16-30 червня у Львові триватиме культурний форум «Донкульт»

Сьогодні у Львові розпочинається культурний форум «Донкульт». Упродовж двох тижнів львів’яни знайомитимуться з мистецьким середовищем Донбасу різного часу, зокрема і людьми, які народились і жили на Донеччині чи Луганщині, але через війну залишили рідні міста.

Культурний форум має на меті розвіяти стереотипи про Донбас, обговорити складні питання, зумовлені подіями на Донбасі і водночас дещо розворушити переселенців зі сходу. Вісімдесят різноманітних мистецьких заходів заплановано упродовж двох тижнів, а це і виставки картин художників, театральні вистави, показ фільмів, музична і літературна програми.

Вихідці з Донбасу покажуть львів’янам те, що творили на рідній землі, чим займаються сьогодні поза домівкою. Учасники народного театру фольклорної пісні «Дивина» з Донецька через війну роз’їхались по різних містах, однак у Львові вони представлять народні пісні Донбасу.

Обмаль львів’ян знають про те, що композитор Сергій Прокоф’єв до 13 років жив на Донеччині і називав себе хлопчиком, який народився на великих степових просторах. «Скіфську сюїту» Прокоф’єва та твори інших композиторів звучатимуть під диригуванням Кирила Карабиця, сина відомого композитора, народженого на Донбасі, Івана Карабиця, який навчався в Артемівську.

Оркестр домр «Лік домер» припинив своє існування при Донецькій музичній школі, але у Львові виступлять його солісти Світлана і Денис Білоусови, які на домрі зіграють твори сучасних донецьких композиторів. Львів’янам вони не відомі.

Як і мало хто знає про те, що у 1929 році група українських поетів здійснила тур Донбасом. Митці їздили індустріальним регіоном, спілкувались з шахтарями, читали їм вірші і фотографувались. Як саме це було і як дехто віддав за цю мандрівку своє життя, розкажуть сучасні львівські і донецькі літератори.

Головна мета культурного форуму «Донкульт», який вже відбувався у Києві, – це не лише продемонструвати різноманіття і мистецьке багатство донецького регіону, але й налагодити діалог через мистецтво минулого і сучасного, через створення простору спілкування між регіонами сходу і заходу. «Однак такі культурні проекти для порозуміння між людьми мали відбуватись значно раніше: тоді, можливо б, не дійшло до такого конфлікту», –наголосив професор зі США Гіроакі Куромія, який десять років прожив на Донбасі і досліджував цей регіон.

«Звісно, що це вплинуло б на розвиток ситуації в Україні, якби були такі проекти. Але в Україні завжди було так багато невирішених питань, що до культури було далеко. І тут раптом війна і виявилось, що вже занадто пізно, треба було раніше займатись порозумінням між людьми, щоб пізнавали один одного. Так, це – перший крок, і я цей початок вітаю, ніколи не є пізно», – наголосив професор.

У львівських галереях зберігається чимало художніх творів художників Донбасу. Вони ще жодного разу не представлялись окремою виставкою. Натомість у Львові у рамках форуму представлено мистецьку традицію східного регіону.

У палаці мистецтв презентують картини художників Донбасу із київських фондосховищ. Цікаво, що багато митців у різні роки покинули рідний край тому, що це була промислова периферія: хтось виїхав у Росію, хтось – у Київ. Водночас у 20-та роки минулого століття у шахтарський край приїжджали художники з Москви, Петербурга, Києва, щоб відтворити у своїх полотнах побудову нового суспільства.

«Власне, на Донбасі у 60-70-ті роки ХХ століття народився український «суворий стиль» у мистецтві, коли зображали шахтаря чи металурга, їхнє скромне життя задля світлого майбутнього. Ця художня спадщина є надзвичайно цікавою», – говорить Оксана Баршинова, мистецтвознавець з Києва. До цієї течії «суворого стилю» належали художники Володимир Хоренко, Юрій Зорко, Григорій Тишкевич.

«Певна суворість відчувається у тих роботах, у них обов’язкова є широко з розмахом написані індустріальні пейзажі, звичайно, людина – у центрі. Це герої, героїзація нікуди не зникає, людина показана у процесі праці. Анатолій Лимарєв, художник мистецького андеграунду, не вписувався у «суворий стиль». Хоч, на перший погляд, це – радянська робота, тут металургійна сцена, праця, але Лимарєв рідко потрапляв на виставки, бо був надто гарним художником, доводив зображення до експресивності, які не були потрібні радянському образотворчому мистецтву. Його називали українським Ван Гогом, він і життя закінчив так само трагічно», – розповіла мистецтвознавець.

Представлені у Львові і резонансні роботи Арсена Савадова, який у 1997 році створив фотосесію «Донбас-шоколад», зумівши переконати гірників вбратися у пишні сукні балерин. «Найкраще біль і пережиті психологічні травми лікувати мистецтвом», – переконана драматург Наталія Ворожбит.

Діти з Миколаївки поблизу Слов’янська, торік улітку пережили жахіття обстрілів, смерть своїх рідних, побачили своє місто у руїнах. Їх школу відбудували, а ось вилікувати дитячі душі дуже важко і донині.

Наталія Ворожбит разом із дітьми створила виставу, де школярі виступають і акторами, й авторами. Це 13 голосів, 13 історій, 13 надій на майбутнє.

«Половина з них сиділа у підвалах, у кожногому з них є історія війни. Але це – такі самі діти. Це живий контакт, налагодження діалогу. Ми вже півроку туди їздимо, це взаємний процес. Були діти, які не розмовляли, а зараз це діти, які виступають зі сцени. Я теж поламала свої стереотипи про Донбас. Коли шкодуєш, хоче допомогти. Це перші гастролі дітей, ніхто з них ніде не був, у Львові вперше, у них є свої стереотипи. Я думаю, що вони трішки зміняться теж», – каже Наталія Ворожбит.

Наступний культурний форум має відбутись у Харкові навесні наступного року. І вже жителям східного регіону свою культуру представлять митці Львова, Івано-Франківська, Тернополя.

Про це повідомили сьогодні, 16 червня, на «Радіо Свобода».

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook