У Львові суд задовольнив позов військовослужбовця до військової частини

Про це повідомила Судово-юридична газета, пише Dailylviv.com.

Позивач просив стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 75 003,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а саме не виплатив на користь позивача індексацію грошового забезпечення, а тому повинен нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки розрахунку. Позивач посилається на статтю 117 КЗпП України (в редакції від 19.07.2022), яка встановлює максимальний період виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, а саме 6 місяців. Тому просить суд стягнути на його користь грошові кошти у сумі 75003,78 грн.

На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував. Відзив обґрунтований тим, що на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини між сторонами був відсутній спір щодо належних йому виплат. Лише через рік після звільнення позивач звернувся до суду за виплатою індексації грошового забезпечення. Вважає, що позивач використовує прогалини законодавства на свою користь.

Отже, суд встановив таке. Позивач проходив військову службу у військовій частині. Наказом командира військової частини №135 від 9 липня 2018 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, починаючи з 08 липня 2018 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року у справі №380/14726/21 за позовом того ж позивача до військової частини про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії вирішено, зокрема, зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 13 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.

На виконання вказаного судового рішення 19.08.2022 військова частина виплатила позивачу кошти у розмірі 76374,07 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 9901/929/18 та від 14.01.2021 у справі № 9901/584/19).

Зважаючи на викладене, суд зазначає про релевантність до спірних правовідносин приписів трудового законодавства з огляду на їх субсидіарний характер.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 08.07.2018.

19.08.2022 відповідач перерахував позивачу заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення у сумі 76374,07 грн.

Суд вважає, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 09.07.2018 по 18.08.2022 (1502 днів), оскільки заборгованість відповідача виникає з першого дня після звільнення. Окрім цього, погашення заборгованості відбулося 19.08.2022.

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (19.08.2022), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ. А відтак, із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 185 календарних днів з 09.07.2018 (наступний день після звільнення з військової служби) по 09.01.2019.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Суд встановив, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у травні 2018 року 8290,04 грн, у червні 2018 року 16711,21 грн.

Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 409,86 грн (8290,04 грн + 16711,21 грн) / 61 день (кількість днів у травні 2018 року та червні 2018 року).

Резюмуючи дослідження розміру грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь позивача у цій справі, суд зазначає наступне.

Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 409,86 грн (середньоденна заробітна плата позивача) *185 (кількість днів затримки розрахунку) = 75824,1 грн.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період, що не перевищує 6 місяців (185 календарних дні), у розмірі 75824,1 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 та частини 3 статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Звільнення з військової служби в умовах воєнного стану: за віком, за станом здоров'я, через сімейні обставини

Не більше 20 банкнотів номіналом 1000 гривень: мобілізованим військовим пенсії зберігають

В Україні збільшено пенсії членам сімей загиблих військовослужбовцівм

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook