10:13 10 березня 2024 р.
Дорогою на Відень і Берлін
Російська окупаційна влада у 1914 році заборонила українську мову і насаджувала московське православ'я.
На початку Першої світової війни російська армія здійснила вдалий наступ, унаслідок якого захопила Східну Галичину і Північну Буковину. 3 вересня 1914 року російські війська увійшли до Львова. Окупація міста тривала більш як дев’ять місяців – до 22 червня 1915 року. Після окупації Львова нова російська влада одразу взяла у заручники 16 поважних і авторитетних львів'ян, серед яких було по четверо поляків і євреїв та вісім українців. Згодом, при відступі зі Львова, російські окупанти, щоби гарантувати собі більш-менш безпечний вихід з міста, взяли у заручники вже 37 осіб, з яких було 15 євреїв, 12 поляків, 10 українців. Ці факти описав у ФБ доктор історичних наук Микола Бандрівський, інформує DailyLviv.com.
Щоб уникнути розстрілу заручників і запобігти більш жорстким репресіям, частина львівської інтелігенції від "імені українців міста Львова" звернулася до співгромадян зі закликом, який був поширений у вигляді листівки (нижче - її текст):
"До українців м.Львова! Побідоносна російська армія входить у мури Львова. В сій переломовій хвилі взиваємо всіх Українців міста Львова, щоби з уваги на доконаний факт відповідно поводилися. Просимо і взиваємо всіх задержати повний супокій і достоїнство. Супроти побідоносного росийского війска треба поводитися чемно і прилично.
Перестерігаємо всіх рішучо щоби, борони Боже, ніхто не поважив ся виступати ворожо проти росийських жовнірів, або допускатися яких небудь збитків, насильств або підюджування, бо за нерозважний вчинок одиниці, мусів би відповісти наш загал, а в першій мірі чотирох наших закладників (загально звісних і поважаних членів нашої української громади). Непослушних здержуйте, а в разі доконечности віддавайте в руки власти.
Від Вашого поведення залежить доля нашої людности і нашої справи! Львів, дня 3 вересня 1914.
За українців міста Львова: о.ректор Йосиф Боцян, Павло Войнаровський, др. Юліан Гірняк, о.др. Мирон Гординський, Василь Гресяк, о. Юліан Дзерович, дир. Микола Заячківський, письменник Михайло Павлик, о. мітрат Лев Туркевич, ст. радник Лев Шехович, проф. Володимир Шухевич, дир. др. Стефан Федак".
Заради справедливості, пише Микола Бандрівський, слід додати, що на угодовство з російським ворогом тоді пішли представники всіх нацменшин, які мешкали у Львові. Жодного заклику хоч якось протистояти агресорові, а, тим більше - збройно, ніхто з тодішніх "провідників" нацменшин, які мешкали у Львові, не висловив.
В оправдання можна сказати, що, по-перше, Львів тоді не був українським, а, по-друге, галицькі українці трактували Австро-Угорську імперію, в якій на той час проживали, як злу мачуху, а не як рідну державу-матір. І австро-угорська, і російська, імперії були однаковим (за своєю руйнівною силою для самоствердження націй) злом для тогочасних українців з тієюю лише різницею, що одні з них проживали на сході, а інші - на заході.
Догідницька листівка не врятувала від нищення всього українського у Львові російськими окупантами.
Як писав Ігор Мельник на сайті Збруч, вже 4 вересня 1914 року було створене Галицьке військове генерал-губернаторство, розділене на 4 губернії: Львівську, Перемиську, Тернопільську та Чернівецьку. Губернатором став генерал-лейтенант граф Григорій Бобринський (1863–1928), який прибув до Львова 18 вересня за «новим стилем». Його рід походив від нешлюбного сина Катерини ІІ та Григорія Орлова.
До цього у галицькій столиці урядував військовий губернатор полковник Сєгєій Шеремєтьєв. Спочатку його резиденцією була ратуша, потім він перебрався до будинку Австро-Угорського банку на вул. Міцкевича (тепер вул. Листопадового Чину) №8.
З перших днів окупаційна влада запровадила жорсткий режим і нові правила, щоби – принаймні зовні – надати Львову російський характер. На ратушевій вежі повісили російський триколор. Середньоєвропейський час змінили на петроградський. Усі вивіски на крамницях, установах і трамваях переписувалися російською мовою. В обіг запроваджено російські рублі за заниженим курсом (1 австрійська крона = 30 копійок, реально ж вона оцінювалася вище). Встановлено комендантську годину з 10-ї вечора до 4-ї ранку.
У ІІ томі "Історії Львова" Орест Мазур та Іван Патер писали, що "впродовж кількох місяців у Львові арештовано 1200 українських патріотів, в глибину Росії було вивезено 578 українців, з них 34 священики. Крім того, з листопада 1914 по червень 1915 року жандармське управління військового генерал-губернаторства провело у Львові ще 400 обшуків і арештувало 800 осіб без т. зв. “переписки в порядку воєнного стану”, тобто офіційно незареєстрованих".
Насамперед намагалися знешкодити духовного лідера галичан. Російська окупаційна влада вирішила усунути Митрополита Андрея, який став би на перешкоді поширення в краю православ’я. Приводом стала проповідь у церкві Успіння Богородиці у Львові 9 вересня, у якій Андрей Шептицький закликав до вірності Апостольському Престолу, проти насильницького насаджування православ’я та проти молитов за російського царя.
Три дні – 12-14 вересня – проводили обшук у Митрополичих палатах на Святоюрській горі. Шукали насамперед за "Меморандумом до австрійського уряду про майбутній устрій Української Держави", написаним Андреєм Шептицьким у серпні 1914 року, та за іншими документами, що мали би свідчити про "шпигунську та підбурюючу діяльність".
15 вересня Митрополита Андрея повідомили, що він перебуває під домашнім арештом, а 19 вересня його вивезли до Києва, де тимчасово оселили у готелі "Континенталь". уряд вирішив утримувати Шептицького в Росії під арештом. За звинуваченням у "ворожій шкідливій діяльності і шпигунстві" російська влада заарештувала також 20 греко-католицьких і 13 римсько-католицьких священиків, 12 монахів. П’ятьох з них вислали до Сибіру, а 14 – в інші російські губернії.
Велику увагу приділяли наверненню галичан на православіє. На звільнені втікачами та заарештованими австрійською чи російською владою парафії надсилали православних попів. Але, попри підкуп, тиск і репресії, з 1874 греко-католицьких парафій на православіє перейшла до весни 1915 року лише 81.
У Галичині восени 1914-го закривали товариства та часописи. Редакція щоденної газети "Діло", перенесла своє видання до Відня, а в друкарні "Діла" почали видавати "Армейский Вѣстник", "Львовское Военное Слово", "Львовскій Вѣстник".
Була заборонена діяльність НТШ, "Просвіти" та інших "мазепинських" організацій. Проводилися арешти їх активістів.
Від початку окупації тривали заходи з русифікації освіти. Російську мову мали викладати не менше 5 годин щотижня у кожному класі, навчання українською мовою було заборонене. Натомість діяли польські школи, виходило чимало газет, польська мова функціонувала на рівні з російською.
Російське військо вороже ставилося також до галицьких юдеїв. 27 вересня 1914 року у Львові стався великий антисемітський погром.
Через 9 місяців - 22 червня 1915 року - російське військо залишило Львів перед австрійсько-німецьким наступом.
Цікаво, що дві доньки адвоката Степана Федака, який підписав листівку у 1914 році, стали дружинами майбутніх лідерів ОУН (1929 р.) Євгена Коновальця (одружився з Ольгою Федак у 1922 році) та Андрія Мельника (одружився з Софією Федак у 1929 році). Коновалець і Мельник, які воювали під час Першої світової війни у складі армії Австро-Угорщини, побували кілька років у російському полоні, з якого втекли. А син авдоката і громадського діяча Степана Федака - також Степан - у 1921 році вчинив у Львові на площі Ринок невдалий замах на керівника Польщі Юзефа Пілсудського, за що був засуджений на 6 років ув'язнення.
Професор Володимир Шухевич - дідусь майбутнього головного командира УПА, генерала Романа Шухевича.