Львів’янка Юлія Ткач-Остапчук стала чемпіоном світу невдовзі після «декретної відпустки»

17:00 22 вересня 2014 р.


Фото: xsport.ua

Наша землячка стверджує, що поборена нею росіянка дуже зраділа-Остапчук її успіху.

Львів’янка Юлія Ткач стверджувала в інтерв’ю журналістці Ірина Голінько: «Росіянка, поборена мною, дуже зраділа моїй перемозі на чемпіонаті світу».

Відтак наведемо інтерв’ю повністю:

«На чемпіонаті світу з боротьби, який нещодавно приймав Ташкент, приніс Україні бронзові медалі «вільника» Валерія Андрійцева (97 кг), класика Жана Беленюка (85 кг) та Ірини Харів (55 кг), а також чемпіонський титул Юлії Ткач (63 кг)

Юлія, яка лише декілька місяців тому повернулася у великий спорт після декретної відпустки, розповіла «Еспресо.TV» про дружбу з росіянкою, нові правила боротьби і своє блискуче повернення на килим.

– Вже звикли до прізвища Ткач чи й досі чекаєте, щоб вас викликали на килим як Юлію Остапчук?

– На килимі вже звикла. Адже це стресова ситуація і голова швидко метикує. А от у побуті подруги продовжують називати мене дівочим прізвищем. Навіть я сама, коли комусь телефоную, кажу: «Це Юля Остапчук».

- І як реагує чоловік на подібне?

– Він не ображається, адже – золота людина і все розуміє. Зараз він дуже гордий і радий, що я з його прізвищем виграла чемпіонат світу. Воно стало щасливим для мене. Чоловік, до речі, теж займався вільною боротьбою.

– Ви вперше на чемпіонаті світу виступали під прізвищем Ткач. Може, саме в цьому секрет перемоги?

– Я теж про це думала. Повернення з декретної відпустки виявилося просто блискучим. У моїй ваговій категорії не було явного лідера. Близько семи спортсменок мали однаковий рівень, які викладалися на всі сто, хотіли і могли перемогти. Але в  спорті, напевне, є частина фарту і Божої ласки. В той день усі зорі зійшлися на небі і допомогли мені перемогти.

– Тобто ви боролися в Ташкенті так, як і два роки тому?

– Можливо, після пологів у мене стало більше мотивації. Вага теж пішла вгору. Раніше я була конкретним «недовєском» у своїй категорії і ніяк не могла погладшати. А от на двох останніх зборах набрала кілограми, стала міцнішою, потужнішою жіночкою. Це, напевно, зіграло важливу роль. Та й вік, мабуть, теж має значення – я «доросла» до титулу чемпіонки світу.

– За час вашого декрету у боротьбі змінилися правила, вагові категорії. Вам вони більше імпонують?

– Моя вагова категорія не змінилася – 63 кг. Проте її покинула триразова олімпійська чемпіонка японка Каорі Ічо, яка виступала в Ташкенті у вазі 58 кг. Нові правила мені подобаються і  дуже підходять, адже я борець атакуючого стилю. Зараз за пасивність дають попередження – за 30 секунд треба провести результативну дію, інакше бал дадуть супернику. Стало цікавіше боротися, а сама боротьба додала у видовищності.

– Судячи з ваших результатів цього року – «бронза» чемпіонату Європи, дві медалі з міжнародних турнірів і «золото» чемпіонату світу, повертатися на килим після декретної відпустки було нескладно?

– О Боже, це дуже складний і тривалий процес, який вимагає бажання, багато зусиль, часу, терпіння. Без допомоги рідних і близьких – це просто нереально зробити – повернутися у великий спорт. Потрібно працювати в чотири рази більше, щоб набрати оптимальну форму за якомога короткий час. Завдяки сім’ї цей процес у мене пройшов гладко. Коли синочку Ярославу виповнився місяць, я почала поволі тренуватися. Зараз йому вже рік. Так зрадів, коли я повернулася додому. Не бачилися майже місяць – збори, потім чемпіонат світу. Хоча не можна так, але я пожертвувала дитиною заради самореалізації, досягнення високої мети в спорті. І ця жертва не є марною, за що я вдячна Богові. А з сином по інтернету ми можемо і по 5 разів на день спілкуватися.

– На кого схожий Ярослав?

– На чоловіка - маленька його ксерокопія. Але впертий такий, як і я. Хотіла, щоб дитина була схожа на чоловіка. Це йому дяка за те, що він завжди поруч і підтримує мене – на тренуваннях, у побуті і сімейному житті. Це мінімум, який я можу зробити для коханого. Дай Боже таких мінімумів ще мінімум п’ять.

– У першій сутичці чемпіонату світу ви боролися з росіянкою і перемога дісталася вам за нічийного рахунку - 2:2. Суперниця була такою непоступливою чи ви ще не ввійшли в ритм змагань?

– Ми добре знаємо одна одну і навіть товаришуємо. Перша сутичка на змаганнях такого рівня завжди дуже відповідальна, тяжка і напружена. Тому все так і склалося. Мабуть, це була найскладніша сутичка для мене на чемпіонаті світу-2014.

– Психологічно налаштовуючись на цю сутичку, брали до уваги, що Валерія Лазінская – росіянка?

– Ні, це вже політика. А під час змагань національність суперниці не має значення. Хочеться перемогти в усіх. Вона дуже раділа за мене, що я виграла чемпіонат світу. А я привітала її з «бронзою».

– До речі, а за кого під час цього поєдинку вболівав зал?

– Коли борюся на килимі, то не звертаю уваги на публіку. Настільки сконцентрована на тому, що є тільки я і суперниця, що не чую вболівальників. Коли перемогла, то публіка мені щиро аплодувала, мене всі вітали. Упередженого ставлення не було до мене.

– А підказок тренера теж не чуєте?

– Інколи чую. Він не сварить мене за це, бо все прекрасно розуміє. Ми професійні спортсмени і знаємо, що робити в тих чи інших ситуаціях.

– У фіналі вам протистояла багаторазова медалістка чемпіонатів світу американка Єлена Пірожкова. Ваш перший в житті фінал чемпіонату світу, ви виграєте 4:0, а потім пропускаєте небезпечну атаку за 40 секунд до фінального свистка. Не боялися, що ось так можете втратити «золото»?

– Коли у фіналі чемпіонату світу до закінчення сутички залишається хвилина, ти боїшся зробити навіть зайвий крок чи поворухнутися. Адже помилка може бути фатальною. Дуже страшно. Намагаєшся контролювати ситуацію, але в боротьбі можливе все. Я розуміла, що програла два бали, дивилася на табло і наказувала собі заспокоїтися і дотерпіти. А після гонгу не вірила своєму щастю і в те, що можу виграти чемпіонат світу. Мене заполонили бурхливі емоції.

– І ви застрибнули на тренера...

– Так, це в нас така традиція. Андрій Ігоревич Пістун – фанат своєї справи, вкладає в нас свою душу, найкращий тренер у світі і я його дуже люблю. Він дуже довго йшов до цієї миті – адже я перша серед його вихованок стала чемпіонкою світу в олімпійській ваговій категорії. Він був безмежно щасливий, і мені хотілося поділитися з ним своєї радістю і задушити в обіймах.

– Як думаєте, хто більше радів вашій перемозі – тренер чи сім’я?

– Всі однаково. Тренер для мене теж дуже рідний, адже тренує мене з 8-го класу. Він уже частина нашої родини.

– Чи буде тепер Ташкент вашим улюбленим містом?

– Спортсмени люблять ті країни і міста, де здобувають медалі. Тому Ташкент залишиться в моєму серці особливою згадкою, позитивним емоційним містом, яке мені завжди буде приємно згадувати. Але як туристка навряд чи приїду до столиці Узбекистану. Просто Ташкент – закрите місто, трішечки совдепівське, дуже своєрідне. Для подорожі оберу європейські країни.

– Азербайджан дуже активно переманює українських спортсменів, особливо борчинь. Мабуть, ви теж були чи й є в колі інтересів цієї країни?

– Я не хотіла б коментувати це.

– Яка країна і що саме повинна вам запропонувати, щоб ви змінили громадянство?

– Не знаю. Я щаслива, що стала чемпіонкою світу будучи українкою і прославила свою Батьківщину. Я люблю її за те, що тут народилася, тут мої батьки, чоловік і дитина; за те, що ношу форму збірної України, а під серцем у мене – герб України. Синьо-жовтий прапор, гімн – це дуже приємно, драйвово, класно – ці емоції передати просто неможливо! Змінювати громадянство не хотіла б, але в житті можуть скластися різні ситуації – не дай Бог, звісно. Я люблю впевненість і завагалася б переїхати в іншу країну.

– А як ви ставитеся до спільних зборів зі збірною Азербайджану напередодні важливих стартів – чемпіонатів Європи, світу і навіть Олімпійських ігор?

– Моя думка нічого не змінить, бо це вирішує керівництво. Говорячи про мою вагову категорію – 63 кг, то в Азербайджані немає моєї прямої конкурентки. Тому для мене ці збори не несуть негативу. А сильні спаринг-партнерки у них є. Дуже хотілося б поїхати на збори до США чи Японії, подивитися, як вони тренуються.

– Чи доводиться тепер українським спортсменам обговорювати зі своїми іноземними колегами політику частіше, ніж раніше?

– У Ташкенті до нас підходило дуже багато людей і запитували про ситуацію, що склалася в нашій країні, війну і чи не торкнулася вона нас особисто. Запитань було дуже багато. Політичною обстановкою в Україні цікавиться весь світ, і росіяни в тому числі – щоправда, хтось з насмішкою запитає, а хтось хоче знати, що відбувається насправді».

Це інтерв’ю опубліковано сьогодні, 22 вересня, на сайті телеканалу «Еспресо.TV».

dailylviv.com

До теми

ВІДЕОКАНАЛ

Прес-клуб-ГІТ Паркувальний рекет у Львові: як захиститися

Рубрика: Ситуації і пригоди

Знущання над тваринами на Львівщині

Рубрика: Ситуації і пригоди

Фортецю у Миколаєві віддають під кар'єр

Рубрика: Культура

Податковий майдан. Версія 3.0. Львів готовий

Рубрика: Економіка

Винниківське озеро: схема крадіжки

Рубрика: Кримінал

Всі відео розділу