В Івано-Франковому на Львівщині відмовляють бійцям у наданні земельних ділянок, – боєць

Майже рік воював на Донбасі в 79-ій Миколаївській бригаді Максим Бібік, який проживає на Львівщині. Захищав Донецький аеропорт і луганський.

Майже три місяці, як боєць демобілізований, але досі не може адаптуватись до нормального життя. І таких, як він на сьогодні сотні.

Після поранення під селом Мар’їнка Донецької області Максим Бібік попросив командира відправити його захищати Донецький аеропорт у складі 2-ї роти 79-ї Миколаївської бригади. Це було торік у жовтні.

Ситуація тоді на летовищі, жартує, була «стабільно-ненормально». Заїхати туди і виїхати звідти було дуже складно. Максим Бібік  розповів:

«Провізію поставляли через день-два, бо там були різні бригади 93-а і 95-а, а їхня ротація не співпадала з нашою, тобто наші хлопці постійно їздили з 79-ї, водії катались з Пісок, перевозили. Ми заїхали в аеропорт вночі. Нас змінювали, ми ще добу перебували з тими, хто нас змінював, передавали інформацію, яку знали.

За весь хід війни, звідки забирали 79-у бригаду, можна було казати, що об’єкт здається. Так якось виходило. Нас забрали з кордону і кордон відкритий, звідки забирають, здається територія».

З 98-ї бригади загинули троє бійців, які виїжджали на Донбас із Львова. Двоє – через непрофесійність командира, який не попередив українських бійців на блок-посту, що його підлеглі змінили маршрут, каже військовий.

Максим ріс у військовій родині і йому служба була звичною, на відміну від побратимів, які тримали зброю у руках ще під час строкової служби. Сьогодні Максим Бібік намагається звикнути до нормального життя. Він розповів:

«Сниться, але такого, що підриваюсь на чомусь, такого вже немає. Раніше просто ставав з ліжка і не розумів, чому я йду кудись.

Адаптація надалі триває, бо з війни повертається лише тіло людини, а розум і душа аж через роки. Телевізор не дивлюсь, бо одразу рвусь їхати назад до побратимів. Товариші телефонують, кажуть, як без мене поїдуть, а я відповідаю, що може вже не доведеться їхати».

Боєць – демобілізований, але перебуває у першому резерві й може будь-якої миті знову бути призваний. Статус учасника АТО отримав, але з роботи охоронцем довелось звільнитись, бо усе ж таки три поранення даються взнаки, чоловік працює над своїм психологічним станом. На сьогодні боєць перебивається тимчасовими заробітками, з дружиною виховує двох дітей.

З іншими бійцями вирішив створити громадську організацію, щоб разом добиватись своїх прав. Адже найбільшою проблемою в Івано-Франковому є виділення земельної ділянки сільською радою.

Максим Бібік наголошує: «Крутять голову, кажуть, що землі немає, переробляють плани. Ми принесли їм список, хто отримав землю, а з них ніхто не був в АТО – це найближчі люди голови сільради. А купити землю можна».

Таких, як Максим Бібік, нині – сотні демобілізованих бійців, які говорять про те, що до них нікому немає жодної справи, що вони не мають куди звернутись зі своїми проблемами, бо скрізь доводиться оббивати чиновницькі пороги і безрезультатно, що відчувають байдужість суспільства. Без жодної реабілітації, одразу після АТО, воїни повертаються додому і сам-на-сам долають свої переживання.

Бійцям місцеві органи влади масово відмовляють у наданні земельних ділянок. А це спричинює шалене обурення серед вояків і ненависть до влади.

Воїни 3-го окремого мотопіхотного батальйону територіальної оборони 24-ої механізованої бригади зазначають, що їм не виплачують грошові винагороди за виконані бойові завдання, що не мають змоги поїхати на оздоровлення з дітьми ті, в кого дитині менше, ніж 3 роки...

Демобілізований боєць Іван Балагуш наголосив: «Офіцери і солдати не знають, куди їм звернутись. Чому нічого немає, чому ніхто нічого не знає? В армії є корупція шалена». 

Ще у травні мав повернутись додому чоловік Світлани Дяченко – Сергій. За словами дружини, чоловік за травень не отримав грошових виплат. Жінка зверталась у Військову прокуратуру, Міноборони з питанням, чому чоловіка не демобілізують.

Світлана Дяченко розповіла: «Там посміялись в обличчя. Мені сказали, що я можу писати заяви, але прокуратура не має функції нагляду, тому нічого розглядати не буде. Мій лист вони повертали двічі. Я телефонувала на гарячі лінії Міноборони, військової прокуратури, у фінансовий аудит. Реакція була дуже повільна».

Дружина бійця намагається консультувати його вже демобілізованих друзів, щоб ті не замикались у собі й відстоювали свої права і не почувались покинутими. Зрештою, Львівська обласна адміністрація мала б давно визначити відповідальних чиновників за роботу з демобілізованими бійцями.

Про це повідомили «Радіо Свобода».

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook