12:00 14 жовтня 2024 р.
Джордж Мак Інтошем разом з дружиною Амелією приїхав з Канади, аби вкласти заощадження у видобуток нафти на Покутті.
Про це розповів львівський історик, голова археологічної комісії у Науковому товаристві імені Шевченка у Європі Микола Бандрівський, пише DailyLviv.com.
Джордж Мак Інтош, разом з дружиною, перетнув Атлантику і з далекої Канади приїхали на Підгір’я у 1880-их роках, щоби вкласти свої вкрай незначні заощадження у видобуток нафти на Покутті.
Як розповів історик, по приїзді до Галичини молоде подружжя оселилося у Слободі Рунгурській, неподалік Коломиї, де щойно починало входити у пік свого розвитку нафтодобування. А вже за кілька років коломийська газета "Gazeta Kolomyjska" писала, що цей Джорж Мак Інтош а також його компаньйони — Перкінс і Мак Гервей "на тутешній слобідській нафті заробили мільйони".
І все б склалося добре у того молодого канадійського подружжя, вважає історик, якби не один трагічний випадок, який звів нанівець усі їхні надії й старання.
Про це тоді докладно написала львівська газета "Kurjer Lwowski" за 1889 рік, зауважив покутський музеолог Мирослава Кочержук. Він виклав фото і зробив допис з цього привожу на своїй сторінці.
У газетному повідомленні йшлося про те, що в селі Сопові на залізничному переїзді "Коломия — Слобода Рунгурська" кінний екіпаж з пані Амелією Мак Інтош, її дитиною і служницею, якимось чином опинився між двома потягами. Причому один з потягів ще стояв, а інший прибував сусідньою колією. І саме у той момент, коли потяг засигналив, коні схарапудилися і замість того, щоби їхати вперед, раптово... позадкували, випхавши екіпаж з людьми просто на рейки потяга, що наближався.
Оскільки в екіпажі карети були лише жінки і дитина, а окрім розгубленого фірмана не було інших чоловіків, які б дали собі раду зі зляканими кіньми, то той екіпаж таки втрапив під колеса потяга. У момент наїзду пані Амелія загинула одразу, а її дитина та служниця були сильно травмовані (у львівській газетній замітці написано, що служниця "... повільно згасала"). Чоловік Амелії, Джорж, не пережив цієї трагедії і вже наступного року після смерті дружини, відійшов до вічності.
Отак з’явився на цвинтарі у Коломиї незвичний надмогильний камінь, який лежить над похованням сімейної пари: Джорджа і Амелії Мак Інтош, які більше століття тому перетнули Атлантичний океан, щоби в Галичині побудувати своє сімейне щастя.
На світлині — камінь, який стоїть на могилі тридцятидворічної канадійки Амелії та її чоловіка в Коломиї на Івано-Франківщині.
Василь Дяків з Інституту гірничо-хімічної промисловості додав свою розповідь до цієї історії:
"Трагічна історія канадійських інвесторів у нафтовидобувну промисловість Галичини трапилася в межах одного з найвідоміших нафтових родовищ в околицях села Слобода Рунгурська (нині села Слобода), на південний захід від міста Коломия в межах Покуття, точніше найбільш нафтовмісної геологічної структури Передкарпатського прогину — Бориславо-Покутської зони.
Нафта у селі Слобода-Рунгурська була відома щонайменше починаючи з 1711, в околицях села видобували нафту.
Розвідані запаси нафти, вивчені дебіти наявних старих нафтових розробок у Слобода-Рунгурській станом на 1862 рік, передбачали значні інвестиції у нафтовидобуток, тих людей, у яких був капітал.
Як наслідок перша свердловина («шиба») з'явилася тут 1872 році. Хоча кількість «шиб» швидко зростала, проте збирання ропи вручну (в колодязях або копальнях) не припинялося. Праця була нелегка й небезпечна. Через вибухи метану й обривання линв траплялися смертельні випадки, особливо багато робітників загинуло під час вибуху 1874 року.
Виявлення додаткових великих запасів нафти пов'язано з діяльністю інженера Станіслава Щепановського, який прибув у Галичину після навчання та роботи в Британії і якого вважають піонером промислового нафтовидобутку на Коломийщині. 1879 року він заклав у Слобода-Рунгурській свій великий нафтопромисел. Із застосуванням глибинного буріння у 1880-х роках різко зріс видобуток нафти. Відтак Слобода стала найбільшим нафтовидобувним осередком у Галичині, а недалекі Печеніжин і Коломия — центрами перероблювання та торгівлі нафтою.
Копальня нафти розташовувалась на околиці села Слобода Рунгурська, у відокремленому гірським рельєфом від основної частини села урочищі, яке отримало відповідну назву Фабрика.
З тогочасним видобутком нафти у Слобода-Рунгурській почалися вкладення інвесторів, таких як канадійці Амелія та Джордж Мак Інтош.
У 1880 рр. копальня нафти у Слободі Рунгурській займала понад 86 га, де розташовувалося понад 150 свердловин глибиною до 380 м. Вони мали вигляд дерев’яних веж висотою 9 м. Для запобігання обвалу, в кожній свердловині встановлювалися литі залізні труби. Одна з перших свердловин називалася «Гуцул». Вона була в числі найбагатших свердловин, її початковий дебіт сягав 25 т/добу.
На родовищі у Слободі Рунгурській працювало 70 парових машин, які обслуговували понад 70 постійних робітників.
У копальні, крім будинку адміністрації, були ще кузня і верстати, біля 70 житлових будинків, поштовий і жандармський уряди, ощадна каса, лікарня, кілька крамниць. Перевезення ропи до рафінерії в Печеніжині і вивіз продукції до Коломиї здійснювалися возами.
1880 — С.Щепановський заклав у Слобода-Рунгурській першу в Галичині фабрику гірничих машин.
1881 — С.Щепановський створив у Слобода-Рунгурській перше товариство з експлуатації нафти й озокериту.
1883 — С.Щепановський збудував у сусідньому Печеніжині найсучасніший і найбільший, як на ті часи, нафтоперегінний завод. Печеніжинський нафтопереробний завод став одним із найбільших в Австро-Угорщині (закритий у 1928 р.). На ньому працювало близько 1000 робітників. Щодобовий об’єм перероблювання нафти складав 600–1000 бочок нафти. Це було найбільше промислове підприємство Гуцульщини. Біля Печеніжинського підприємства започатковано виробництво парафінових свічок.
1885 — у Слобода-Рунгурській діяли 300 свердловин, які давали понад 75 тис. т нафти.
У 1885 в селі Слобода-Рунгурська було відкрито першу в Галичині вищу школу з підготовки фахівців нафтової галузі.
1886 — С.Щепановський побудував нафтопровід Слобода-Рунгурська — Печеніжин та залізничну лінію Печеніжин-Коломия, де паротяг kkStB 98 LCJE 034 був названий на честь села. У тому ж році відкрито залізничну лінію Печеніжин – Слобода-Рунгурська, довжиною 10,931 км.
1887 — С.Щепановський був усунений компаньйонами від усіх справ і вимушено залишив нафтові промисли у Слободі-Рунгурській.
Розголос про нафтові поклади у Галичині (Борислав, Східниця, Ріпне, Битків, Слобода-Рунгурська та ін.), а також діяльність нафтовидобувнтків-новаторів, таких як інженер Станіслав Щепановський, який набув досвіду на нафтопромислах Британських колоній, приваблював великих та дрібних інвесторів з усього світу, обіцяючи їм значні прибутки".