Плата за безнадійне лікування зятя-учасника АТО у головній комунальній лікарні Львова. Тарифи

Заслужена працівниця соціальної сфери України, заступниця директора департаменту соціального захисту населення Львівської облдержадміністрації (2003-2015 р.р.), радниця міністерства соціальної політики (2015-2021 р.р.) Оксана Яковець вперше за останніх 32 роки потрапила на стаціонарне лікування.  

У відеоінтерв'ю у Львівському пресклубі вона розповіла про свій шокуючий для неї досвід пацієнтки Львівської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. А також - про безвихідну історію лікування свого зятя-учасника бойових дій у зоні АТО, який помер невдовзі після виписки з лікарні, пише Dailylviv.com,

- Коли ми знову звернулися у цю лікарню у грудні, але вже з моїм зятем, ми знову зіткнулися з тою самою ситуацією, - говорить Оксана Яковець після докладної розповіді про своє перебування у ЛКЛШМД. - Я не хочу сказати, що лікарі поставилися погано, навпаки, вони були дуже уважні, дуже такі відповідальні, але, можливо, вони ухвалили неправильне рішення. Тяжко зараз сказати. 

Він на той час вже був дуже слабкий. Ми його вже третій рік лікували від онкології. Вже якийсь момент все було добре, а потім пішов рецидив. І от, ми з цим рецидивом до них прийшли на консультацію. 

У нього набиралася вода у легенях. Її так часто висмоктували, що ми змушені були шукати інших методів, бо він задихався. Його оглядав головний торакальний лікар Львівщини, який запропонував робити операцію, суть якої полягала у приклеюванні плеври до тканини самої легені, щоб вода не мала місце для накопичення. 

Лікарі бачили його аналізи, його стан, можливо, вони запропонували те, що могли у цій ситуації. А наша справа була або прийняти її, або відмовити. Проте, ми ловили будь-яку можливість, і ми дали згоду, якщо лікарі дають найменші шанси для полегшення стану зятя. 

Лікарі говорили про шанси 50/50. Але то не було так, і вони це усвідомлювали. Мій зять - учасник бойових дій. За операцію ми заплатили 30 тис грн. Відразу нам лікар показав бюджет операції. 

Додатково ми заплатили 3500 за набір анестезії. Заплатили також благодійний внесок. Також ми попросили для зятя окрему палату, бо він був дуже слабким, тяжко дихав, голосно хрипів. Він не хотів лежати з іншими хворими, щоб їм не створювати дискомфорту. 

Нам лікар домовився за окрему палату. Доба коштувала 300 грн. Ми так і платили. У палаті було відсутнє опалення, правда, з ремонтом: нові вікна, двері, чистий санвузол. Не було можливості навіть підключити йому якусь "дуйку" , бо в палаті не працювали розетки (але ми їх своїми силами відремонтували). Принесли зятю в палату якийсь апарат, який мав допомагати йому дихати, проте, той прилад на "ладан дихав" і працював через раз. У палаті, крім ліжка, не було нічого, навіть елементарного - стільця. 

За кожну крапельницю ми платили по 50 грн. Це у них така такса. І ми платили, і це не зважаючи на те, що він учасник бойових дій,  і всі про це знали. 

От скажіть, чи треба про це мовчати? Я вже більше схиляюся, що має бути страхова медицина. Вона вже на часі давно. Люди наші звикнуть платити, адже давно вже всі звикли страхувати автомобілі. Чому не страхувати своє здоров'я? Людина буде мати певний перелік послуг, за які точно не треба буде платити. А ті гроші, які буде необхідно внести за лікування, хоч можна буде простежити куди вони йдуть. А зараз - куди ми платимо ці гроші, кому ми платимо? 

Кор.: - А чи не буде зі страховою медициною так само як і з гарантованим переліком безкоштовних ліків?

Оксана Яковець: - Так, лікарні мають перелік безкоштовних ліків. Ми лікували зятя 4 місяці в Центрі легеневого здоров'я, йому там надавали безкоштовні ліки, але, на жаль, ці всі ліки йшли в смітник, тому що вони - малодієві. Наприклад, приніс доктор йому знеболювальне, що лікарня могла йому дати. Але їхня максимальна дія - до півтори години. Ми змушені були купувати інші, з якими він хоч вночі міг поспати. І коли я запитала у лікаря, чому лікарня закуповує ліки, які недієві, він відповів, що вони не можуть інших закуповувати, тому що є затверджений перелік. 

Кор.: - Ваш зять помер на Топольній?

Оксана Яковець: - Мій зять помер вдома, вже після Топольної... Мені грошей не шкода, але мені шкода, що ми за все це платимо, а воно не йде на систему охорони здоров'я, на установу, пацієнтам, воно все йде в кишеню. І я така не одна. Це така система. І це не тільки лікарні на Топольній стосується. 

У мене є на сьогодні інформація, що чи не єдина лікарня, яка не має таких поборів - це інфекційна лікарня, якою керує пан Федоренко. Перше, що зробив пан Сергій - це повиганяв усі аптеки з лікарні. А на Топольній перший поверх - це суцільні аптечні кіоски.... 

Лікарі - просто заробітчани на нашому здоров'ї, ми для них як гаманець.