Командир роти 80-ї бригади Сергій Романовський повернувся до львівської військової академії

«Випускник Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного офіцер Сергій Романовський після важкого поранення у зоні АТО поставив собі за мету повернутися до активного життя і продовжити службу у Збройних Силах України. І його мрія здійснилася», – повідомили сьогодні, 9 лютого, у міністерстві оборони України, де також розповіли:

«Стати десантником Сергій Романовський вирішив ще у школі. У хлопця були різні варіанти при визначенні військового фаху: розвідник, десантник, артилерист, фахівець речового забезпечення тощо. Проте душа прагнула військової романтики, яка рухала його уперед.

Навчання на аеромобільному факультеті Сергію давалося легко. Він дихав набуттям військової професії і жодного разу не пошкодував про свій вибір. Серед однокурсників вирізнявся наполегливістю та самовдосконаленням. І щоразу насолоджувався побаченням із небом, стрибаючи з парашутом.

Також під час навчання з курсантами аеромобільного факультету проводилася чимала кількість польових виходів, бойових стрільб, тактичних навчань тощо. І так – усі чотири роки. Проте час навчання минув як сон, тривалий та щасливий. Для Сергія він закінчився урочистим випуском та врученням золотої медалі.

Після випуску в Сергія було весілля. Він – одесит, вона – львів’янка. Згодом разом з дружиною Іриною раділи сімейному затишку та народженню первістка Давида. Та невдовзі на долю молодого подружжя випало важке випробування, яке вони почали долати разом.

Отримавши направлення на посаду заступника командира роти 80-ї аеромобільної бригади, молодий офіцер приступив до виконання функціональних обов’язків. Бойова підготовка та міжнародні миротворчі навчання відразу захопили молодого лейтенанта. Старанність офіцера помітили командири, які невдовзі запропонували йому очолити роту. А коли на Сході країни спалахнули бойові дії, він у складі бригади відбув на Донбас.

Про запеклий бій з терористами Сергій Романовський розповідає дуже спокійно: «Ми виявили групу бойовиків на березі Сіверського Донця. Ширина річки у тому місці була близько 150 метрів. Зав’язалася перестрілка. Нас було шестеро, їх – близько п’ятнадцяти. Бій був нерівний, тож навіть голову було важко підняти. Викликали на допомогу бронегрупу з двох БТРів. А коли вона прибула, ми продовжили бій вже на бойових машинах. Проте напруга зростала: російські найманці нещадно гатили по нас з усіх видів стрілецької зброї. Тож головним для мене стало – зберегти життя бійців».

Командир роти Сергій Романовський прийняв рішення, використовуючи маневр, вивести з-під обстрілу техніку і особовий склад. Відстрілюючись від противника на БТРі, він не відчув, як ногу затиснуло між двома бойовими машинами.

Десантник розповів: «Коли мене привезли до Київського військового госпіталю, я думав тільки про те, щоб повернутися назад. Намагався встати, вставав, але йти не міг, відразу ж падав». 

Рідним Сергій сказав, що отримав перелом. Проте лікарі три тижні боролися, аби зберегти молодому офіцерові ногу. На жаль, через загрозу життю медикам довелося прийняти непросте рішення щодо її ампутації.

Упродовж лікування молодому офіцерові допомагали волонтери, підтримували рідні, друзі та бойові побратими. Але, на переконання лікарів, головну роль в одужанні відіграли його власна сила духу, високі вольові якості, нестримне бажання жити повноцінним життям та бути корисним суспільству.

Після складного лікування та тривалої реабілітації Сергій Романовський став на протез та остаточно впевнився, що повернення до активного життя та військової служби — лише справа часу. На сьогодні він наповнює своє життя новим змістом.

Походи в басейн, тренажерний зал, а ще – на уроки танців у хореографа. У Сергія Романовського амбітні плани на майбутнє — серйозно зайнятись триатлоном. Сергій розповів: «Хочу довести таким, як я, що все можливо, адже життя триває». 

Мрія повернутися на військову службу втілилася в життя. Керівництво Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, знаючи здібності свого випускника, його підготовку та набутий фаховий рівень, запропонувала бойовому офіцеру продовжити військову службу в рідному виші. Сьогодні капітан Сергій Романовський обіймає посаду офіцера відділу особового складу.

Відвідуючи гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла, Сергій зустрічається з його настоятелем, згадує в молитві бойових побратимів і запалює свічки пам’яті.

Ось така історія про мужнього молодого офіцера, якого не зламала війна, який не хоче співчуття до своєї долі, а прагне жити активно. І немає сумнівів, що Сергій Романовський ще обов’язково проявить себе у майбутньому».

Про це повідомили сьогодні, 9 лютого, в прес-службі міністерства оборони України.

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook