Львівська обласна асоціація ветеранів спорту «Фенікс» вже охоплює близько 500 ентузіастів

14:05 21 березня 2015 р.


Фото: gazeta.dt.ua

Щонеділі зранку, незалежно від пори року й погоди, у Стрийському парку біля кінотеатру «Львів» ось уже впродовж 12 років можна побачити чималу групу членів громадського об'єднання Львівської обласної асоціації ветеранів спорту «Фенікс».

Психологи констатують: люди, які були занадто зациклені на своїй роботі і дуже нею дорожили, після виходу на пенсію часто виявляються не готовими до життя поза працею. І не лише через низьку пенсію. Вони опускають руки, гаснуть на очах. Це стосується лікарів, учителів, бухгалтерів і багатьох інших.

Головна причина, чому вони замикаються у собі, – психологічна. За довгі роки в людини виробився стереотип поведінки. Ще вчора вона була комусь потрібна, вставала зранку, йшла на роботу, а сьогодні вже нікуди не треба поспішати. Утворюється порожнеча, яку щодня мусиш чимось заповнювати. 

Самі вдома 

Тему для матеріалу підказав знайомий науковець. Якось у розмові він почав нарікати на старість, розповів, що його колега, вийшовши на пенсію, тепер увесь час сидить удома, нікуди не виходить, ні з ким не зустрічається. Якщо так піде й далі, то довго не протягне.  І такі випадки далеко не поодинокі. Багато хто не знає, що робити після виходу на пенсію... 

Серед найбільших проблем людей старшого віку – самотність. Вони хочуть спілкуватися, а співрозмовників свого рівня не завжди знаходять. Та найприкріше почуватися покинутими. Пацієнтка Львівського геріатричного пансіонату 70-річна Галина К. журиться: «Коли заробляла гроші і допомагала дітям, то була їм потрібна. А тепер вони відмовилися від мене».

Таких історій небагато, але вони трапляються в нашому житті. Психолог пансіонату Любов Гриник розповідає: «Багато пацієнтів намагаються розповідати мені про свої біди, хочуть виговоритися, щоб їх пожаліли. Але це не вихід. Почнеш співчувати: ви такі бідні й нещасні, тебе й саму затягне – сидітимеш з ними разом і плакатимеш». 

На думку Любові Гриник, для психологічної рівноваги в житті кожної людини має бути точка опори. Старші люди, що живуть разом із близькими, які ними опікуються, набагато легше переносять старість. Але чимало залежить і від самої людини. 

У здоровому тілі – здоровий дух

Щонеділі зранку, незалежно від пори року й погоди, у Стрийському парку біля кінотеатру «Львів» ось уже впродовж 12 років можна побачити чималу групу членів громадського об'єднання Львівської обласної асоціації ветеранів спорту «Фенікс». Загалом цих ентузіастів близько 500.

Душею організації і її «двигуном» є майстер спорту СРСР Тамара Левчичова. Серед прихильників здорового способу життя переважно колишні спортсмени всіх видів спорту, які вирішили для себе, що найкращі ліки від хвороб – рух. У здоровому тілі – здоровий дух.

У «Феніксі» для оздоровлення пропонують біг, гімнастику, теніс, плавання, лижі, катання на ковзанах і багато іншого. Працює культмасовий сектор.

Учасники асоціації мають змогу (з доброї волі керівників низки львівських установ) безоплатно відвідувати театри, цирк, музеї. Віце-президент асоціації Галина Коритник каже: «Завдяки енергії та наполегливості Тамари Левчичової люди, які залишили великий спорт, вийшли на пенсію, продовжують жити повноцінним життям. Якщо ви відвідаєте наші заняття, то побачите, що тут панують добрий настрій та оптимізм. Здається, немає таких перешкод, яких би ми не могли здолати. Нещодавно піднялися на Говерлу. З нами був, не повірите, 90-річний видатний львівський математик Борис Орач!».

Серед членів «Фенікса» є й такі, кому лікарі категорично забороняють навіть наближатися до бігових доріжок і спортивних снарядів. Але саме завдяки фізичним вправам вони побороли хвороби і свій вік.

З одним з таких невгамовних познайомився на біговій доріжці Стрийського парку. Ним виявився 74-річний львівський лікар «швидкої допомоги» Олег Кох. 

Не треба себе жаліти

У школі він хотів стати військовим моряком. Проте через проблеми з очима не зміг реалізувати мрію. Мама дуже хотіла, аби він вступив до медінституту. Але у Львові йому це не вдалося, хоча зробив дві спроби. А в Ленінграді відразу вступив до Першого Ленінградського медичного інституту імені Павлова. Навмисне вибрав такий, де була військова кафедра. 

Навчаючись, паралельно підробляв на «швидкій допомозі». Там було більше екстриму. Бо не уявляв собі, як працюватиме у поліклініці чи лікарні. А на флоті таки побував: на п'ятому курсі проходив там військову підготовку.

Щоправда, зовсім недовго. Потім – п'ять років на Сахаліні, куди поїхав за розподілом. У 1976-му повернувся до Львова і відтоді вже майже 40 років, працює на «швидкій допомозі. 

Якось Коха викликав головний лікар і запропонував супроводжувати похід групи на Говерлу. Там він познайомився з любителями гірського туризму. І невдовзі, побачивши його кваліфікацію, йому запропонували взяти участь у… виїзному семінарі на Тянь-Шані!

35-річному Олегу настільки сподобалися гори, що надалі він проводив у горах усі свої відпустки.  Пан Олег розповів також:

«1980 року я черговий раз готувався до поїздки на Памір. Але так збіглося, що на цей самий час у мене було призначене весілля, –– Довелося відмовитися від поїздки, а незабаром дізнався, що група потрапила в біду. Люди зірвалися з гори, і їх накрило лавиною. Коли про це почула дружина, то сказала, що це вона мене врятувала, і що тепер мушу її слухатися. Відпустку, мовляв, можеш проводити з ким і де хочеш, тільки не в горах». 

Та Олег Кох уже настільки втягнувся у спорт, що не займатися ним не міг. У Стрийському парку познайомився з любителями бігу. Йому тоді було сорок два. А вже за два роки здолав свій перший марафон. Потім були поїздки на змагання в різних містах. А якось він дізнався, що є літні люди, котрі бігають на 100 кілометрів. На таких змаганнях в Одесі він спершу побував як лікар, супроводжуючи команду зі Львова, а наступного року і сам побіг. Відтоді великі дистанції є його улюбленими. 

Але 2009 року з ним сталася біда. Навантаження під час гірських походів, важкі ноші з хворими на «швидкій допомозі» призвели до проблем з хребтом. 

«Після обстеження лікарі запропонували на вибір два варіанти, – розповідає Олег Кох, – помірне втручання й інвалідність або радикальна операція: вставити у хребет титанову конструкцію і нормально жити. Я вибрав другий. Це коштувало великих грошей, і якби не надзусилля дружини Тетяни, також лікаря «швидкої», нічого не вийшло б. Операція тривала майже шість годин і пройшла вдало. Рятівником став лікар-нейрохірург Львівської лікарні швидкої допомоги Олег Савка». 

Після операції Олег Кох почав заново вчитися ходити. Довго не слухалася нога, але біль потроху минав, настрій поліпшувався. Після виписки з лікарні можна було попроситися на іншу роботу, але сидіти в кабінеті – не для нього. І лише йому одному відомо, чого це коштувало. Машини «швидкої» старі, на львівській бруківці трясе неймовірно. Тому під час поїздок доводилося підтримувати себе на руках. 

Проте вже у жовтні того ж таки 2009 року, коли його ветеранська команда бігунів зібралася на змагання до Білорусії, Олег Валентинович напросився з ними. До фінішу прийшов останнім, але це була його особиста перемога. 

«Мені дуже допомогло те, що у Львові я відвідував фізкультурно-оздоровчий диспансер, відділення реабілітації та лікувальної фізкультури, – розповідає Олег Кох. – Робити вправи було важко, але я примушував себе. Невдовзі знову потихеньку почав бігати, хоча в диспансері забороняли. І, зрештою, 2014 року побував у Будапешті на чемпіонаті світу з легкої атлетики серед ветеранів спорту, де біг вісім кілометрів. Посів 27-ме місце, не останнє. А у вересні того ж року поїхав на чемпіонат світу з гірського бігу в Австрію, де виступив значно краще. Згодом перейшов на спортивну ходьбу. Як переконався, навантаження там аж ніяк не менші». 

Так само минулого року Олег Кох виступив на відкритому чемпіонаті зі спортивної ходьби в Івано-Франківську. А вже цьогоріч, на зимовому чемпіонаті зі спортивної ходьби у закритих приміщеннях у Києві, встановив особистий рекорд, посівши 2-ге місце серед учасників свого віку. Три кілометри здолав за 19 хвилин і 35 секунд. 

Ще й року немає, як 74-річний лікар почав займатися спортивною ходьбою. Останнім часом він значно поліпшив свої результати. Тепер у його планах побувати у Франції на цьогорічному чемпіонаті світу з легкої ходьби. Готовий виступити на 10-кілометровій дистанції. Проте останні події з курсом долара перекреслюють всі плани. Річ у тім, що такі поїздки учасники оплачують з власної кишені... 

«Хочу, хочу, хочу!»

«Багато хто вважає, що вихід на пенсію – це мало не кінець життя, – каже лікар-психотерапевт поліклінічного відділення 3-ї Міської клінічної лікарні Ольга Кітура.– Після виходу на заслужений відпочинок люди сидять удома і депресують. А ті, кому на пенсії добре, цим не вихваляються. Та саме вони довели, що цей елегантний вік – не вирок. Багато що пов'язано з рівнем освіти людини, її інтересами, життєвим кредо, сприйняттям світу, видом професійної діяльності тощо. Незалежно від того, скільки їй років, людина має займати активну позицію: «Хочу, хочу, хочу!». Це означає, що вона всім цікавиться, їй усюди є місце, вона бере відповідальність за себе що в 20, що в 40, що в 60 років. Древні казали, що дитячий вік – це підготовка до зрілості, а зрілий вік – підготовка до старості. В житті не можна плисти за течією, думати, що все буде чудово без участі самої людини. Потрібно на крок, на два вперед все передбачати, вибудовувати собі стратегію життя. 

Крім того, не потрібно прив'язувати своє життя до ювілеїв, круглих дат: «Ось закінчу школу, і тоді…», «Ось стукне 50, і тоді…». Це штучно створені рубежі. Те саме й із виходом на пенсію. Життя триває. Ще й у якому форматі, адже це – вік найвищого ступеня зрілості, мудрості, життєвого досвіду. Це – старійшини роду, хранителі сімейних цінностей і традицій, головні порадники і приклад для дітей та онуків.

Що робити, якщо людина мусить закінчувати свою професійну діяльність? Відповідь проста – продовжуйте її «неофіційно»: завжди є молоді фахівці, які потребують поради, настанови. Можна читати лекції для охочих, займатися репетиторством, консультувати. А хто може замінити бабусю, яка навчить онуку вишивати, розповість, «як було колись», відкриє світ театрів і музеїв? Адже спогади про час, проведений із бабцями і дідусями, чи не найсвітлішій серед усіх спогадів дитинства. 

Нарешті, у пенсіонерів з'являється час для подорожей. Часто люди кажуть, що не мають на це грошей. Але ж не обов'язково подорожувати за кордон. Рідний край також має багато привабливих, цікавих місць. Було б бажання.

Не секрет, що вікових змін зазнає і нервова система. Для людей похилого віку характерне зниження компенсаторно-пристосувальних реакцій, що проявляється астенічним синдромом, зниженням пам'яті, порушеннями психічної діяльності, емоційної сфери. На цей момент мають зважати насамперед близькі, якщо помічають зміну поведінки своїх літніх родичів. Тут не можна зволікати, потрібно вчасно проконсультуватися з лікарем. Багато патологічних станів можна спрофілактувати за допомогою сучасної медицини.

Хочу нагадати й про фізичні навантаження, адже старість починається тоді, коли ми втрачаємо рухомість суглобів. У світі популярні заняття йогою, ця практика безпечна й корисна навіть для літніх людей. Завдяки м'яким вправам знімається закостенілість, хронічні вікові болі в суглобах, відновлюється нормальний рух крові в організмі, що дозволяє добре живити мозок і дати відпочинок серцю. Згадайте і про водні види спорту. Це і просто плавання, і, наприклад, акваеробіка, аквафітнес. У воді вага тіла зменшується на 90 відсотків, а це означає, що напруження й тиск у м'язах, суглобах і кістках також зменшується. А крім того ризик травмуватися у воді – мінімальний. Вправи у воді підійдуть навіть тим, хто відчуває біль при кожному русі, кому важко не те що танцювати, а навіть пересуватися. Ефект буде оптимальним, якщо відвідувати такі зайняття у групах своєї вікової категорії, де враховуються ступінь важкості вправ, уподобання музичного супроводу, де маєте додаткову увагу спортивного лікаря. А що вже казати про суто український вид спорту – садівництво... 

Людина повинна брати на себе відповідальність за своє здоров'я. З молодості і до старості. І, якщо хоче прожити життя так, щоб ні від кого не залежати, повинна слідкувати за своїм станом. Це тверезий і сучасний підхід до життя. 

Нормою життя слід вважати періодичні консультації у лікаря-психотерапевта. Фахівець допоможе краще зрозуміти себе і свої почуття, розпізнати справжні бажання й ілюзії. Саме дотик до реальності дає людині змогу повернутися обличчям до життя, рятує від хибних висновків, допомагає побачити інші варіанти розвитку подій, а отже, зберегти здоров'я. В Україні, на жаль, цей інститут іще малорозвинений. У нас «перша допомога» – традиційні родинні або дружні посиденьки. Але це інший формат допомоги. Лікар не дає порад, як вчинити. Він просто не має на це права. Він не має особистої зацікавленості у вашій ситуації. Та тільки лікар зможе вчасно запідозрити початок патологічних (психічних чи неврологічних) станів. Не соромтеся звертатися по допомогу до фахівця.

Жан Поль Сартр – французький філософ, письменник, драматург і громадський діяч, зазначив: «Важливо не те, що з мене зробили, а те, що я сам роблю з тим, що з мене зробили». Ось нещодавній приклад з моєї практики. Сталося так, що в літнього чоловіка померла дружина, діти забрали його жити до себе, заборонивши при цьому займатися будь-якою хатньою роботою: мовляв, відпочивай, тату, ти вже напрацювався. Єдине, що дозволяли, то це ходити купувати газету. Він мені скаржився, що знічев'я знудився, що виникають перепади настрою, що часом зривається, виникають скандали, що відчуває себе непотрібним. У розмові з'ясувала, що раніше він захоплювався малюванням, навіть зберіг олійні фарби й мольберт. «Добре, каже, що ви мені про це нагадали». Так у нього відродилося забуте заняття, яке принесло не тільки задоволення, а й певний дохід», – завершила свою розповідь Ольга Кітура.

Про це повідомляється в свіжому номері київської газети «Дзеркало тижня. Україна».

dailylviv.com

До теми

ВІДЕОКАНАЛ

Прес-клуб-ГІТ Паркувальний рекет у Львові: як захиститися

Рубрика: Ситуації і пригоди

Знущання над тваринами на Львівщині

Рубрика: Ситуації і пригоди

Фортецю у Миколаєві віддають під кар'єр

Рубрика: Культура

Податковий майдан. Версія 3.0. Львів готовий

Рубрика: Економіка

Винниківське озеро: схема крадіжки

Рубрика: Кримінал

Всі відео розділу