Поразка у війні, безумовно, призведе до значних зрушень та змін у кремлівських розкладах і всередині путінської знаті. Говорячи "війна", я зовсім не маю на увазі горезвісну спецоперацію, і навіть не з цензурних міркувань. Спецоперація — це спроба переграти вже неминучий результат і підсумок повністю і вщент програної війни, яку Путін почав ще в 2007 році своєю Мюнхенською промовою.

Нагадаю, що Заходу фактично пред'явили ультиматум: "російські вуглеводні в обмін на ексклюзивні відносини з Росією". Чи не рівні, а особливі. Під особливістю малося на увазі право вето Кремля (читай Путіна) на рішення, що приймаються на глобальному рівні. Все це супроводжувалося інвективами про багатополярний світ, хоча якраз до 2007 року цей світ справді став багатополярним — Росія була членом "вісімки" на рівних правах з рештою учасників, вже існувала (хоча до кризи 2008 року в латентному стані) "двадцятка", вже існував і розгортався на базі запропонованого ще Примаковим наприкінці дев'яностих об'єднання РІК (Росія-Індія-Китай) БРІК, який тепер відомий як БРІКС, і до нього готові були додатися ще ряд членів. Загалом, крім існуючих з повоєнних років міжнародних груп та інститутів, виникли та розвивалися об'єднання нового часу. Багатополярний світ уже існував, тільки працюй.

Захід відмовився від ультиматуму (взагалі Путіну якось не щастить з ультиматумами, всі провалюються) і почав вибудовувати захист. Не вкотре описуватиму ввесь перебіг подій, він відомий, хоча, звичайно, інтерпретується (особливо нашою патріотичною громадськістю) дуже далеко від реальності. Захід досить чітко усвідомив ключову стратегію Кремля на захоплення та монополізацію європейського газового ринку та зруйнував її впродовж півтора десятиліття, чим фактично обнулив ультиматум 2007 року.

Нагадаю, що ще до спецоперації Європа заявила і озвучила послідовність відмови від російського газу: 2022 року — на 50 млрд кубометрів, 2025 року — ще 50 млрд, а 2035 року — повністю перестати купувати російський газ. При цьому сумнівів у рішучості Європи довести процес до кінця вже не було, а заявлені терміни були дуже реалістичними. Власне, тому спецоперація і стала тією самою армією Венка, на яку залишалася остання і примарна надія. І як з армією Венка, нічого не вийшло і не вдалося. Тоді довелося стрілятися, а цього разу як саме закінчить свій шлях російський колега, ще неясно, але навряд чи інакше.

Війну вже завершено. Її результат - повна втрата європейського ринку і запуск руйнування всієї російської експортної галузі. Ніякий Китай та Індія не зможуть замістити ті втрати, які зазнав російський нафтогаз (і не лише він) у Європі. Плюс зараз саме дно глобального "ведмежого" сировинного циклу, і на падіння обсягів накладається об'єктивно низька ціна та високі витрати виробництва та видобутку сировини, характерні для цього періоду.

Взагалі Путіну на початку його президентської кар'єри банально і невимовно пощастило — він прийшов до влади на самому початку "бичачого" циклу, коли ціна та попит на сировину зростали з випередженням можливостей задоволення попиту, але замість того, щоб оцінити цей фактор, Путін і його кліка за своєю інтелектуальною бідністю віднесли успіхи сировинної російської економіки на свій рахунок. І коли суперцикл завершився і пішов униз, вони так і не змогли зрозуміти, з чим взагалі мають справу.

Проблема в тому, що в створеній ними напівфеодальній рентній економіці сформувалася прошарок, що сидить на цій ренті. Проблема тут відома: зникнення рентного ресурсу веде до зникнення соціальної групи, яка базується на цьому ресурсі. Змінити її вона не може. У перекладі це означає: ні Сєчін, ні Міллєр, ні решта сировинних олігархів не можуть закрити свій нинішній бізнес і відкрити новий з голочки. Власне, тому всі похмурі заклики "злізти з нафтогазової голки" залишилися закликами — реалізація такого гасла означала, що нафтогазові барони втрачають владу, а з нею — і власність. Або навпаки, спочатку власність, а потім влада не має значення. У дикій середньовічній азійщиині, куди нас уже загнав Путін, влада та власність нероздільні. Ну, і генезис путінської "еліти" - він також грає свою роль. Люди, чий кримінальний бекграунд не вивітрився навіть після 20 років перебування біля керма країни, просто не вміють у розвиток. Вони вміють лише у перерозподіл, що, погодимося, дуже різні речі.

І ось тепер виникає сакраментальне питання: тепер ми справді сповзаємо з нафтогазової голки. Тільки не самі, а нас з неї зсадили. Грубо та без сантиментів. Втрата європейського ринку не може бути компенсована за жодних умов та обставин. Навіть обговорювати це безглуздо. Немає інфраструктури, принципово інша географія та логістика, повна відсутність віками напрацьованих зв'язків та стосунків. Абсолютно інший менталітет, дефіцит кадрів, які вміють працювати з іншими у цивілізаційному плані партнерами. І головне – немає часу на все це. Немає двох-трьох поколінь, щоб майже з нуля вибудувати адекватну заміну втраченому за кілька років.

А це означає, що нинішні олігархи-сировинники впродовж украй короткого часу втратять усе. І будуть виписані явочним порядком з російської еліти. І це абсолютно об'єктивний процес, який неможливо ні обійти, ні скасувати. Кардинальний злам усієї структури російської знаті відбувається революційним і стихійним порядком — тобто немає шару нової еліти, яка прийде їй на зміну. У Європі перехід до нового індустріального укладу відбувався як зміна одного правлячого прошарку, орієнтованого на традиційний уклад і традиційну економіку, на інший правлячий пласт, що спирається на молоду індустріальну економіку, яка зароджується. Разом з новою фінансовою аристократією, що обслуговує нову економічну модель.

У нинішньому російському сюжеті цього немає. Просто закінчується стара модель через повну втрату рентного ресурсу, але замість нього немає нічого. Вона з'явиться, але з'явиться стихійно, непередбачувано (принаймні сьогодні) і обов'язково через один або навіть кілька проміжних етапів, де владою в країні безроздільно і практично монопольно заволодіють так звані "силовики" - тобто люди, які мають в руках єдиний ресурс, що залишився. Насильство. Проблема в тому, що силовики, як і злодії, — не про розвиток. Вони не можуть і не вміють цього. Але вони можуть довести ситуацію до повного колапсу, або створити умови для виникнення нової еліти, яка запропонує нову модель економіки розвитку. І вбудуватися в неї, але вже не як монопольна влада, а як частина загальної системи. Загалом до влади можуть прийти як тупі силовики, так і розумні. І гадати сьогодні, які саме, врешті-решт, стануть владою в країні, немає жодного резону — це просто невідомо.

Але головне, що відомо і вже неминуче — це крах всієї сьогоднішньої політичної та економічної знаті країни. Вона втратила свій рентний ресурс, бездарно його профукала, і тепер їй один шлях - у нікуди. Зрозуміло, що вона не піде так просто, але шансів утриматися у неї не більше, ніж у фюрера 45 року прийняти парад перемоги на Червоній площі.

Питання, звичайно, коли. Відповідь тут не така очевидна, але в цілому зрозуміла: що жорсткіше і швидше відбуватиметься обвал експортної галузі, то швидше відбудеться остаточний крах збанкрутілої ще в 2008 році моделі економіки. А разом з нею підуть в історію і путінські дружки, які зуміли обікрасти нещасну країну до нитки. Жодних інших досягнень за ними не спостерігається.

Прийдуть інші. Навряд чи кращі, але інші. І прийдуть на згарищі. Вже тому їм доведеться робити вибір, про який я сказав вище: або доїдати недоїдки та доводити країну до остаточного зникнення, або вибудовувати умови для виникнення нової правлячої еліти, яка запропонує нову модель. Причому зрозуміло, що ця модель буде не єдиною, і для того, щоб одна з них перемогла інші, й потрібні умови для конкуренції, в ході якої у боротьбі виникне та сама модель, навколо якої і створюватиметься нова країна та нова еліта.

Ель Мюрід

Війна Росії в Україні не може закінчитися внічию

1-й Український фронт. Перша армія війни

Збройні Сили України підвищені у рейтингу найсильніших армій світу