захисту населення ЛОДА (2003 - 2015 років), радниця міністерства соціальної політики (2015-2021 роки), заслужена працівниця соціальної сфери України.

Приїхала на таксі і дострибала на одній нозі до травмпункту, щоб пересісти у візок

- Ми не можемо замовчувати цю тему. Я розкажу свою життєву історію, моральний наслідок якої переживаю ще досі. Торік, у квітні, у розпал пандемії, я зламала ногу. Нагадаю, всі лікарні були перепрофільовані на госпітальні-ковідні, і лише Львівська лікарня швидкої допомоги на Топольній працювала для інших пацієтів, зокрема травмованих. Я не буду говорити про інші відділи цієї лікарні. Я розповім лише те, з чим я зіткнулася безпосередньо. 

Я викликала "швидку", там мені порадили самостійно добратися у лікарню на Топольну, щоб потім,  якщо немає  перелому, не перебувати на двотижневій карантинній ізоляції, якщо за мною приїде "швидка". Я скористалася їхньою порадою, викликала таксі й поїхала у лікарню. Приїхала і дострибала на одній нозі до травмпункту. Мене оглянув лікар. Скерував на рентген. Посадили у візочок, дали мені супровід - медсестричка завезла мене на рентген, зробили його, наголошую, безкоштовно. 

Шина - це металевий трикутник, на який пацієнту треба купити бинт

- Лікар запропонував госпіталізацію, оскільки я отримала складний перелом. І ось я потрапляю в палату, на 8-й поверх травматології, де перебувають доопераційні пацієнти. Лікар сказав медсестрі, щоб наклали шину на поламану ногу, щоб її тимчасово зафіксувати. Шина - це такий металевий трикутник, зварений з арматури. Медсестра принесла ці дроти й сказала, що до них пасувало би купити бинт, щоб голими дротами не дотуляти його до ноги. Купили за мої гроші дві упаковки бинту, сестричка намотала його на ту шину. 

Через сильну гематому та набряк я змушена була вісім днів лежати у палаті і чекати на операцію. Упродовж цих восьми днів, окрім аналізів крові і кардіограми, мені нічого не робили. Щодень приходив лікар, але жодного разу лікар не прийшов з історією хвороби, жодного разу він мені не сказав результатів моїх аналізів, ніколи не поцікавився моїм станом. Ногу подивився, повернувся й пішов... 

Лише одне ліжко обладнане підвісним тримачем - перехідним 

- Палата була на п'ятеро осіб, я у палаті була наймолодша. Лежали жінки у віці 75+ з різними переломами. Усі, крім мене, були повністю нерухомі. Їм потрібна була стороння допомога. Ліжка не пристосовані до потреб лежачих людей. Жодне ліжко не мало підвісного тримача, з допомогою якого можна було би хоч трохи підвестись-сісти. Одне ліжко мало тримач, і то на другий-третій день прийшла медсестричка і ту конструкцію відкрутила й забрала. І коли ми запитали: "Навіщо ви забираєте у хворої людини?", медсестра відповіла: "Там привезли пацієнта обпеченого, він буде лежати в гамачку, і ця приспособа йому потрібніша". Тобто, від одного забираємо і даємо, кому вона потрібніша...

Навпроти мене лежала літня жіночка з переломом шийки бедра. Вона також тримала ногу на такій же самій шині, як моя, але в неї було складніше, бо їй ще треба було витяжку зробити. Так ось важком до цієї шини була п'ятилітрова пластикова пляшка, наповнена водою. Щоб ця витяжка працювала. І ця пляшка постійно зсувалася, бо вона була бинтом примотана. І ось я серед ночі тій жіночці, коли в неї нога злізала з конструкції, як єдина ходяча серед них всіх, дострибувала на одній нозі, тримаючись за ліжка, і поправляла.  

Найліпше хворих піднімають, переодягають і миють їхні родичі 

- Палата була чистенька, відремонтована, із заміненими пластиковими вікнами і дверима. Вологе прибирання було двічі на день. Сторонніх запахів у палаті також не було, хоч лежачі хворі користувалися й памперсами. Але це заслуга була більше родичів, які приходили і цих хворих піднімали, переодягали, мили. 

Проте палата у травматологічному відділенні абсолютно не пристосована до потреб травмованих людей: побитих, покалічених, порізаних, поламаних. Жодних допоміжних засобів, які б дозволяли пацієнтові хоча б на одній нозі пересуватися, не було. Мені не дали ні ходунків, ні милиць, навіть, елементарного - ціпка. Добре, що я такий мала вдома, спадок залишився від мами. По палаті ще якось пересувалася від ліжка до ліжка. Допомагала лежачим помити посуд, налити чаю, щось подати-забрати. 

Кожен виклик медсестри для процедури коштував 20 гривень

- На дверях палати був надрукований номер корпоративного телефону, за яким ми завжди могли перетелефонувати і закликати медсестричку чи няню в палату. Але треба було кілька разів потелефонувати і сказати конкретно - що ви хочете. Я особисто за такі речі не платила, тому що в мене не було потреби. Але я знаю, що мої колежанки по нещастю, що лежали зі мною в палаті, вони платили - 20 гривень. Тобто кожна така процедура коштувала 20 гривень. Навіть не шкода тих грошей, шкода те, що це - норма. Тобто людина (медперсонал - DL) не сприймає це як вдячність, як твою добру волю. Таке враження, ніби це обов'язок (пацієнта - DL). 

Був такий випадок, коли онук прийшов і домовився з медсестричкою, щоб та вночі приходила, навідувалася до його бабусі частіше. Він заплатив їй за це 300 грн. Це я точно знаю, бо я ще й розмінювала йому купюри. Медсестричка за ніч прийшла всього один раз, і то тому, що я їй перетелефонувала, я попросила.

Мене найбільше вразила в тому всьому якась така байдужість до того, що лежать люди хворі, яким болить, які переживають, які в стресі...

13-сантиметрова пластина вартістю від 11 тисяч до 17 600 гривень

-  Хірург, який мене оперував, давно працює у цій лікарні, там ціла династія лікарів. Зробив мені гарну операцію. Жодних післяопераційних наслідків я не відчуваю. У мене залишився майже непомітний шрам, хоча в мене стоїть пластина 13-сантиметрова. Але от сам підхід: лікар, який до тебе приходить, на якого ти дивишся як на рятівника і чекаєш якогось доброго слова, принаймні, якогось підбадьорливого слова - мовчить як партизан.  

"Ми будемо оперуватися 6 числа. Пані Оксано, але ви маєте зрозуміти, що вам треба ставити пластину і пластину треба купити", - нарешті повідомив мені хірург. Я кажу: "Як треба, то треба. Кажіть мої дії". - "До вас зараз підійде хлопчина і принесе вам рахунок. Тобто ви ні за що не переймайтесь - ваша справа тільки заплатити". Я кажу:"Добре. Зорієнтуйте мене, скільки мала би коштувати". - "Ну, орієнтовно пластина буде коштувати 11 тисяч грн". Пішов лікар. Приходить хвилин за сорок: "Принесли вам рахунок?" Кажу, ні, ніхто не приходив. Відразу перетелефонував і через 15 хвилин приходить молодий чоловік років 30: "Ось вам рахунок-фактура і то треба сьогодні заплатити, бо у вас же завтра операція". Дивлюся на цей рахунок-фактуру: приватний підприємець, реєстрація в місті Одеса, можу прізвище назвати, але не буду. Бачу - 17 600 грн. Телефоную до Миколи Миколайовича, кажу, що в рахунку 17 600 - ця пластина чи не ця пластина? Можливо, він щось переплутав, можливо, це не моє замовлення. "Ну, ж я вам так казав". - "У мене поламана нога, але в мене немає проблем зі слухом. Я вже доньці перетелефонувала і зорієнтувала її на ту суму, яку ви мені раніше називали". - "Ну, я ж також не знаю... Якщо вам принесли, то так. Це ж не я. Я що до того маю. Я ж ними не торгую - така пластина". Ми заплатили, переказали 17 600 грн за цю пластину.

Обов'язкові 7-8 тисяч гривень на витратні матеріали і ліки для операції

- Через, напевне, дві години знову прийшов лікар: "Пані Оксано, отут треба купити ліки на операцію". Листочок А-4, позицій, напевно, 26. Дивлюся на цей перелік ліків. Пункт перший: марля - 25 метрів, пункт другий - бинт стерильний широкий, дві упаковки, бинт вузький стерильний, дві упаковки,  рукавиці ортопедичні 8,5 - дві пари, рукавиці стерильні - 4 пари,і далі пішло... Простинки, пеленки, халати, щось там, щось там... І в кінці цього буквально 4 чи 5 позицій - дійсно написані ліки. Приходить Микола Миколайович: "От як вам хтось купить ці ліки, то ви їх, будь ласка, поставте тут, щоб я їх бачив. То треба забрати в операційну, щоб все розкласти".

Я кажу: "Звичайно, ми це все купимо, але скажіть мені, будь ласка, відділ травматологічний, який має свої операційні відділення - невже лікарня нічого не закуповує для проведення операцій? Ні простинок одноразових, ні пеленок, ні рукавиць ортопедичних, ні бинтів, ні бахіл. Я розумію, можна ліків якихось не мати, але це ж витратний матеріал, не імпортне..." Промовчав лікар, нічого не сказав. Я кажу: "Марля - 25 метрів. У мене зріст 1 метр 58 см. Висота 5-поверхового будинку - 15-16 метрів. Я вміщаюся 10 разів у неї. 25 метрів марлі: що ви зі мною будете робити, коли в мене травмована нога. Три рази обгортати - саван, вже мумію з мене чи що? - "Оце все піде на перев'язки".

Чесно казати, я була злегка в шоці, але робити вже нічого, пішла донька в аптеку й купила все це. Орієнтовно це коштувало 7-8 тис грн. Спакували ми це все, поставили пакунки на підвіконня. За якийсь час Микола Миколайович прийшов, забрав тих чотири пакунки - все.

Благодійні 800 грн через термінал на набір для анестезії

- Ніби, слава Богу, я морально готуюся до операції. Мене перед цим попередили, що анестезія буде спинальною, немає потреби робити якусь інакшу. Приходить анастезіолог. Познайомитися, привітатися, подивитися на пацієнта, представитися відповідно. З'ясувалося, що анестезіолог з 35-річним стажем роботи. Дуже мила жінка. Гречно мене запитала, чи є в мене алергія, чим я хворіла, коли я востаннє мала справу з якоюсь анестезією. Чесно вам скажу: останній раз до цього випадку була в лікарні, коли народжувала меншу дитинку, тобто 32 роки тому. Я не мала, слава Богу, жодних випадків з лікарнями. Тому для мене всі ці маніпуляції були новим досвідом. Лікарка руку мені потримала, пульс мені поміряла і каже: "Вам треба буде для операції купити набір анестезій". Орієнтовно ці ліки коштуватимуть до 1000 грн. А я кажу, що на 7 чи на 8 тисяч вже накупила ліків - щойно забрали їх. "Ні-ні, це - окремо. У вас же спинальна анестезія: це - окремо". Гаразд, кажу, давайте той перелік ліків - донька купить. 

"А навіщо він вам? Ви, що - розумієтеся в них?" - "Ні, я не розуміюся. Але в мене донька - медик. Може, вона подивиться, чим ви будете мене колоти". - "Ну, ми ж не перший раз робимо операції, ми все знаємо. Це під кожний випадок підбирається індивідуально". Добре, кажу, але я можу все ж подивитися на цей перелік? Якщо я повинна вже це купити, то чому я не можу бачити, принаймні, за що я плачу гроші? - "Я думаю, що вам немає потреби, і, до речі, хочу вам сказати, що ви в аптеці ці ліки просто заберете, але оплатити це треба через термінал. І то тільки, якщо завтра зранку хтось прийде, ви мене покличте і ми підемо разом". Тоді я цьому не надала великого значення. Мені було все одно: термінал - не термінал, яка різниця.  Але, з'ясувалося, це важливо. 

Зранку, перед операцією, моя донька разом Зоряною Андріївною пішли платити за ці ліки і виявилося, що лікарка через термінал внесла ці гроші як благодійний внесок на лікарню - 800 грн. Донька розповіла, що лікарка сама набрала номер рахунку і суму - тисячу грн, а потім щось подумала-повагалася і виправила на 800. І коли моя донька сказала: дайте мені чек, що я заплатила, то я побачила, що це благодійний рахунок лікарні. Це - маніпуляція. Це просто таке витрясання грошей!

Прийдіть і скажіть: ми маємо проблеми. Я розумію, що не дофінансовується ця сфера, я розумію, що не отримує в повному обсязі фінансування лікарня. Але ж це, напевно, треба людей до відома ставити, що це є благодійний внесок. А чому 800? А може я би й дві тисячі переказала, якби мені сказали: ви можете зробити благодійний внесок на користь когось, хто не має? Але, повірте, хто туди потрапляє - нікого не цікавить, мають люди чи не мають. Тебе лікують рівно на стільки на скільки в тебе є грошей. 

Економваріант лікування складного перелому без операції - 6 місяців у гіпсі

- От якби я сказала, що не маю 17600 грн заплатити за цю пластину плюс 8 тисяч за ті ліки і плюс тисячу за ту анестезію, мені б сказали: ну, добре, є інший варіант - ми вам ставимо гіпс на пів року, і ви тримаєте ногу пів року в гіпсі. А потім до нас приходите, а потім ми з вами реабілітуємося - або не реабілітуємося. Згодом буде видно як. Така є альтернатива операції, мені сказали.

Мені особисто не було шкода грошей. Я думала про те, які наслідки будуть для мене надалі, для мого здоров'я. От перший варіант і другий варіант. І з тих двох варіантів я вибирала. Ми вирішили, що робимо операцію, бо це, напевне, буде швидший процес - як заживлення, так і реабілітації. Ну, я помилялася, чесно скажу... 

Здавалося, що я вже за все заплатила! Оперували, мене близько двох годин. Анестезіологиня, з 35-річним стажем, покалічила мені руки, тому що їй не вдалося мені поставити катетер відразу у вену - аж з третього разу. Я була вся в гематомах, два тижні не могла зігнути руку в лікті. За третім разом також зробили мені анестезію в спину. 

Під час операції і одразу після її закінчення мені двічі робили рентген. Відвезли мене в палату - прибігає медсестричка. "То ви тільки що були в операційній?" - "Та я" - "З вас 240 грн" - "За що?" - "Вам робили рентген два рази". Витягнула 240 грн - заплатила. Ну, а які варіанти? 

"Дівчаткам" ще також віддячила, а вже хірургам та анестезіологу - ні

- Ще за годину часу приходить анестезіолог. "Ну як ви себе почуваєте?" - "У мене все гаразд. Нічого не болить, бо ще діє анестезія" - "Ну, щоб ви розуміли, моя участь в операції коштує 2500 грн". А я кажу: ви знаєте, я думаю, що це ви мені ще маєте заплатити. За травми руки і спини. Отак-от я відповіла, на що, я так розумію, анестезіолог на мене образилася, не зрозуміла мого жарту - повернулася і пішла. Але до мене вона більше не приходила і від мене вона більше нічого не хотіла. 

Історія продовжується: тоді прийшов хірург, запитав, як я себе почуваю. І сказав, що "я там дівчаткам в операційній заплатив своїх 800 грн, може, ви їх мені віддасте?" Яким - дівчаткам? Я нікого не бачила в операційних. Що то за дівчатка? Канкан не танцювали. Казки мені не розповідали. Колискові мені не співали. Де там ті дівчатка були? Звідки там тих дівчаток набирають? Для чого їх туди кличуть? Чи вони там працюють? Я не зрозуміла. Але я витягнула 800 грн і йому віддала.  

Я так розуміла, що я мала би віддячити ще двом хірургам, які мене оперували... 

Для багатьох лікарів пацієнти - це ходячі гаманці

- Мене оперували шостого, а з цієї лікарні я втікала вже одинадцятого числа. Просто - втікала. Тому що нічого мені нічого не робили, окрім того, що кололи на ніч знеболювальне - я його купила за свої гроші. Шприци - купи, вату - купи, лейкопластир - купи. Бинти, які я нібито купувала, я знову потім мусила купити, бо довелося йти на перев'язку: "А де ваш бинт?" А де та марля, а де той бинт - я не мала відповіді на ці запитання. Воно, може, ще було би пів біди і я з тим всім мирилася би, але навіть коли ти вже оперований і маєш змогу сам себе обслужити: у туалеті - кількасантиметровий поріг, кришка унітазу не прикручена, умивальник - за стінкою, поламані розетки. Для людей з особливими потребами - а я такою стала після операції - це створює великі проблеми. А на це ніхто не звертає уваги. Попри те, що ми у 21 столітті, попри те, що це міська лікарня, про яку так багато говорять і в яку так багато міська влада вкладає, такі елементарні речі допрацювати, дотягнути... 

Лікарі збайдужіли до болю пацієнтів, вони не співчувають їм. Може, вони й не повинні співчувати, бо можна вигоріти, бо можна захворіти, врешті-решт, але якесь милосердя, бажання підтримати ту людину - нема... Тобто для них пацієнти - це ходячі гаманці. 

Останні 110 гривень здерли за рентгензнімок у перев'язувальному кабінеті

- Я написала пост у фейсбуці через два місяці після того, як я пішла на контрольний огляд і де з мене знову за рентгензнімок у перев'язувальному кабінеті здерли 110 гривень - мене це обурило. Куди йдуть ці гроші - невідомо. 

Десь за дві години зателефонувала мені заступник головного лікаря з фінансових питань, моя колишня колега, яка працювала в системі соціального захисту населення. Я її прекрасно знаю, надзвичайно відповідальна і грамотна людина. "Ой, пані Оксано, нам так прикро, ми прочитали, вибачте, я не знала, от ви розкажіть, що це з вами таке сталося, я тут увімкну, якщо ви не заперечуєте, динамік, біля мене начальник медичної частини, я хочу, щоб він це чув". Ну, я їй це все й сказала. Що з мене взяли і тут гроші, і тут, і тут. "Ну, це так не може бути. Ми там розберемося, туди-сюди". 

Я не знаю, що вони там розбирають і до яких пір, але хочу вам сказати, що коли нам довелося звернутися в цю лікарню в грудні 2020 року вже з моїм зятем, нині уже, на превеликий жаль, покійним, - госпіталізували тоді його в інший відділ, але зіткнулися знову з тією самою ситуацією... 

Плата за безнадійне лікування зятя-учасника АТО у головній комунальній лікарні Львова. Тарифи


Відео: Львівський пресклуб

dailylviv.com

До теми

12:26 6 травня 2022 р.

Професор анестезіології Ром Стівенс зі США у Львові допомагав лікувати бойові травми

Упродовж кількох тижнів у Львові професор анестезіології Ром Стівенс зі США ділився досвідом лікування бойових травм різної складності та нових підходів до них, які вже допомогли пораненим по всьому світу.

Рубрика: Медицина

10:56 5 травня 2022 р.

До Львова прибув перший медичний дрон: що він може

До Львова прибув перший медичний дрон від Благодійного фонду США Revived Soldiers Ukraine, подарований компанією Draganfly (Канада-США). Він може перевозити медикаменти, наприклад інсулін, антибіотики, знеболюючі, до 16 кг ваги, і летіти до 1 години в один бік. Від канадців очікують ще на 2 пошуково-рятувальні БПЛА в подарунок.

Рубрика: Медицина

10:51 5 травня 2022 р.

До Львова привезли 15 поранених з Бахмута

15 поранених із Бахмута доправили до Першого медоб’єднання Львова медичним потягом. Більшість – у стані середньої важкості після мінно-вибухової травми.

Рубрика: Медицина

ВІДЕОКАНАЛ

Прес-клуб-ГІТ Гола правда за лаштунками театру опери і балету у Львові

Рубрика: Культура

Молодь і тютюн: ситуація у Львові

Рубрика: Освіта і наука

БФ викупить для громади стадіон Торпедо

Рубрика: Економіка

Фотовиставка “Євромайдан у Донецьку

Рубрика: Політика

Звіт депутатів Львівської обласної ради від фракції Народного Руху України

Рубрика: Політика

Всі відео розділу