На фотовиставці «Дня» у Львові перемогли «Проводи» й «Майдан. 22 січня»

14:30 11 травня 2015 р.


Фото: Руслан Канюка, «День»

За підсумками голосування відвідувачів виставки в палаці мистецтв найбільше глядацьких симпатій отримали два знімки – «Проводи», на якому молода дівчина відпроваджує на війну бійця полку «Азов», та «Майдан. 22 січня», де мало екіпірований майданівець на фоні полум’я несе дерев’яну палицю.

Фотовиставка у Львові добігла кінця, залишивши по собі сильні емоції та роздуми над тим, що таке Україна, хто її громадяни, а також можливість все-таки зрозуміти – чим жило й дихало наше суспільство останні два роки. Співробітники Палацу мистецтв, де була представлена експозиція, діляться – кількість відвідувачів просто «зашкалювала».

І активними вони були не лише в спогляданні світлин, а й в інтелектуальному споживанні – багато хто виходив із залів із щойно придбаними книгами з Бібліотеки «День». Серед найзапитаніших – найновіша «Україна Incognita.TOP-25». 

Заступник директора з науково-мистецької роботи Львівського палацу мистецтв Ольга Лутковська розповіла:

«До нас приходили дуже різні люди: від перших людей Львова до учнів найменших класів школи. Це була дуже потужна й популярна виставка, як на відкритті, так і пізніше.  Я бачила, як багато людей ходило на експозицію групами з різних навчальних закладів. Приємно, що молодь цим цікавиться.

У цій виставці кожен щось відкривав для себе нове. Це могла бути фотографія, але в кожного різні відкриття. Найглибші й з найбільшим сенсом – ті, що перемогли за результатами голосування. По них можна побачити й те, хто які поставив собі пріоритети.

Для нас це було свято. Воно полягало й у тому, що відкрилась виставка, й у тому, що її відвідувало багато людей. Це зараз, на жаль, є рідкістю, бо люди не надто надають цьому значення. Тому я думаю, це заслуга газети «День», що вона так гарно її зарекомендувала. 

Однозначно, атмосфера була мистецька. Важливо, що багато людей було залучено й до самого конкурсу фотографій – це як аматори, так і професіонали. Після цієї виставка люди черпали інформацію й потім передавали її іншим». 

За підсумками голосування відвідувачів виставки в Львівському палаці мистецтв найбільше глядацьких симпатій отримали два знімки – «Проводи», на якому молода дівчина відпроваджує на війну бійця полку «Азов», та «Майдан. 22 січня», де мало екіпірований майданівець на фоні полум’я несе дерев’яну палицю – обидві фотокора «Дня» Миколи Тимченка. Друге та третє місця – роботи Євгена Малолєтки під назвою «Дозор» й «Рейс MH17».

Наразі пропонуємо вам – репортаж з Палацу мистецтв в останній день експонування фитовиставки «День»-2014:

«Коли з’явився вільний день, львівський художник Олег Гелитович одним із перших пунктів у відпочинковому маршруті визначив Фотовиставку «Дня» в Палаці мистецтв. «Це документальна фотографія, – каже він спокійним голосом. – Звичайно, всюди є художнє вирішення, але здебільшого це фотолітопис епохи». 

Художник бачить на полотнах насамперед людей, які справді «існують» в цьому світі, в цих проблемах й негараздах, чимось переймаються…вмирають за ідеали.  «Для українських глядачів вона несе відтворення півторарічної історії. Для іноземців, можливо, є такою собі «екзотикою». Бо більшість людей із-за кордону не переживали  такого ніколи. Я бачу, вона міжнародна, – дивиться на рекламний щит Фотовиставки, – це дуже добре. Вона потрібна як Україні, так і світові».

Неподалік нас молодий чоловік у зеленій сорочці щось розповідає подрузі про події, які зображуються на одній зі світлин. Можливо, вони щось пригадали з власного досвіду, адже мешкають у місті Барвінкове, що неподалік Слов’янська.

Це Андрій Приходько та його подруга Олена Куїна, працівники військкомату. Цими вихідними вони вперше завітали до Львова, враження від якого, за їхніми словами, прекрасні.  «В мене єдине враження від фотографій – бажання, щоб війна чимшвидше закінчилась. Дійсно, ці люди на світлинах – герої, – констатує Олена. – Адже дуже сумно дивитися на ці фотографії, розуміючи, що за тисячу кілометрів досі все продовжується. Війна – це якась помилка. Люди завжди відповідальні за свої дії».

Її вразило фото під назвою «Проводи», яке й стане лідером глядацьких симпатій. «Я й до цього любив свою країну, але після цієї виставки, після цього міста й таких людей – чудових людей, – перехоплює слово Андрій, – я ще більше закохався у неї. Що тут можна побачити?»

«Патріотизм», – підказує Олена. «Любов до своєї країни. Любов людей, котрі борються й творять історію нашої України... Найкращих людей... Але є багато  людей в самій Україні, які цього навіть не зауважують, дивляться не туди, куди мають. Для своїх вона потрібна перш за все. Не кожен переймається цим... Не кожен», – говорить Андрій.

Дві подруги довго кружляли залом, напевно, обирали найкращу світлину. Мої згадки підтвердились, коли вони сіли за стіл, аби заповнити анкету. 

«Найбільше сподобалась «Випадкова зустріч» у Попасній», – говорить Наталія Довга з Чернівців. Вона лише в 11-му класі. А у Львів з подругою приїхали, аби відпочити. Планує вступати в «Львівську політехніку». 

«Виставка дуже сильна, особливо Майдан викликає стільки емоцій. Викликає сум за загиблими душами. Але я тут бачу й вибір народу – на користь Януковича, – раптово говорить дівчина, а далі взагалі дивує. – Але мені так і здавалося, що все буде саме таким чином. Сподобалось, як фотографи зауважили ці моменти. Є картина, де священик з каменем. Вона дуже символічна. Здається, вони мали бути за мир. Але тут розуміли, що народ треба боронити. Думаю, тут хотіли показати, як народ може змінитися, коли це потрібно. Й для таких людей немає значення, якою мовою ти розмовляєш. А важливо те, про кого ти думаєш в той час й за що стоїш». 

Наталія заповнює анкету. А на запитання «Чому ти голосуєш саме за цю світлину?» відповідає: «Це той випадок, коли друзі роз’їжджаються. Вони не знають, чи зустрінуться завтра, й чи взагалі ще побачаться. Використовують кожен момент. Як би я була на тому місці, кожну секунду використовувала б зі своїм другом чи подругою».

Жінка з каштановим волоссям до плечей довго розглядала одну з світлин. Коли я запитав, представитись вона вирішила як «анонім». З «Днем» знайома й часто переглядає газету. Жінка навіть була на зустрічі з Ларисою Івшиною, адже працює в «Політесі».

«Це дуже корисна робота, мені здається, що таку виставку варто експонувати в країнах закордоння. Вона потрібна зараз в Польщі передусім», – вважає пані. – Я слідкую не за одним польським порталом й бачу, що там виникає почасти проросійське бачення ситуації. Скажімо, прочитання Майдану. Вони вибирають кадри зараз, які нас компрометують. Я про це спілкувалась з багатьма людьми. Мені шкода, адже Польща завжди була нашим союзником. Вони негативно ставляться до наших подій. В суспільстві мусується ця антиукраїнськість. Можливо, це Москва спрацьовує. Я цю  тенденцію зауважую в простих людей», – розповідає жінка 

«А що в світлинах зауважуєте?»

«Бажання побачити реалії. Вони хапають за душу. Але це лише позитив, який змушує нас пишатися. Однак є й інший бік, скажімо, алкоголізм. Є багато негативних сторін, це має бути й так, й так. Думаю, цю виставку можна показати в польських навчальних закладах, біля аудиторій. Щоб вони побачили й відчули. Щоб їх не вразила та «бацила». Така виставка потрібна для важливості донесення об’єктивізму».

Після нашої розмови відвідувачка пішла до столу з книжками із бібліотеки газети «День». Гортає «Апокрифи Клари Гудзик». Повз неї заходить чергова група людей. Це з десяток жіночок у вишиванках. Вони купували білети на виставку мотанок, що у сусідньому залі. Але не змогли байдуже пройти цілий зал фотолітописів – зупинялися біля кожної фотографії, коментували, щось згадували. 

«Та я на нього дивитися не можу», – говорить високий сивенький чоловік з веселою усмішкою про фото Януковича, що одразу на вході. 

«А я, як і ви», – відповідає жіночка, що говорила з наглядачем експозиції пані Ольгою Галан.

«Ну, то пропускаю», – сміється та йде до інших світлин.

На виході з виставки встигаю наздогнати іншого чоловіка у літах. Його звати пан Юрій, він приїхав з Канади до нас й займається дизайнуванням. 

«Як вам, пане Юрію?», – запитую. «Пан Юрій не може більше того дивитись. – відповідає за нього Уляна Ущербська. Вона в приємному на око білому платті. – Він стільки цього дивився весь цей час, на зараз не годен вже. А я дуже вражена. Я собі постійно думаю, чого-то нам все так далось. Чого ми все мусимо переживати, – з ока у жінки потекла сльоза. – Я не знаю, де ми маємо взяти стільки любові, щоби змиритися з нашими випробовуваннями». 

З кожним словом їй говорити дедалі важче. За секунду пані Уляна починає плакати, а її руки все витирають солені потічки. «Я дуже прошу пробачення», – каже вона, а мені бракне слів.

«Щось з урядом тут дуже не в порядку, – каже пан Юрій, трохи затинаючись. – ...Дипломатика тут зварійована».

Вгамувавши емоції, жінка завершує: «В Україні дуже багато справжніх людей. Ми собі раду з тим дамо, ми з всім впораємось. Я бачу справжність емоцій, людських почуттів, правдивих та непідмінних, що в телевізорі не показують. А це треба показувати. Кожна душа має це бачити й пережити».

Повертаюсь на виставку. При вході до експозиції мене одразу зустрічає приємний погляд і усмішки наглядача фотовиставки. Цю приємність жінка її передає кожному відвідувачу. Її звати Ольга Галан. Знову заходжу, починаємо розмову.

«Їду додому в транспорті, чудова весна навколо. А враження після виставки такі глибокі, що бачиш перед собою тільки фотографії. Вони зачіпають серце. Настільки все це глибинне, настільки кожен фотограф зняв й відчув все це. Не думаю, що людина, якій байдуже, могла знімати так. Все продумано серцем й розумом», – каже Ольга Дем’янівна. 

Пані Ольга днями й годинами спостерігає за відвідувачами фотовиставки, тому вирішую запитати саме про них. «Нещодавно прийшла одна сім’я з маленькими дітьми. Вони йшли до цього кута, – показує в сторону світлин кривавих подій. – Не знаю, на яку саме вони дивились, але молода жінка вийшла зі сльозами. Проплакала аж до виходу», – розповідає Ольга Галан. 

«Теж щойно бачив жіночку, яка не витримала…». «Це не поодинокий випадок».

Пані Ольга розповідає, що на виставку приходять цілими класами й групами, що її дуже тішить. Вона розповідає – вчора тут був просто «мурашник»: «Дуже приємно за молодь. Вони так само пишуть відгуки й по кілька разів вертаються до вже пройдених світлин.  Багато з них фотографує картини на телефон».

Ми розмовляємо, а я зауважую, що потік людей збільшується. «Глибока виставка, – продовжує пані Ольга. – Вона байдужим нікого не залишає. Я бачу на них очі тих, що на передовій, дитячі очі, – показує рукою на одну з світлин. – Очі дуже багато що можуть сказати, це дійсно дзеркало душі, дзеркало духу. Тут часто задумуються над тим, що Революція на граніті, потім Помаранчева – все починалося з молоді. Й тут всі молоді лиця. Он Нігоян, перша жертва, – показує на світлину Сергія, зроблену фотокором «Дня» Русланом Канюкою. – Он там «Проводи»... Але Бог непереможний. Навіть ті світлини, де одруження у військовому шпиталі. Треба добре задуматись над тим, що люди не втрачають надії після цієї руйнації. Просто вселяється  надія, що все з руїни стане. Й я дійсно думаю, що Україна непереможна, дух наш - точно. Можливо, зі сходу й півночі в нас здатні відцапати клаптик території, але не духу – ні найменшого, він нездоланний». 

На відкритті фотовиставки у Львові зміг побувати і журналіст, громадський діяч. Олексій Подольський. Пізніше він поділилився враженнями з «Днем»:

«Фотовиставка чудова, і серед робіт є ті, які можна назвати високим мистецтвом. Роботи дуже професійні, є такі, що просто беруть за душу і виривають серце, – каже пан Олексій. – Тут видно любов до України і видно, що це справжня робота. Мені сподобались усі серії, особливо присвячені Майдану і війні. Мені здається, деякі з цих робіт увійдуть у класику української історії, будуть і в підручниках тощо. Я навіть не сподівався, що буду так вражений. Очі фотографа знаходять той образ, який передає всю сутність події, її трагізм чи героїзм. Я в захваті від цієї виставки. Завдяки цим світлинам я ще раз пересвідчився, що «День» зберігає традиції журналістики на найвищому професійному рівні. Бо зараз є багато прохідного і одномоментного, відвертого заробітчанства без душі. Журналіст має вносити в інформацію свою душу, бачення і свої переконання. А в нас багато журналістики перетворюється на якусь або просто фіксацію подій, або «джинсу», яка підігрує певним політичним інтересам. Те, що є такі острівці справжньої журналістики, як «День», втішає. Те, що у вас є, живе, а живе завжди проросте». 

Найближчим часом Фотовиставку «Дня» вперше буде представлено в найзахіднішому обласному центрі країни – Ужгороді. Про це повідомили сьогодні, 11 травня,в київській газеті «День».

dailylviv.com

До теми

13:56 12 жовтня 2020 р.

Парастас, чин похорону: у Львові повідомили, як прощатимуться з Миколою Петренком

Львів сумує з приводу смерті Миколи Петренка — українського поета, драматурга і публіциста. Сьогодні увечері відбудеться парастас, завтра відомого поета поховають на Личаківському кладовищі.

Рубрика: Культура

ВІДЕОКАНАЛ

Прес-клуб-ГІТ Чому не будують притулок для тварин у Львові

Рубрика: Ситуації і пригоди

Біорезерват "Розточчя", Страдецька гора, річка Верещиця - як врятувати?

Рубрика: Ситуації і пригоди

Гряда: свині не винні

Рубрика: Ситуації і пригоди

Податковий майдан. Версія 3.0. Львів готовий

Рубрика: Економіка

Винниківське озеро: схема крадіжки

Рубрика: Кримінал

Всі відео розділу