Не можуть звільнення захоплених українських територій і недопущення військового зіткнення з РФ бути для НАТО головною метою одночасно. Протистояння вільного світу і "русского міра", несумісні між собою. Комусь доведеться програти.
Учасники Третьої антивоєнної конференції, що відбулася у Вільнюсі 30 листопада — 1 грудня, вже після її закінчення схвалили резолюцію, зміст якої можна коротко висловити у таких тезах:
1. Напад путінської РФ на Україну - не "регіональний конфлікт, а глобальне зіткнення двох протилежних і несумісних один з одним принципів світоустрою - принципу верховенства права та принципу панування сили".
2. Агресивність, прагнення насильства випливають з самої природи режиму Путіна, змінити яку неможливо. Це його ідеологія.
3. Режим Путіна не може відмовитися від спроб легітимізації свого права на анексію. Така легітимізація зруйнує всю систему міжнародних відносин, і Вільний світ за жодних обставин не повинен на це погоджуватися.
4. Неможливість утримання захоплених українських територій штовхатиме путінський Кремль до подальшої ескалації з метою залякати Захід та змусити його відмовитися від допомоги Україні. Рано чи пізно це поставить на порядок денний пряме збройне зіткнення між РФ та країнами НАТО.
5. Натовська політика ухилення від цього за будь-яку ціну веде до фактичної легітимізації анексій, що є глобальною загрозою для всіх. Захистити мир без анексій може лише рішучість воювати за нього, якщо це буде потрібно. Набути цієї рішучості допоможе усвідомлення того факту, що війна йде за базові цінності, що визначають особу цивілізації.
Резолюція не лише традиційно закликає країни Вільного світу до кількісного та якісного збільшення постачання зброї Україні з метою якнайшвидшого звільнення її захоплених Росією територій. Вона закликає також до політичної визначеності: чітко позначити, що звільнення всіх українських територій (включно з Кримом та ОРДЛО) є спільною метою Вільного світу і що він вважає будь-які перемир'я до досягнення цієї мети неприйнятними.
Саме цієї визначеності досі немає. З одного боку, лідери провідних західних країн заявляють, що світ може бути відновлений лише після відходу РФ з окупованих нею територій. З іншого боку, вони зберігають недомовленість у питанні шляхах досягнення такого світу, ніби зберігаючи лазівку для відкладення питання про деокупацію потім. Тобто фактично для "заморожування" окупації.
З одного боку, генсек НАТО Столтенберг більше не повторює мантру про те, що альянс за жодних обставин сам не воюватиме за Україну. Навпаки, він заявляє, що "все може піти не так", і тоді цілком можлива повномасштабна війна між НАТО та РФ. З іншого боку, він продовжує казати, що головною метою альянсу є недопущення такої війни.
Такого не може бути. Не можуть звільнення захоплених українських територій та недопущення військового зіткнення з РФ бути головною метою одночасно. Більш ніж ймовірна ситуація, коли для досягнення однієї з цих цілей доведеться жертвувати іншою. Питання в тому, якою. І це питання досі залишається відкритим.
Бачачи невирішеність цього питання та користуючись ним, нацистський режим Путіна продовжує політику підвищення ставок, ескалації та шантажу. У нього зберігається надія "дотиснути" Захід і домогтися вирішення цього питання на свою користь.
Чим реально може загрожувати кремлівський Гітлер і що може піти не так?
Варіант перший. Кремль робить в Україні щось таке, після чого країни НАТО вже не можуть безпосередньо не втрутитися. І поки вони бояться військового зіткнення більше, ніж Кремль, останній може використати загрозу зробити щось жахливе як інструмент примусу країн НАТО відмовитись від допомоги Україні.
Варіант другий. НАТО не піддається шантажу, і в якийсь момент допомога Україні стає для Кремля настільки нестерпною, що він сам перший атакує якісь натовські об'єкти. Серйозних збитків силам НАТО ці атаки не завдадуть. Практично всі російські конвенційні сили пов'язані на українському фронті. Максимум, на що здатна армія РФ, то це на дещо демонстраційні ракетно-бомбових удари. Але тут уже НАТО не зможе не відповісти.
І ось далі маячить останній аргумент Кремля — загроза застосування ядерної зброї. Кремль намагатиметься нав'язати світу свою концепцію: ядерна держава не може програти регіональну війну. Якщо вона починає таку війну програвати, вона просто пускає в хід атомну бомбу. Ця концепція є важливою частиною картини світу Владіміра Путіна. Картини світу, поділеного на привілейованих і безправних, на "вольових" та "безсуб'єктних", на панів і рабів.
Але ця війна не може закінчитися внічию. Дві картини світу, що зіткнулися в ній, несумісні одна з одною. Комусь доведеться програти.
1-й Український фронт. Перша армія війни
Збройні Сили України підвищені у рейтингу найсильніших армій світу
