Евакуйовувалися тричі: в Заболотцях Сіверському волонтерському госпісу подарували дім

У Сіверському госпісі на Львівщині побував журналіст Dailylviv.com під час престуру.

З початком війни госпіс у Сіверську, де до 24 лютого 2022 року проживало 14 осіб, через постійні обстріли змушений був евакуювати своїх маломобільних підопічних: вирішили їхати якомога далі від лінії фронту - на захід України, у Рівненську область.

“Коли ми виїздили зі Сіверська, то зі собою забрали усе обладнання та побутові прилади, ліжка. На Рівненщині один благодійний фонд запропонував оселитися в них. Нас розкидали на три села, і я був вимушений з персоналом їздити щоранку по цих селах, щоб надавати допомогу”, - розповідає голова благодійного фонду «Imoce-Серце Сина», при якому працює госпіс для маломобільних груп населення, Олексій Заморений.

За місяць на Рівненщині, у селі Рідків, волонтерам госпісу пощастило знайти приміщення дитячого садочку, куди евакуйованих підопічних, нарешті, змогли оселити разом. 

“Там було дуже гарно – великі просторі кімнати, кухня, гарне подвір’я, але, на жаль, ми змушені були звільнити приміщення, оскільки садочок планував відновити роботу з початком навчального року”, - згадує Олексій Заморений.

В очікуванні другого виселення у команди госпісу опускалися руки: не знали, що робити, шукали нового прихистку, де можна було б осісти, якщо не назавжди, то, принаймні, безстроково. 

“Заболотцівська територіальна громада відгукнулася на наше прохання й запропонувала переїхати з госпісом в приміщення колишньої лікарні, яке на той час пустувало”, - розповідає про хронологію евакуацій Олексій Заморений і, принагідно, згадує, що в Сіверську, звідки довелося вимушено евакуйовуватися, госпіс, мав уже свій постійний дім. Точніше - чотири.

Їх також отримали не одразу: від волонтерської ініціативи зі створення госпісу до її втілення минуло кілька років.

“Сам я з Кривого Рогу. У 2017 році поїхав на місіонерську школу для прифронтових міст, після закінчення якої залишився у місті Сіверськ, Бахмутського району. Там я розпочав служіння в громаді”, - розповідає про початок благодійної справи Олексій Заморений.

У 2019 році він допомагав самотнім людям з інвалідністю і його вразила картина інвалідизації тутешнього населення.

За словами волонтера, свого часу у місті працював доломітний завод і на 10 тисяч мешканців було офіційно зареєстровано 400 людей з довічною інвалідністю. Сіверськ, Бахмут, Часів Яр, Сіверськодонецьк, Попасна, Слов'янськ – це географія населених пунктів, де раніше проживали ці люди.

“Там доля мене звела з колишнім афганцем, який працював на луганському НПЗ рятівником. Так склалося в його житті, що він отримав інсульт, який призвів до інвалідності. Коли ми забирали рятівника з лікарні, не було куди його везти. Тоді в громаді порадились і прийняли рішення зробити в його домі госпіс. 

До цього хворого долучили ще кількох людей, які потребували допомоги й піклування. Згодом нам благодійник для таких цілей допоміг купити ще три будинки. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, у нас постало питання, куди евакуювати усіх цих людей”, - згадує Олексій Заморений. 

У Заболотцях, куди з Рівненської області переїздив Сіверський госпіс, на нього вже чекали.

“Зокрема, до нашого приїзду зусиллями територіальної громади було підготовлене приміщення, пофарбовано стіни.

Зараз у госпісі проживає 23 особи: 12 жінок та 11 чоловіків. Усі хворі – мешканці східних областей України, усі з міст, де йде війна. Багато хто з цих людей є самотніми. У нас зараз на утриманні перебувають п’ятеро лежачих хворих, інші - пересуваються за допомогою возиків та милиць. До речі, семеро мешканців ми вже поховали тут, у Заболотівцях, місцева влада нам допомагала з похованням на місцевому цвинтарі. Проте, в нас ніколи не залишаються пустувати ліжка. Ми одразу перевозимо зі сходу України хвору людину, яка потребує опіки та догляду”, - розповідає керівник госпісу.

За словами Олексія Замореного, усі хворі забезпечені п’ятиразовим харчуванням. Якщо є необхідність у наданні спеціалізованої медичної допомоги, то на допомогу кличуть місцевих медсестер і лікарів.

“За перебування у цьому приміщенні, а також за комунальні послуги ми не платимо – все відшкодовують громада та держава”, - наголошує волонтер.

Олексій Заморений каже, що доглядати за хворими йому допомагає дружина Ліна. 

“Вона колись працювала в дитячому садочку, а з відкриттям госпісу переорієнтувалась з маленьких дітей на «старих дітей». Ми з дружиною винайняли помешкання у Бродах і щоденно їздимо сюди. А наші діти з онуками залишилися в Кривому Розі”, - підсумовує керівник госпісу.

Сільська голова Заболотцівської ТГ Марія Дискант згадує про єдине прохання госпісу до територіальної громади - “щоб більше нікуди їх з цього приміщення не виселяли”.  

“5 серпня 2022 року госпіс заїхав у приміщення нашої лікарні, яке ми до війни використовували як гуртожиток для місцевих малозабезпечених та самотніх людей. До переїзду ми своїми силами, а також за допомогою волонтерів підремонтували приміщення. Згодом, за сприяння Координаційного центру, вдалося замінити у закладі вікна, зараз плануємо замінити та відремонтувати душові, санвузли, а також зробити окрему кухню, яка наразі діє у непристосованому приміщенні”, - розповідає голова про плани з поліпшення умов проживання у госпісі.

На новій кухні буде працювати вже місцева кухарка, повідомив Олексій Заморений.

“Наша кухарка ось-ось має народити і, ми на роботу на кухню запросили місцеву жінку”, - пояснив волонтер.

Зараз госпісу допомагає з харчуванням також місцева волонтерська кухня “Солодка господинька”, яка була організована на третій день війни.

Кухнею керує Альбіна Поцілуйко, директорка Лугівського ДНЗ, мама чотирьох дітей, вдова бійця, який помер у віці 38 років після важкого поранення у 2014 році під Зеленопіллям.

“Спершу ми готували для місцевих хлопців, які чергували на блокпостах і перебували у військових частинах. Ліпили вареники та крутили голубці й відразу відвозили. На раз ми можемо наліпити до 16 п’ятилітрових відер вареників. Збираємося в основному вихідними.

Згодом ми розпочали пекти хліб, батони, пиріжки, солодку продукцію - сухарики, рогалики, горішки”, - розповідає керівниця кухні.

Тепер готову продукцію волонтери заморожують та зберігають при мінусових температурах і в той день, коли їде машина на фронт, передають харчі військовим. 

За словами Альбіни Поцілуйко, найбільшим попитом на передовій користуються випічка і хліб. 

“Хлопці кажуть, що коли приїздить наш хліб, їм дуже пахне рідним домом. Також велику кількість продукції ми передаємо у госпіс. Зокрема, на Великдень - спеціально для госпісу - наші дівчата напекли пасочок. Щотижня передаємо туди пиріжки, вареники, голубці. З сировиною нам допомагають місцеві жителі та ФОПи, також долучається госпіс – допомагає нам борошном, цукром та іншими продуктами”, - каже Альбіна Поцілуйко.

За словами керівниці “Солодкої господиньки”, спочатку  на волонтерській кухні працювали тільки місцеві жінки, згодом до роботи долучились переселенці, які на той час приїхали в село.

“Зокрема, часто до нас приходить переселенка з Харкова Яна Кокіна. Приходить не сама, а зі своїм хлопцем. Торік ми навіть варили на фронт кабачкову ікру – запропонував її приготувати і готував хлопець Яни”, - розповідає керівниця волонтерської кухні.

Яна Кокіна є студенткою-третьокурсницею юридичного факультету Харківського національного університету імені Каразіна. 

“Коли виникла проблема з оплатою її навчання, - розповідає адвокатка проєкту Womens New Horizons (адвокаційна підтримка внутрішньо переміщених жінок у Львівській області) Ірина Перів, - то, за сприянням ГО «Центр «Жіночі перспективи», Яні допомогли оплатити другий семестр цього року. Зараз домовляємося з обласною радою про оплату наступного семестру навчання дівчини”. 

У Заболотцівській громаді, за словами голови ТГ Марії Дискант, зареєстровано понад 600 ВПО, а загалом тут мешкає 6 600 осіб. 

“Коли розпочалася війна, ми навіть не реєстрували переселенців, працювали більше як перевалковий пункт. 90% ВПО проживали у приватному секторі, люди надали у безплатне користування свої хати або поселяли до себе. А компактно ми поселили ВПО у приміщенні соціального центру при ЦНАПі та КНП. Тоді здавалося, що через місяць-два усе це закінчиться", - згадує голова Заболотцівської ТГ.

Довідка

Відвідини Заболотцівської ТГ відбулися під час престуру, який організовано в рамках проєкту Women's New Horizons (адвокаційна підтримка внутрішньо переміщених жінок у Львівській області), що його реалізовує ГО «Центр «Жіночі перспективи» за підтримки проєкту ООН Жінки в Україні «Трансформаційні підходи для досягнення ґендерної рівності в Україні» та фінансує Уряд Швеції у співпраці з Офісом віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Релокована з Лисичанська ГО принесла в бюджет Червонограда 2,5 млн грн

15 переселенок у Самборі заспівали Незламним голосом (відео)

У гірському селі на Львівщині переселенка відкриває перший міні-маркет (відео)

Кондитери з Харкова, які переїхали у Самбір, розширюють ринок збуту (відео)