«Як у Києві готувалися прямувати на Захід? Та ніяк», – «DT.UA»

Оглядач відділу міжнародної політики київської газети «Дзеркало тижня. Україна» Тетяна Силіна розповідає сьогодні, 29 листопада, в публікації «Він усе нам перепутін»:

«Їхати до Вільнюса зовсім не хотілося. Спочатку, після «чорного четверга», – тому що було гірко й соромно. Гірко – за країну, соромно – за її вбогу владу.

Потім, через кілька днів, – тому що думки й душа рвалися на Євромайдан, який вселяє надію і заряджає позитивом. Саме він дозволив з'явитися у Вільнюсі, не ховаючи очей і з гордістю за співГромадян. 

Зізнаюся, я сподівалася до останнього. Навіть після злощасної постанови уряду про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію. Навіть після безглуздих роз'яснень Азарова й Бойка.

Але телезвернення президента до українського народу заморозило останні краплі надії. Президент, який претендує на роль «батька нації» і який пообіцяв, що «в нас ніхто не украде нашу мрію», замахнувся на неї сам – боягузливо й безпардонно. Угоди про асоціацію України з ЄС у Вільнюсі Янукович не підписав.

Російська прелюдія (Сon forza – із силою) 

Розмови в українських верхах про «зіскок» з підписання почалися позаминулої неділі. І в дуже вузькому колі.

Від самого початку планувалося провести засідання РНБОУ. Однак ризики, пов'язані з підготовкою документів, залученням досить широкого кола чиновників і передчасним витоком інформації, змусили відмовитися від цієї ідеї.

За інформацією DT.UA («Дзеркала тижня. Україна». – «ЩЛ»), перед відльотом до Відня Віктор Янукович продиктував секретареві РНБОУ Андрію Клюєву й міністрові закордонних справ Леоніду Кожарі драфт «цидулки», яку того ж дня й озвучив Микола Азаров. Будучи глибоко проросійським політиком, прем'єр усе-таки не забув, що він досвідчений апаратник. Саме тому для розподілу ризиків він запросив на засідання Кабміну Андрія Клюєва, котрий коротко повідав про загрози національній безпеці, і доручив віце-прем'єрові Бойку повідомити світу звістку про зупинення євроінтеграції. Кабмінівський стоп-кран, за велінням Януковича, не пискнувши, опустився.

Володимира Путіна у Вільнюсі, зрозуміло, не було. Але його тінь, безперечно, незримо ширяла. 

Усі останні дні Янукович&Ко пояснюють оголошену в підготовці до підписання угоди «паузу» «занадто швидкими темпами» нашої євроінтеграції, потребою налагодити стосунки з Росією, відновити товарообіг, що значно впав, підняти економіку, збільшити конкурентоспроможність. «Як тільки ми вийдемо на той рівень, який нам буде комфортним, і коли він відповідатиме нашим інтересам, коли ми домовимося на нормальних умовах, тоді будемо вести розмову про підписання», – заявив Янукович, ставлячи віз поперед коня. Бо саме реалізація Угоди про асоціацію, яка включає створення зони вільної торгівлі з ЄС, і мала зробити Україну економічно міцнішою, сильнішою й конкурентоспроможнішою.

За словами ж віце-прем'єра Бойка, пауза протриває доти, «доки ми не знайдемо виходу з ситуації, коли падіння промислового виробництва й відносини з країнами СНД будуть компенсуватися за рахунок європейського ринку». Але це, цікаво, як?

Як, скажіть, можна значно збільшити експорт на європейський ринок, не підписавши з ЄС Угоди про асоціацію й не створивши з ним зони вільної торгівлі, завдяки якій, саме й має відкритися для України європейський ринок? Чи в уряді Азарова розраховують, що європейці піднімуть «шлагбаум» без угоди, забудуть про всі свої стандарти, регламенти й норми і пустять до себе всі без розбору українські товари просто тому, що «Росія кривдить Україну»?

Чи тому, що хтось потрапив до списків «Форбс», але при цьому застряг у минулому столітті й за двадцять років не спромігся ні модернізувати виробництво, ні знизити його енергоємність, ні підвищити якість продукції, ні диверсифікувати свій експорт, попри ризики російського ринку й багаторічні погрози (періодично підкріплювані діями) Росії закрити його для українських товарів?

Українське керівництво нині направо й наліво звинувачує Європу в неуважності до своїх проблем, створених Росією. Але що наша влада зробила сама для захисту від російського тиску? 

Ще у квітні 2011 р., два з половиною роки тому (!), перед візитом Путіна до Києва, що ознаменував початок нового «митносоюзівського» наступу на Україну, DT.UA звертало увагу на погрозу хазяїна Кремля «почати вибудовувати кордон», якщо Київ підпише УА з ЄС, щоб Росію не завалили українськими й європейськими товарами.

Навіть В.Мунтіян, урядовий уповноважений з питань співробітництва з СНД й іншими регіональними об'єднаннями, тоді чи то прохопився, чи то підіграв Путіну, яскраво описавши наслідки невходження України в МС: «Це робота спецслужб, питання безпеки, торговельні війни, які переходять у гарячі. А кому потрібна нова газова війна?» 

Добре, мунтіянівського сигналу не вловили, але ж Путін слів на вітер не кидає. На що пішли ці два з половиною роки?

Як у Києві готувалися прямувати на Захід? Та ніяк.

Країну не готували. Її продовжували грабувати. Покладаючись на звичне «либонь» і не маючи снаги приборкати свої булімічні апетити. У результаті саме в історичний момент, напередодні закріплення стратегічного, а для багатьох українців –цивілізаційного, вибору країна опинилася на межі економічної катастрофи. Ні, Янукович, Азаров, Бойко та інші не перебільшують скрутності ситуації, навпаки, вони багато чого не договорюють, багато що приховують. Із різних джерел надходить інформація: казначейські рахунки практично порожні, касовий розрив величезний, ситуацію треба стабілізувати негайно. У Януковича немає можливості чекати допомоги від неповороткого Заходу, гроші йому необхідні просто зараз. Навіть якщо ЄС і МВФ таки раптом ухвалять політичне рішення про негайний порятунок економіки України, в їхньому виконанні «негайно» означає місяці, а то й квартали. У Януковича цього часу немає. Він же, як батько рідний, має рятувати Сім'ю, ну й країну, якщо вийде. 

Звичайно (як уже неодноразово прозоро натякало DT.UA), підсобити могли б олігархи, скинувшись спільно й зібравши суму, яка дасть уряду змогу дотягти до отримання допомоги від Заходу (у разі підписання угоди, зрозуміло). Наші олігархи ніколи не робили цього раніше. Але, можливо, загальна загроза їхньому бізнесу й європейському майбутньому країни таки сподвигне українських багатіїв піти за прикладом Білла Гейтса? Але їхній внесок у захист європейського вибору України так і обмежився лише натхненними сюжетами про Євромайдан на телеканалах, що їм належать. 

Критична ситуація в українській економіці й екстрене гальмування євроінтеграції викликають у багатьох, зокрема й у Європі, цілком обґрунтовані припущення, що Путін просто «купив» Януковича. Адже «швидкі гроші» на порятунок ситуації може дати тільки Росія. 

Нам невідомо, звідки взялася цифра 20 млрд дол., яка витає в ЗМІ й яку спростовує Кремль. За інформацією DT.UA, ідеться про 15 мільярдів, з яких лише частина – до однієї третини – може бути видана російськими банками як кредит українській державі. Інша частина суми – це закриття або (що ймовірніше) реструктуризація вже наявних українських боргів і, зрозуміло, приватизація Росією низки стратегічних об'єктів. Але, як ви розумієте, приватизація, що передбачає участь на паях «правильних» українських співвласників... Тому очікується, що при переході в приватні руки Одеський припортовий зі своїм аміакопроводом, «Південмаш» зі своїм КБ, і «Турбоатом» поповнять не тільки українську скарбницю, а й приватні кишені.

Однак очевидно, що лише відмовою від асоціації Янукович від Кремля не відскіпається. Москва вустами чиновника Євразійської економічної комісії (ЄЕК) цього тижня вже дала зрозуміти, що «полегшає» Україні тільки після вступу в Митний союз. Як повідомив «Інтерфакс», міністр торгівлі ЄЕК А.Слєпньов заявив, що невизначеність із підписанням Україною Угоди про асоціацію з ЄС генерує негатив у торгівлі з МС: «Мій прогноз на торгівлю (України з країнами МС. – ІФ): якщо ми все просто підвісимо в тому стані, в якому воно зараз перебуває, то негативні тенденції збережуться, а можливо, й посиляться».

Інакше кажучи, статус-кво Москву не влаштовує, вона не вірить Януковичу: вчора у Вільнюсі він не підписав УА, але де гарантії, що він не зробить цього через два-три місяці або нехай навіть через півроку? Гарантія одна – Україна в МС. Але як її туди загнати? 

Після одкровень Путіна цього тижня в Італії не дуже-то схоже, щоб він збирався «купити» згоду Януковича. Скоріше, він його все-таки залякує. Як мінімум економічно. 

Виставлений рахунок жахає: тільки російським банкам, за твердженням Путіна, українські позичальники заборгували близько 30 млрд. дол. Російські банки, що глибоко проникли в українську економіку (причому, зазначимо, здебільшого державні), за відмашкою Кремля можуть стати ще одним загородзагоном, який не пускає Україну в ЄС і заганяє її в МС.

І Путін, увійшовши у смак, тріумфуючий і наснажений після вдалого зриву української асоціації у Вільнюсі, зупинятися не збирається. Деякі джерела в РФ запевнили нас у повній відсутності довіри російського президента до свого українського колеги.

Дехто стверджує, що проробляються різні варіанти операції «Покарання». Наприклад, пошук у регіонах України кандидатів у президенти, здатних, висунувшись від Південного Сходу, розмити відсоток Януковича на виборах до ступеня, здатного зірвати його вихід у другий тур.

Але реальнішим Москві видається варіант 2017 р., коли в результаті парламентських виборів удасться привести під купол ВР достатню для зміни Конституції кількість депутатів і з допомогою запровадження парламентської республіки роззброїти Януковича.

Та хоч би хто й що планував на потім, ми маємо справу з конкретною реальністю зараз. Невже для когось іще не очевидно: ми не можемо відкладати підписання угоди до «нормалізації відносин з Росією», бо це означає, що ми не підпишемо її НІКОЛИ.

Бо Росія спокійно й добровільно НІКОЛИ не відпустить Україну. Умиротворити Росію не вийде.

Якщо ми підпишемо угоду, вона мститиме. Якщо не підпишемо – дожиматиме, додавлюватиме до МС.

І далі буде тільки гірше. У Януковича навряд чи вийде розжитися в Росії грошенятами і, накопичивши «підшкірний жирок», рвонути геть від Москви в обійми ЄС.

Жирок спокійно й на дурняк нагуляти не дадуть, облиште всі ілюзії. Микола Янович щось наобіцяв? Не вірте. Москва цього тижня розставила крапки над «i».

Спочатку «Газпром», а потім і сам Путін Азарова спростували: мовляв, не обіцяли ми Україні знижок у ціні на газ. Без вступу в МС контракту 2009 р. Москва з української шиї не зніме.

Максимум про що може йтися – про продаж 10 млрд. кубів для комунальних потреб за ціною 270 доларів. І щодо доступу до труби конфуз стався.

Азаров, повернувшись з Пітера, радісно повідомив, що до травня 2014 р. Україна в рамках СНД розраховує підписати Угоду про вільний доступ до трубопровідного транспорту, передбачену документом про ЗВТ СНД. Але його російський колега Д.Медведєв напередодні чітко сказав: «Я б жодних термінів не позначав». 

Трохи відволікаючись, знову не можу не зупинитися на «професіоналізмі» наших діячів і вкотре не запитати: якщо український уряд так дорожить співробітництвом з СНД, так цінує його, так хоче його відновити, то чим цей уряд займався раніше? Ви хочете вільний доступ до труби? Так у ст. 7 Угоди про ЗВТ СНД сказано, що сторони вступлять у процес переговорів із цього питання й завершать їх протягом шести місяців після набрання цією угодою чинності (що відбулося 20 вересня 2012 р.).

Тобто переговори мали б закінчитися ще минулого лютого. Але минулого тижня ми довідалися, що глава уряду тільки зараз доручає своїм профільним міністрам визначити персональний склад української частини українсько-російської робочої групи, а робота над текстом цього документа – ще попереду.

На Банковій і Грушевського раптом палко захотіли повною мірою використати можливості СНД? То чому ж тільки місяць тому (і через два з половиною після початку «митної» атаки Москви та її погроз застосувати горезвісний Додаток №6) президент нарешті сподобився призначити трьох експертів у комісію з вирішення спорів у рамках Угоди про ЗВТ СНД?

Про те, чи проводить уряд аналіз можливостей і шляхів протидії спробам застосувати цей додаток і позбавити Україну переваг, що їх надає Угода про ЗВТ СНД, напевно, запитувати не варто. Як і про те, чому Україна, попри підтримку в цьому питанні ЄС і США, досі не звернулася з позовом до СОТ з приводу дискримінаційних дій Росії. У наших «професіоналів» навіть цифри втрат у торгівлі з РФ увесь час розходяться. 

Та повернімося до основної теми й зазначимо, що «нагуляти жирок» і набратися сил Україні Росія не дасть тому, що їй це не потрібно. На відміну від Євросоюзу, їй не потрібна сильна й багата Україна. У всякому разі зараз, поки вона «на волі».

Якщо Київ не піде в МС (а він туди піти не може, це і Януковичу, і Путіну продемонстрував Євромайдан), мета у Москви щодо України буде одна – збанкрутувати й приватизувати задешево. А потім – змінити управителя. 

Росія живе міфами про Україну. Там глибоко переконані, що «європейський вибір» – це порожній звук, що Європою «хвора» лише купка євроінтеграторів, «підгодована» Заходом, а «здорова» і переважна частина населення України хоче зближення з Росією-матінкою. (Може, бодай Євромайдан переконає їх у протилежному?) 

Росія мало що знає про нашу країну, не хоче й не намагається знати більше. Вона будує свій «Русский мир» і не бажає помічати, що інший світ навколо неї стрімко змінюється. 

Їй важко це прийняти. Вона зависла в минулому й щосили намагається не дати нам піти в майбутнє – наше власне, а не вготоване нею, майбутнє. 

Тож річ не тільки в Кремлі й особистому ставленні Путіна до Януковича. Путін не тільки намагається реалізувати власні наполеонівські плани, він також виконує суспільне замовлення, слідує суспільному консенсусу щодо України: «ми не повинні її втратити», «Україну треба повернути». 

Чи розуміються на всіх цих «тонкощах» російської натури в Євросоюзі? Чи хочуть копирсатися у всіх її комплексах?

Чи розуміють, що за Україну Росія битиметься жорстко й без правил? І що хоч би яким був Янукович, але в одному він говорить правду: тиск Росії величезний, і без допомоги Заходу нам не встояти. 

Європейська рапсодія (Con dolore – зі смутком)

Та тільки уявлення про те, якою може бути ця допомога, у наших керманичів якесь перекручене. Викочена «хотілка» в 160 млрд. дол. у Євросоюзі шокувала всіх.

«Звідки ця неймовірна цифра? – дивувався під час свого виступу на Вільнюському бізнесі-форумі Ш.Фюле. Хоча, напевно, він усе-таки знає, що «зі стелі», що Київ міг зажадати й 300 мільярдів, і 500. Суть же не в цифрі, а в тому, що вона – всього лише привід для Януковича не підписувати угоду.

Оприлюднене в четвер Інститутом економіки й прогнозування НАН України обґрунтування цієї суми, яке нібито враховує досвід Польщі, Угорщини, Чехії й Словаччини, просто сміховинне. І, за нашою інформацією, це «дослідження» насправді було підготовлене не в Україні, а... правильно, нашими російськими друзями – у надрах Газпромбанку.

Випереджаючи виступ на бізнес-форумі С.Арбузова, Ш.Фюле зауважив, що коли поділити 160 млрд дол. на 10 років, вийде сума, приблизно рівна 10% від українського ВВП, а вона геть суперечить досвіду зближення з ЄС інших країн, де на прийняття всіх норм Євросоюзу витрачалося всього кілька відсотків ВВП на рік. За свідченням єврокомісара, з 1990-го по 1996 р., тобто за період, коли 10 майбутніх членів ЄС тільки уклали асоціацію з Євросоюзом і ще не мали чітких гарантій членства, інвестиції на душу населення зросли на 61%, ВВП – на 57, експорт – на 65%.

У ЄС розчаровані тим, що в Україні потрібні для модернізації кошти називають «витратами», а не інвестиціями. Єдиними витратами України Фюле бачить «витрати від бездіяльності, наслідки якої призведуть до ще більшої стагнації економіки й збільшення ризиків для економіки й добробуту країни». А шведський міністр закордонних справ К.Більдт упевнений, що відтік капіталу з України внаслідок відмови від асоціації буде більшим, ніж будь-яка фінансова допомога з боку РФ.

Янукович&Ко мають розуміти: мішків із кешем для порятунку української економіки їм з Євросоюзу ніхто не привезе. Це не європейський стиль, не європейські традиції.

Не в традиціях Євросоюзу приносити рибку на блюдечку з блакитною облямівочкою, він може дати значно більше – вручити «вудку» і навчити нею користуватися. Але наші діячі навіть бояться взяти її в руки й усе повторюють про «баланс» і посталі «ризики. 

Наскільки приємно й цікаво було слухати у Вільнюсі грузинів, азербайджанців і молдаван, настільки ж соромно було за відправленого публічно віддуватися й пояснювати рішення української влади першого віце-прем'єра С.Арбузова. Мабуть, це той випадок, коли місце дуже прикрашає людину...

Без владного крісла він був такий блідий і невиразний, що модератор бізнес-форуму практично дав йому спокій після перших же кількох фраз. Представники Молдови й Грузії, що парафували у Вільнюсі аналогічні українському документу угоди про асоціацію й зону вільної торгівлі, були наснажені, настійливі й переконливі.

Їм не треба було виправдовуватися. Вони хочуть якомога швидше підписати свої угоди.

І вони говорили про досягнення своїх держав. Чітко формулювали, що зроблено, чим їхні країни можуть бути цікаві Євросоюзу, що готові запропонувати.

А також про те, як їм вдається протистояти російському тиску. Грузинський віце-прем'єр, міністр економіки Г.Квірікашвілі розповів, що після російського ембарго товаровиробники його країни, поліпшивши якість своєї продукції, знайшли нові ринки для її збуту, а після скасування ембарго почали заново вибудовувати відносини з РФ. 

«Сподіваємося, що Росія більше не закриватиме для нас свій ринок, але навіть якщо це станеться знову, ми диверсифікували свою торгівлю настільки, що вже не залежимо від одного ринку збуту», – повідомив грузинський міністр. 

Рецепт для ефективного діалогу з Росією від молдавського міністра економіки В.Лазера – «не викручуватися, не вводити в оману, висловлюватися ясно й чітко». Цей рецепт – пряма протилежність сформованій за багато років традиції українсько-російських відносин: обіцяти все й не робити нічого.

Молдавани у Вільнюсі взагалі почувалися відмінниками. Напередодні саміту Єврокомісія рекомендувала Європарламенту і Європейській Раді скасувати візовий режим для громадян Молдови, яка виконала всі необхідні для цього вимоги (Україна ж, усупереч планам і очікуванням, не змогла до Вільнюса здолати навіть першу фазу виконання Плану дій із лібералізації візового режиму).

Молдавський міністр економіки з гордістю заявив: «Ми готові стати «пілотним проектом», прикладом успішної модернізації країни». 

Якоюсь мірою Молдові з Грузією пощастило: цілком можливо, що «обпікшись» на Україні, Євросоюз, аби зовсім не провалити свій проект Східного партнерства, не тягтиме з підписанням угод про асоціацію, виставляючи цим країнам довгі списки вимог, щоб Росія на додачу до Вірменії й України не зависла й на них, як Кличко на Повєткині. Грузинський міністр Г.Квірікашвілі заявив, що його країна докладе максимум зусиль, аби підготувати підписання угоди до наступного вересня. Обережніші європейці говорять про наступний саміт Східного партнерства в травні 2015 р. у Ризі. 

Я розумію нетерпіння читача: а коли ж угоду підпише Україна? Сьогодні навряд чи на планеті знайдеться людина, здатна взяти на себе сміливість назвати точну дату цієї події, або хоча б місяць, або навіть рік. 

Якби вчора Янукович таки зважився, угоду підписали б, тимчасово махнувши рукою на всі невиконані Україною зобов'язання, включаючи нерозв'язаність питання Тимошенко (тепер же, після Вільнюса, його піднімуть із новою силою). 

Якщо в Києві так жахалися збільшення економічних труднощів після старту тимчасового застосування угоди, то, зрештою, цей старт можна було б і відстрочити (докладніше про це читайте в матеріалі В.Філіпчука на 2-й стор.). Але й без відстрочки, за найбільш оптимістичних прогнозів представників Єврокомісії, тимчасове застосування УА могло стартувати не раніше ніж на початку літа майбутнього року.

Крім того, за інформацією DT.UA, після створення Росією проблем для українського експорту й погроз позбавити Україну переваг ЗВТ у рамках СНД, застосувавши до неї положення Доповнення №6 відповідного договору, представники української сторони пропонували Єврокомісії відстрочити початок дії ст. 29 і ст. 31 угоди (про імпортні й експортні мита відповідно) і зберегти стягнення цих мит у торгівлі з ЄС до 1 січня 2015 р. Це позбавило б росіян юридичних підстав для застосування горезвісного Доповнення №6 і не поставило б під удар підписання угоди, надавши українському уряду час, потрібний для «знаходження балансу» й «мінімізації ризиків», про що так активно говорили останнім часом. 

(І до слова, а чому досі ніхто не порушив питання про відповідальність прем'єра Азарова, який погодився на включення Доповнення №6 в Угоду про ЗВТ СНД і який підписав документ? Адже колосального збитку державі вже завдано: під погрозою застосування Доповнення №6 український уряд і президент відмовилися від підписання Угоди про асоціацію у Вільнюсі, а якби підписання відбулося, то значного збитку українській економіці було би завдано в результаті запровадження Росією мит на українські товари. Сподіваюся, відповідні президентські директиви в Миколи Азарова збереглися. А то історія знає випадки...)

Та ЄС – організація вкрай неповоротка й повільна. (За час, необхідний Євросоюзу для одного кроку, Росія встигає зробити десять.) Тож здорова українська пропозиція не пройшла. Можливо, до неї ще повернуться після Вільнюса, обговорюючи нові умови й можливості для підписання угоди. 

Чи відбудеться воно на саміті Україна–ЄС на початку весни, як це припускають деякі представники і української, і європейської сторони? Була б політична воля!

Але, у принципі, це не дуже підходящий формат для підписання такого документа, що вимагає автографів усіх 28 лідерів країн Євросоюзу. Важко уявити, що президенти й прем'єри, чиї щільні графіки розписано на багато місяців наперед, зможуть пожертвувати своїми планами й зібратися в одному місці заради підписання угоди з Україною, та ще й після образливої витівки Януковича перед Вільнюсом.

Напевно, більш реальний і прийнятний варіант – підписання угоди на одному з засідань Ради ЄС, які відбуваються чотири рази на рік, і їхні дати вже «забито» у графіки лідерів держав. Ще однією можливістю називають наступний саміт Східного партнерства 2015 р.

У разі підписання на ньому угод із Грузією і Молдовою (якщо це не відбудеться раніше) після Вільнюського провалу Євросоюз і його Східне партнерство в Ризі може очікувати тріумф. Але й цей варіант не дуже-то реальний: навряд чи ЄС захоче робити такий подарунок Януковичу за кілька місяців до президентських виборів.

У Києві багато хто недооцінює образу європейців на українську владу. Навіть паліативний варіант, що українська сторона пропонувала у Вільнюсі у вигляді чи то декларації, чи то дорожньої карти просування до підписання УА, прийнятий не був, хоча, за інформацією DT.UA, робота над документом велася. Європейці від такого ерзацу відмовилися. 

В українських ЗМІ, в основному, активно цитуються голоси відомих поляків, які не припиняють «боротьби за Україну». У багатьох же європейських столицях учинок Януковича сприйняли як образу. І вона нескоро забудеться. 

Ще не вщух ажіотаж, розкручений навколо України перед Вільнюсом. Ще багатьом здається, що наша країна – мало не центр Всесвіту.

Але унікальний момент уже упущено. І якщо Янукович не одумається найближчим часом, якщо «пауза» не зміниться командою «Повний уперед!», а Євросоюз не проковтне образи й по-справжньому не затурбується проблемою російського тиску на Україну, якщо в його ключових країн, як це було колись завжди, візьме гору бажання зберегти добрі відносини з Росією, і про її підступи перед Вільнюсом забудуть іще швидше, ніж про російсько-грузинську війну 2008 р., то до угоди повернуться нескоро.

Можливо, вже тільки після наших президентських виборів і з новим президентом. Але якщо ним знову стане Янукович...

Ні, я знову сподіваюся на краще: він, як і обіцяв народу у зверненні, піде своїм шляхом. А ми своїм – у Європу й без Януковича».

Як повідомляв «Щоденний Львів», у Вільнюсі сперечалися до другої години ночі, ЄС пропонував Януковичу 50 мільярдів, але він хоче «євроінтегруватися» лише разом із Путіним.

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook