Львів'янин Олексій Погребняк таки повернувся з війни через рік після похоронки на нього

21:50 15 грудня 2015 р.


Фото: depo.ua

Мати бійця АТО дочекалася живого сина попри те, що отримала повідомлення про його загибель.

Ольга Погребняк – мати бійця, розповіла про те, як чекала його і вірила, коли всі перестали вірити і чекати. Львів'янці Ользі Погребняк – 46 років, самотужки підіймає двох синів: 22-річного Олексія та семирічного Микиту. Влітку 2014 року вона проводила на війну старшого.

Ну як проводила –  він кілька разів казав, що хоче піти добровольцем, а одного разу мати прийшла додому з роботи і знайшла на столі записку від сина. Писав, що пішов на війну.

Через пару тижнів – перший дзвінок: «Мамо, я живий, все добре».

«Розмови по телефону завжди були короткі, – пригадує пані Ольга. – Де служить не казав, говорив, що не годиться таке казати, тому що ця інформація може потрапити до рук ворога. Одного разу тільки сказав, що служив в «Азові»

І ніби то все було добре настільки, наскільки може бути добре в матері, дитина якої на війні. Плакала, молилася, каменіючи від жаху дивилася новини. В новинах розповідали про Іловайський котел.

А в кінці серпня прийшла похоронка. Ольга Погребняк розповіла: «25 серпня минулого року він востаннє телефонував, а 28 серпня повідомили, що сина Альоші в мене більше немає. Звичайно, спочатку повірила офіційним паперам. Але потім, коли тіла не віддали, почала сумніватися».

Потяглись довгі виснажливі дні і ночі, сповнені тугою, болем та ледь жевріючою надією. Материнське серце відмовлялося вірити, що сина немає.

«Усі спроби щось дізнатися були марними, – пригадує також Ольга Погребняк. – Я шукала інформацію всюди, навчилася користуватися «Фейсбуком», відкрила свою сторінку. Якби не Микита – не знаю, чи дала б собі раду із цим безмежним горем. Я йому про загибель Альоші розповіла, але не одразу, дуже переживала, як він переживе. Але він стійко все вислухав і сказав, що ніколи мене не залишить і буде у всьому допомагати мені».

Через три місяці після звістки про смерть сина Ольга наважилася зайти в розділ «Неопізнані трупи» на сайті МВС – там у відкритому доступі викладені фотографії знівечених тіл солдатів. Ольга Погребняк розповіла також: «Заповнила анкетні дані на свого сина і натиснула «знайти». Сказати, що це страшне видовище – нічого не сказати. У більшості випадків замість людей просто обвуглені головешки… Досі мурахи по шкірі як загадаю».

Єдине полегшення – серед цих кошмарних світлин Олексія вона ніде не впізнала.

В травні Ользі з невідомого номеру прийшла sms: «Мамо, я живий». Дуже хотілося плакати від радості, проте жінка розуміла, що це можуть бути шахраї, які повідомляють, що людина у полоні і потім тягнуть із жертви гроші.

«Номер не відповідав, – пригадує Ольга Погребняк. – Волонтери, до яких звернулася, попередили: це може бути «розводняк», таких охочих з того боку познущатися з чужого горя багато. Ходила в СБУ, там сказали, що точно визначити, звідки прийшло sms не можна, визначили лише, що з території Донбасу, і що швидше за все це шахраї, тому що мій син загинув і він не значиться в списках полонених та зниклих безвісти», - Ольга.

І хоч в душі було гірко від розчарування, вона продовжила чекати сина додому. «Знаєте, я весь час молилася. Не лише за сина – за усіх хлопців, що воюють на сході», - каже мати бійця.

П'ятого серпня, коли вже підходила річниця, як її сина оголосили загиблим, Ользі наснився кущ калини: яскравий, великий. Вона тоді на своїй сторінці в «Фейсбуці». «І сон такий дивний, ніби не я на кущ дивилася збоку, а ніби я була калиною… До чого б це? Калина символізує материнство і уособлює дім, батьків, все рідне. Калина – український символ єднання народу: живих з тими, хто відійшов у потойбіччя, і тими, котрі ще чекають свого народження… Може, це якийсь знак від мого Альоші…?».

Дев'ятого серпня Ольга присвятила синові вірш: «Синочку, рідний, я вірю що ти повернешся додому». І наступного дня він повернувся.

Ольга Погребняк пригадує: «Я поїхала до сестри на Волинь відвідати Микиту, він в неї гостював. Повертаюся увечері додому, а сусідка баба Дуся каже: «Олечко, у вас під дверима з суботи якийсь хлопець сидить». Я до себе, а там Олексій! Мені ноги підломилися…».

Цей її допис на «Фейсбуці» зібрав шалену кількість перепостів та коментарів.

Виявилося, що Олексій весь цей час був у полоні, а те sms дійсно було від нього. Худий, із шрамами на голові і щоці, без кількох зубів та із ребрами, які вочевидь неправильно зрослися та дивно стирчали з під шкіри, він відмовлявся йти в лікарню, здригався від кожного різкого звуку, затуляючи голову руками, а ночами кричав уві сні. З ліжка майже не вставав.

Тоді Олексію дуже допоміг малий Микита. «Він від Альоші не відходив, постійно щось розказував, а той слухав і слухав, – пригадує пані Ольга. – Зі мною вони майже не розмовляли, але я не ображалася, досить було того, що обидва вони вдома. Микита зараз такий важливий і гордий, що у нього повернувся брат, навіть не впізнаю його. Питаю у нього про що вони говорили, а він мені відповідає, що це чоловічі розмови».

Одного разу жінка, щоб допомогти синові, покликала психолога. Проте розради, як вона сподівалася, не вийшло: Олексій, почувши що мати привела лікаря перевернув стіл, за яким сидів, вилаяв обох та надовго зачинився у себе в кімнаті.

Але одного дня хлопця, як то кажуть, прорвало. Коли оголосили офіційні дані про кількість загиблих під Іловайськом, він почав говорити, що все це брехня і там було справжнє пекло. Пані Ольга сиділа за комп'ютером на кухні, було близько четвертої ранку, Олексій підійшов і запропонував «Мама, давай вип'ємо».

Пані Ольга розповіла: «І тут з нього, як з рани, річкою полилося все те, що так довго сиділо. Він розповів мені про жахи, які пережив, про хлопців, які так і не повернулися додому. Про те, що він відчував, коли їх бомбили з «Градів» під Іловайськом, коли перед його очима все змішалося, коли він не розумів, де небо, а де земля, коли не знав куди бігти і що робити. Коли зрозумів, що допомогти може тільки Бог, коли друг, з яким він розмовляв пару хвилин тому – мертвий, і у нього закінчилися сили тягнути його, коли почав звинувачувати себе за те, що вижив».

В якийсь момент вона просто зупинила сина, бо слухати було вже несила. Врешті, поговоривши про ті страшні часи, мати з сином почали обговорювати те, скільки бійців так і залишилися на полі бою непохованими, потрапили у полон, говорили про те, що мають відчувати їхні рідні, які досі перебувають в невідомості.

Ольга Погребняк розповіла також: «Мене переповнювало бажання підтримати всі жіночі серця, які також, як і я колись, не знають, що з їхніми синами і чоловіками. Мабуть, вони також повинні заявити про себе, щоб розділити свій біль, і у нас з'явиться можливість докопатися, що ж насправді сталося з їхніми рідними. Бажання допомогти підштовхнуло нас з Альошею створити загальний список тих, хто загинув або пропав безвісті. Ця справа потроху повернула Олексія до життя.

На пропозицією допомогти у зборі інформації відгукнулося дуже багато людей, вони присилали свої власні списки, хтось пропонував допомогти з обробкою даних, хтось – створити сайт, щоб опублікувати зібрані дані. Жінка каже, що довго не могла зважитися на публікацію списків, адже ними можуть скористатися шахраї. Врешті її переконав Олексій: «Він сказав – потрібно, щоб хлопці там знали, що їх шукають і чекають вдома. Виявляється, Альоша думав, що я навчилася жити без нього, і що зовсім його не чекаю... Які жахливі думки приходять нашим синам в голову на війні!».

Після того як в Олексія з'явилося якесь діло, він почав більше спілкуватися, спокійніше спати, відновив документи, які було втрачено під час полону. Тільки в пансіонат на реабілітацію їхати відмовився, сказав, що це дуже дорого.

Ще більш хлопцю полегшало, коли до нього приїхала Олена. Пані Ольга про дівчину нічого не знала. Вона пригадує: «Альоша так мені нічого і не розповів, звідки Олена приїхала, просто сказавши, що вона йому дуже допомогла по дорозі додому, і що якщо б не вона, він може і не повернувся взагалі. Схоже, тепер у мене є дочка». Вона почала повертатися додому, де була вже готова зігріта вечеря, зроблені уроки в молодшого сина та спокійні очі у старшого.

У домі, де нещодавно жили самотня жінка з маленьким сином, тепер мешкає велика родина та ще й кіт Барсик, теж новий член сім'ї. Молоді небагатослівні, проте матері вистачає бачити сина та мріяти про онуків. Вона не ділиться фотографіями свого Альоші та не змінює скорботної свічки на аватарці – вже в пам'ять про інших хлопців, які не повернулися з війни.

Для багатьох українських Ольга стала символом надії, що й вони одного дня, повертаючись додому почують знайомим голосом «Привіт. Впізнаєш?».

Вона радить: «Не помиляється материнське серце. Повірте, воно точніше за будь який прилад, його не обдуриш. Дорогі жінки, не здавайтеся, моліться, вірте своєму серцю, а не тому, що говорять оточуючі. Вірте і сподівайтеся, не дивлячись ні на що і всупереч усьому!».

За офіційними даними (СБУ) станом на жовтень цього року в Україні було 800 українських військовослужбовців, зниклих безвісти. Про це повідомили сьогодні, 15 грудня, в інтернет-виданні «Depo.Життя».

dailylviv.com

До теми

22:04 8 травня 2021 р.

Поїздки в ЄС: названо терміни запуску COVID-паспортів

Глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен назвала терміни запуску системи сертифікатів про вакцинацію від коронавірусної інфекції. Система може заробити в Євросоюзі вже в червні.

Рубрика: Ситуації

21:39 8 травня 2021 р.

70 ретроавтомобілів проїхали Львівщиною 140 кілометрів (фото, відео)

70 автомобілів, яким більше 30 років, проїхали дорогами Львівщини. Протяжність маршруту 140 кілометрів. На ретропробіг з'їхалися екіпажі не лише з Львіщини, але й інших областей України, зокрема, Волині, Рівненщини, Київщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини.

Рубрика: Ситуації

ВІДЕОКАНАЛ

Прес-клуб-ГІТ Презентація проєкту «Порфирій Бажанський. Від рукопису до аудіосеріалу»

Рубрика: Культура

Знищення МАФів і мікробізнесу під час пандемії

Рубрика: Економіка

Фортецю у Миколаєві віддають під кар'єр

Рубрика: Культура

Податковий майдан. Версія 3.0. Львів готовий

Рубрика: Економіка

Винниківське озеро: схема крадіжки

Рубрика: Кримінал

Всі відео розділу