У львівській церкві пошили для воїнів понад дві тисячі маскувальних сіток, рукавиць і балаклав

Понад дві тисячі маскувальних сіток, теплих рукавиць, балаклав, устілок для українських солдатів пошили у львівській церкві Святого Климентія (греко-католицький храм у колишньому костелі й монастирі кармеліток босих на вулиці Генерала Чупринки, 70). Тут упродовж двох місяців збираються волонтери, жителі міста.

Минулого вівторка опівдні до церкви поспішає 40-річна Ірина Маковій. Обходить довкола храм, іде за вказівником до чорного входу. У приміщенні посеред великої кімнати стоїть дерев'яний збитий каркас, на ньому натягнута рибальська сітка. Довкола четверо жінок протягують скрізь отвори шматки камуфльованої тканини. Попід стінами за столами працюють ще кілька дівчат, ріжуть тканину для сіток і устілок.

– Прочитала в оголошенні, що вам потрібні волонтери, які би вміли шити. У мене дома є швейна машинка. Покажіть, що треба, буду працювати. Зараз маю трохи вільного часу, взяла відпустку на роботі, – говорить Ірина.

Волонтерка, 41-річна Олена Цілуйко, просить підійти до столу. На ньому стосом складені сувої чорної флісової тканини, поряд лежать пакети з готовими рукавицями.

– Ось спеціальні викрійки і вказівки, як, що і за чим шити, – витягує з целофанового пакета креслення на картоні. – Дівчата беруть собі додому перемальовують, потім приносять. Один зразок завжди мусить тут залишатися. Рукавиці шиємо з відкритими пальцями, але так, щоб вони прикривалися. Посередині долоні – вставки з доброго дермантину чи шкіри, – пояснює Олена. Ірина Маковій роздивляється викрійки та готові вироби.

– Я – бухгалтер за фахом, боюсь тканину зіпсувати. – Ірина підходить до стелажа з устілками. Їх у пакетах зібрано кілька сотень. Клеєні в три шари. Тепловідбивна тканина, взуттєвий картон і останній шар – тепле сукно.

– Беріть тоді матеріали, аби устілки для берців робити. Це простіше. Рукавиці ви не перші боїтеся шити. Багато хто переживає, що не справиться, але потроху вчаться. За добу дівчата по чотири-п'ять штук шиють. Маємо також замовлення від солдатів на маскувальні костюми, але там багато деталей, лише професійні швачки беруться за таке пошиття.

Близько 15.00 до храму заходить 84-річна Людмила Дірдовська. Вона не бачить на одне око.

– Я на своє місце сяду, якщо ви не проти, – ледь переступає з ноги на ногу, спираючись на палицю, прямує до столу. Волонтерки підносять їй стілець. Ноги застеляють покривалом. Дають ножиці й кілька старих шматків коричневої тканини.

– Не знаю, скільки нині висиджу з вами. Якби не та спина, то може би й кілька годин вам помогла, а так мене хребет почне ламати, довше години сидіти не можу, – пояснює Людмила Миколаївна. Ріже один за одним клаптики тканини, десь по 3 сантиметри в ширину і до 15 – завдовжки. Краї розрізує навпіл. 21-річна Оксана Панчишин та Ольга Горінь, студентки «Львівської політехніки», відбирають тканину для балаклав.

– Спочатку прийшли заради цікавості, а потім зрозуміли, що наша поміч потрібна. Зараз пар мало, то у вільний час по 3–4 години тут, – каже Ольга. – Пенсіонери або працюють тут, або дома плетуть солдатам шкарпетки, светри. Багато матерів із дітьми – вони плетуть сітки. Приходять різні люди за фахом, хтось під час обідньої перерви, хтось увечері після роботи. У нас є і вчителі, і лікарі, і банкіри.

Про це повідомляє в сьогоднішній публікації в київській «Газеті по-українськи» Вікторія Цимбіліста.

Як інформував «ЩЛ», на Львівщину з’їжджаються жінки, щоб шити маскувальні халати українським воїнам.

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook