Зведення про хід антитерористичної операції на сході України військового експерта Костянтина Машовця

Експерт спільноти «Інформаційний Спротив» і редактор відділу підготовки військ та реформування Збройних Сил Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія» підполковник Костянтин Машовець повідомив уночі такі новини з неоголошеної війни на Донбасі:

1. «Яка жалість, благородного гусара з мотором відсунули від керма. Тепер Гіркін – не головнокомандувач, а простий кулеметник з трубою «Максима».

Але якщо бути чесним, то цього слід було очікувати. Бо «накосячілі його благородіє преізрядно».

І тепер «вдячні соратники» якщо не «вздрючат», то вже висловлять йому в обличчя все, думають з приводу рішень геніального пАлководца. До речі, вже почали: новий самопризначений прем'єр «Дірки» – такий собі Захарченко (багатозначна для українців «фамилиЁ») – вже встиг звинуватити «в некомпетентності» таємного залицяльника генерала Денікіна, й, особливо не «дипломатствуя», послав вищезазначеного «керівника», м'яко кажучи ... далеко».

Після того, як вчора українські війська фактично зім'яли заслони бойовиків у смузі Розсипне – Латишове – Дмитрівка, стало зрозуміло, що «південний бастіон» «новоДУроссии» імені барона Врангеля почав розвалюватися. На південний захід відійшли тактичні групи Довжанського угруповання українських військ, а їм назустріч у пробитий пролом були введені свіжі сили зі складу Амвросіївського угруповання, які разом із підрозділами Довжанскго угруповання, котрі з зберегли боєздатність, здійснили доволі оригінальний хід – обійшовши зі сходу й південного сходу Сніжне, абсолютно несподівано атакували Міусинськ.

Для місцевої вати це стало повним одкровенням, і як результат – містечко впало. Ось такої «засади» Гіркін точно не очікував.

Поясню те, чим це загрожує «донецьким витязям», які обороняються західніше цього пункту.

– Міусинськ – по суті, передмістя Красного Луча. Контроль над ним фактично означає пряму й неприкриту загрозу для всього угруповання бойовиків в цьому місті, яке, на моє глибоке переконання, є ключовим пунктом для всієї оборони «нАвАросскАга дела» в проміжку від Донецька до Свердловська.

Це той самий другий кінцевий пункт (вузловий), який замикає стратегічну для всієї «НавАроссіі» рокаду Дебальцеве – Красний Луч. Її північний край ВЖЕ контролюється українськими військами, а тепер обрисувалася цілком реальна загроза й південного краю. З її захопленням масштабні перегрупування, маневрування силами та засобами всередині «НавАроссіі» будуть вельми і вельми ускладнені.

– Падіння Міусинська також означає, що тепер «дорога життя» (Н21) для всієї донецької білогвардійської зграї закривається. Більш того, їх завзятий опір на лінії Шахтарськ – Торез – Сніжне втрачає всякий оперативний сенс, а формування бойовиків, які продовжують тут воювати, фактично ризикують «не встигнути» сховатися «у фортеці» Донецьк. Бо з досвіду попередніх боїв вже ясно, що командні інстанції бойовиків доволі неохоче віддають накази на відхід і відступ, вважаючи за краще в старій добрій радянській традиції «покласти всіх до останнього, але не відійти». У цьому елементі вони постійно запізнюються, оскільки,наприклад залишки бригади «Схід», яка обороняла Савур-Могилу, були тотально знищені українськими військами тільки лише тому, що їх командування ВЧАСНО їх не відвело.

Особливо актуальна ця якість «дірявого командування» для тих дебілів з «бригади Козиря», котрі глумилися над трупами й полоненими в Шахтарську. Цих «затискати» будуть по-дорослому – здвоєним ударом з півночі й південного сходу. Якщо не встигнуть «злиняти» в Донецьк, там і ляжуть...

Всю небезпеку розвалу південно-східного флангу оборони нарешті зрозуміли і в Донецьку, почавши гарячково стягати в район Харцизька свої запаси металобрухту. До вечора там були зафіксовані щонайменше дві бронегрупи «дірявих»...

2. Сьогодні, сталося те, що в принципі повинно було трапиться ще два дні тому – українські війська вийшли до Пантелеймонівки. Ще тоді, коли була зроблена спроба захопити Ясиновату, я писав – якщо вже довбати з Авдіївського рубежу «під корінь» Горлівських «сідельців», то тоді має сенс разом із Ясинуватою розвилкою взяти й Пантелеймонівку.

Сьогодні це спробували втілити в життя. Наскільки вдало, покаже найближчий час.

Зрозуміло, що позначивши наступ в цьому напрямку, командування українських військ буде домагатися в кінцевому підсумку рішучих цілей – як ізоляції Горлівки як від Єнакієвого, так і «рвати» її південно-західні комунікації на Донецьк. Поки ж тактичні групи, які прорвалися до Пантелеймонівки, закріплюються на досягнутому.

3. Тепер про кордон. Так, бойовики досить істотно подовжили ділянку кордону, який вони контролюють. Бо було зрозуміло заздалегідь, що якщо українське командування хоче добитися чогось істотного в смузі Сніжне – Червона Зоря, то доведеться відтягувати пошарпані підрозділи декількох бригад від Червонопартизанська й Довжанського та завдавати ними удару назустріч правому флангу Амвросіївській групі військ.

У таких умовах контролем в прикордонній смузі на цих ділянках довелося пожертвувати. Але особисто моя точка зору з цього питання полягає в тому, що командування АТО в даному моменті вчинило найвищою мірою далекоглядного й грамотно. І ось чому:

– Так, можна було б пробити в районі Маринівка і Степанівки вузький коридор до «довжанцім» і спробувати їх постачати, не зводячи зі займаних позицій під постійними масованими ракетно-артилерійськими обстрілами. Але який би був у тому сенс?

Підрозділи продовжували б зазнавати втрат, а більша частина постачання знищувалася б противником. Зате ми б «самозаспокоїлися», що «фури з боєприпасами» знищуються вогнем наших обстрілюваних підрозділів.

Між тим, противник все одно протягував по цьому напряму бойову техніку й великі формування найманців. З тієї простої причини, що боєздатність цих «контролюючих» підрозділів, не дивлячись на постачання, яке, до речі, також доходило не до всіх «довжанців» (наприклад, у районі Червонопартизанська, дальні тактичні групи фактично вели бої винятково в умовах епізодичного підвозу) була вельми низькою.

– Орім того, що б проломити цей вузький коридор і, що найголовніше, УТРИМУВАТИ його відкритим в умовах масованого вогню противника як з території РФ, так і з боку зайнятих бойовиками пануючих висот, а також їх постійних атак із застосуванням бронетехніки, довелося б зупинити проведення операцій на інших напрямках. Для виконання цього завдання зусиль одного порівняно невеликого Амвросіївського угруповання було мало. І навіть якщо б воно була посилено кардинальним чином, це все одно не гарантувало б успіх такого роду дій.

– Немає ніякого сумніву, що командування АТО при ухваленні рішення на проведення подальших операцій в південному секторі доволі прискіпливо зважувало всі «за» й усі «проти». І, по-моєму, прийняло єдино вірне рішення, втілення в життя якого ми спостерігаємо вже другу добу.

Думаю вирішальним фактором у його прийнятті став один нюанс. Справа в тому, що навіть «здача» Довжансько-Червонопартизанської ділянки кордону жодним чином не зможе докорінно змінити ЗАГАЛЬНЕ оперативне становище Донецького угруповання бойовиків ЗА УМОВИ перерізанням українськими військами комунікацій на захід і південний захід від цього району. Сьогоднішні атаки південних околиць Сніжного, рейд на Міусинськ і позавчорашній прорив «довжанців» назустріч Амвросіївському угрупованню – це все етапи одного плану, який був розроблений і ВЖЕ почав втілюваться в життя в багатостраждальному секторі «Д».

4. Окрім усього вищеописаного, хотілося б звернути увагу всіх тих, хто читає мою маячню на сон грядущий, на ще низку подій, які відбулися в зоні АТО, й висновки, котрі з них виникають.

– Сьогодні, так само несподівано, як і під Міусинськом, «пожвавилася» Лутугинсько- Георгіївська група українських військ (зокрема до її складу входять десантники 80-го аеромобільної бригади зі Львова. – «ЩЛ»), яку диванні істерики й «експерти» вже встигли «оточити та розгромити». Частиною своїх сил вона рушила на Круглик із рубежу на південний схід від Лутугине.

Якщо виходити зі загальної канви оперативної ситуації в цьому районі, такого роду дії вже давно напрошувалися. Але особливо вони «напросилися» після історії з Міусинськом.

Це очевидно, якщо Лутугінська група зуміє добитися успіху, взявши Круглик, то, посунувши далі, лівіше дороги Н21 та вийшовши на Красну Поляну, це угрупування створить всі оперативні передумови до з'єднання з тією групою, яка вийшла до Міусинська (а статися це може десь між Красним Лучом та Антрацитом). Думаю, що мені не варто пояснювати те, чим це загрожує для поборників ватного способу життя. Перешкодити цьому може в реальності лише те, що завдавав удару в район Ровеньки-Свердловськ сержант Болотов, ну, й окопалися в Красному Лучі орки з російською пропискою. 

У принципі, не факт, що буде саме так. Але тенденція проглядається досить виразна.

Якщо командування українських військ зуміє належним чином прикрити зовнішні фланги цих двох угруповань, котрі наступають назустріч один одному, «террАРАСТАМ» доведеться зливати все, що західніше відрізка Н21 Луганськ-Сніжне (включаючи Монгола, Боцмана та інших поціентів дурдому), це до ворожки не ходити. І залишиться у них той самий «прямокутник» для «збору всіх загиблих частин» про який я писав раніше.

Зрозуміло, що всі ці задумки – справа не сьогоднішніх днів, оскільки НАРІЗІ об'єктивних передумов до успішного вирішення цього завдання НЕ спостерігається. І зрозуміло, що зараз командування АТО стурбоване вирішенням декількох інших завдань і в зовсім інших районах зони АТО.

– Сьогодні було відзначено також посилення тиску з північних рубежів українських військ на «Лугандонський заповідник». Вони повільно, але впевнено беруть Станицю Луганську в подвійні кліщі з боку Макарового й з боку Жовтневого району Луганська. Почавши з рубежу Привітне – Стукалова Балка, вони фактично вже вийшли до західних і південно-західних околиць Станиці Луганської по правому березі Сіверського Дінця.

– Первомайське угрупування бойовиків знову вирішило «дати про себе знати», в черговий раз спробувавши рушити на Попасну. І знову невдало.

У мене з цього приводу закрадаються підозри про не зовсім адекватний стан людей, які командують. Ну раз, ну два, але ж не щодня.

І все по одному й тому ж сценарію – підхід та зближення «на м'яких лапах», короткий вогневої наліт і ривок вперед. Їх тут же накривають артилерією, крики, стрілянина, матюки в ефірі і відхід по «зеленці» на вихідні...

Якийсь ідіотизм, справді. Окрім того, абсолютно незрозуміло те, що їм дасть захоплення Попасної, бо українські війська ВЖЕ в Дебальцевому, а від самої Попасної будь-куди далі виразно «наступати» просто неможливо. Хіба що спробувати відбити Артемівськ, але це для бойовиків те саме, що екзотичний спосібу самогубства.

Загальні тенденції

– Варто відзначити доволі зміцнілий «політ оперативної думки» командування українських військ, який воно демонструє в перебігу останнього часу. Широта і сміливість задумів, наполегливість у втіленні їх у життя – можемо все це спостерігати вже сьогодні.

Разом з тим, поки що не можна сказати цього про концентрацію. Прагнення «встигнути скрізь і завжди» може зіграти з ним «злий жарт». Хочеш бути сильним скрізь – будеш слабким скрізь...

– Я, звичайно, допускаю, що Гіркін – людина, яка захоплюється, але не настільки, щоб втрачати над собою самоконтроль тоді, коли це гостро необхідно. Якась неадекватність в реакції у нього простежується (або система управління порушена, або сам «глАВНАкамАдующій» злегка не в адекваті, або зміна самого «кАмандованія» так вплинула, –можна тільки здогадуватися).

Тим паче дивно виглядають деякі його рішення стосовно організації протидії наступаючим українським військам. Наприклад, впороте бажання утримувати Маринівський коридор, адже зі самого початку було зрозуміло, що нічим добрим для кинутих туди бандформувань ці повзання по савурським балках не закінчаться. Так ні ж, лише тільки тоді, коли стало ясно, що зараз його тріснуть ОДНОЧАСНО з двох боків по загривку. він почав відтягувати звідти залишки своїх «витязів», так «толком», до речі, й не відтягнувши...».

Костянтин Машовець повідомляє це на своїй сторінці в інтернет-мережі «Facebook».

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook