«Щоб там не казали, лупили росіян ми дуже серйозно», – генерал-майор

Сьогодні, 4 грудня, інтернет-видання «Іnsider» опублікувало другу частину інтерв’ю генерал-майора Віктора Назарова, яке, відтак, наведемо повністю:

«З кінця травня генерал-майор Віктор Назаров – начальник штабу АТО. Разом із керівником АТО Віктором Муженком він планував близько 40 операцій на Донбасі, з яких, за його словами, невдачі зазнали лише п’ять.

Одна з них – катастрофа транспортного літака Іл-76, який сепаратисти вночі 14 червня збили поблизу луганського аеропорту. Літак мав доставити військових і техніку угрупованню ЗСУ, що на той час обороняло аеропорт.

Розслідуванням подробиць трагедії зайнялася Генеральна прокуратура. 18 листопада, у день Генерального штабу ЗСУ, слідчі вручили Назарову повідомлення про підозру у причетності до катастрофи Іл-76. Генерала підозрюють у службовій недбалості під час виконання військових обов’язків.

Одразу після цього Назаров вийшов на лікарняний. Тим часом минулого тижня Печерський райсуд Києва обрав йому запобіжний захід у вигляді двох місяців у СІЗО або застави у 365 тисяч гривень.Генерал свою провину в катастрофі літака заперечує.

Редактор відділу «Політика» Максим Каменєв інтернет-видання «Іnsider» зустрівся з Назаровим у Київському військовому госпіталі, де він проходить лікування. В інтерв’ю генерал розповів свою версію причин катастрофи Іл-76, чому не вважає Іловайськ поразкою, а також назвав кількість російських військ, яка перебуває на території Донбасу.

– Розкажіть, як проходило планування операції з транспортування військових і спорядження в луганський аеропорт?

– По-перше, слідство не бере до уваги той факт, що доставка підрозділів у луганський аеропорт не була винятковим заходом. Цьому передували інші події, пов'язані з нарощуванням нашої військової присутності на аеродромі в Луганську.

На той час уже фактично вся територія Донецької і більша частина Луганської області були під контролем бойовиків. Хоча АТО проводили з квітня, однак спочатку, об'єктивно кажучи, ініціативу наша сторона втратила. У квітні-травні АТО керувало СБУ. 21 травня АТО очолювали керівники від Збройних сил України.

Керівником АТО було призначено на той час генерал-лейтенанта Віктора Муженка, а мене було призначено на посаду начальника штабу АТО.

З цього моменту всі питання, пов'язані з плануванням, управлінням силами і засобами в рамках АТО, вже були покладені безпосередньо на нас. І ми, розуміючи масштабність і складність завдань, виходили з того, що, безумовно, треба змінювати формат ведення АТО. Адже це була не класична, не традиційна антитерористична операція локального масштабу. Були всі ознаки, що вона буде тривалою, що все більше будуть застосовувати різноманітні зразки озброєння, в тому числі важкого.

– Тоді в сепаратистів ще не було «Градів»?

– Тоді ще «Гради» не застосовували, на оснащенні сепаратистів були міномети, танки, БТРи і навіть гармати, безліч ПЗРК. До того часу, на жаль, уже були збиті наші літальні апарати. Принаймні три вертольоти, які були знищені в районі Слов'янська і Краматорська. Тобто те, що противник має та застосовує ПЗРК, було відомо буквально з перших днів активної фази АТО.

Це була вже друга операція АТО зі звільнення відповідних населених пунктів і встановлення контролю над певними територіями. Ключ до неї полягав у тому, що проводили її одночасно на двох напрямках.

Основні сили були залучені до дій на Слов'янському напрямку. На півночі та заході від міста місцевість, рельєф та інфраструктура були несприятливими для ведення наступальних дій, які, безумовно, призвели б до великих втрат. Тому було обрано шлях, який дозволяв нам меншими втратами і витратами забезпечити виконання цього завдання. Він передбачав захоплення основних населених пунктів на берегах Сіверського Донця. Захоплення цих селищ давало нам можливість перерізати комунікації противника між Лисичанськом і Слов'янськом, що надалі дозволяло вийти до міста зі сходу та південного сходу у фланг і тил цього угруповання.

Це потім і вдалося зробити, що й обумовило такий швидкий відхід зі Слов'янська групи Стрєлкова-Гіркіна. До речі, він в одному з інтерв'ю сказав: «Ми розуміли, ще одна доба і нас повністю закриють».

– До відходу Гіркіна ми ще повернемось, однак спочатку завершіть про планування операції...

– У рамках цього задуму дуже важлива роль відводилася Луганському напрямку. Утримання таких основних об'єктів, як аеропорти Луганська і Донецька, було стратегічним завданням. Це дуже важливі елементи транспортних сполучень, які прагнули використовувати не тільки сепаратисти, в контролі над ними була зацікавлена і Російська Федерація.

Адже це дозволяло уникати труднощів, пов'язаних із проведенням так званих «конвоїв» через сухопутний кордон, що важко приховати. Повітряним шляхом росіяни могли необмежено постачати боєприпаси, зброю, як це було в Криму, і нарощувати зусилля до безмежності. В такому випадку ми фактично вели б бойові дії, спрямовані на самознищення, оскільки до противника постійно надходило б підкріплення.

Проблема з Луганськом полягала в тому, що сили і  засоби, які на той час перебували на аеродромі, були недостатні для того, щоб розширювати контрольовану зону. Тому необхідно було посилити нашу присутність в аеропорту.

З одного боку, це забезпечувало максимально сприятливі умови для перекидання сил і засобів повітряним шляхом. З іншого – дозволило перерізати основні транспортні комунікації сепаратистів.

Ми вже мали позитивний досвід перекидання сил, засобів і вантажів саме літаками на аеродром «Луганськ», і до цього часу вже було зроблено 17 таких рейсів. Вони проходили в умовах приховування діяльності, максимального маскування і до уваги завжди брали те, що противник має на оснащенні ПЗРК.

Тому 13 червня ми розробили для військових частин відповідні спеціальні рекомендації, в який спосіб протидіяти застосуванню противником ПЗРК і максимально убезпечувати дії наших військ. Завдання, яке вони мали вирішити, було дуже важливим. Ті сили і засоби, які мали перекинути ці літаки, були доволі потужними.

Завдання щодо нарощування сил на аеродромі Луганська цим не завершувалося. Передбачалося також, що після успішної посадки і розвантаження літаки повернуться і другим рейсом з іншого аеродрому перевезуть додаткові сили і засоби. Це дозволяло довести склад угруповання в луганському аеропорту до рівня потужної батальйонно-тактичної групи, яка була спроможна вести не тільки оборонні, а й наступальні дії.

Треба розуміти, що на той час наші війська, які перебували на зовнішньому кінці ізоляції, були на відстані в середньому за сто і більше кілометрів від аеропорту.

– Але, якщо я не помиляюся, саме 18 червня наші війська вийшли до селища Металіст, передмістя Луганська?

– Вихід на рубіж до Металіста і захоплення Щастя було пізніше. Десь на два-три тижні. На той час всі наші підрозділи перебували північніше Сіверського Донця. Тобто у  нас навіть не було плацдармів на правому березі, з яких можна було проводити наступ. Врешті-решт у липні ми пробили сухопутний коридор через Щастя, Веселу Гору, Георгіївку і трасу до аеродрому.

Було облаштовано декілька опорних пунктів, уздовж коридору, які дозволяли проходження конвоїв із вантажами та боєприпасами туди і зворотному напрямку. Тут треба сказати, що сам факт пробиття усього коридору лише через місяць після подій 13–14 червня свідчить про складність тієї задачі. На той час ми змогли після проведення мобілізації дійсно наростити склад наших угруповань, що суттєво збільшило наші наступальні можливості.

– Дуже часто лунають закиди, що сухопутний коридор, у принципі, можна було пробити ще в червні, тому що в сепаратистів тоді було ще недостатньо сил. Однак керівництво АТО проявляло нерішучість.

– Це заяви людей, які не уявляють собі ситуації, яка на той час була в зоні конфлікту. Наведу приклад: одна з найперших наших спроб наблизитися хоча б до рубежу Сіверського Донця в 20-х числах травня завершилася тим, що батальйон 30-ї бригади потрапив у засідку в районі Рубіжного.

– Якою тоді була чисельність сил сепаратистів у Луганську та поблизу аеропорту?

– Ми оцінювали кількість бойовиків у тому районі в 1,5 тисячі. Треба зважати на одну просту річ: це угруповання могло бути збільшено шляхом переміщення бойовиків із будь-яких інших населених пунктів Центрального Донбасу, залізницею, автомобільним транспортом, як завгодно.

– Для екіпажу Іл-76 це був перший бойовий виліт?

– Ні. Не можу сказати точно про цей борт. На жаль, у нас не так багато цих бортів і не так багато підготовлених екіпажів. Тому фактично польоти виконували постійно одні і ті ж самі пілоти.

– Ви можете сказати, хто брав участь у плануванні цієї операції?

– Наші можливості щодо забезпечення приховування, маскування діяльності військ, недопущення витоку інформації були доволі обмежені в плані засобів зв'язку, які гарантували би безпеку переговорів. До того ж, дуже часто використовували мобільні телефони. Тому гостро стояло питання максимального обмеження кола людей, які будуть залучені до планування.

У матеріалах обвинувачення зазначено, що певні особи з Повітряних сил не були ознайомлені із задумами, їм повідомляли тільки окремі завдання. Це робили з міркувань безпеки і це було правильно.

Задум у повному обсязі знали, грубо кажучи, дві людини, – керівник АТО Муженко і я, начальник штабу. Деякі особи кажуть, що треба було обговорити план операції, чи то по телебаченню, чи то в прес-центрі РНБО. Уявіть, що ми вивісили карту і почали всім розказувати, як будемо боротися з противником. Це безглуздя повне. Думаю, що не тільки військові, але й цивільні розуміють, що так робити не можна.

Операція була спланована і в частині, що стосувалася виконання окремих функцій, певними фрагментами була доведена до відповідних структур, які відповідають за їх виконання.

– Чи був виток інформації про план операції?

– Міг бути. І про це треба вести мову в окремому форматі у зв'язку з тим, що коли штаб АТО замовляє відповідні сили і засоби до свого складу, вони обов'язково мають пройти через штаб АТЦ. Це юридичне підґрунтя для того, щоби потім усі люди вважалися учасниками бойових дій.

Уже потім, під час розвитку подій, у нас з'явилась інформація, що під час підготовки саме цього рейсу до аеропорту Луганська керівництво Збройних сил розглядало альтернативні варіанти доставки сил і засобів. Зокрема, десантування техніки й особового складу. Однак, зрештою, від цього варіанта відмовилися.

Але інформація стосовно альтернативного варіанта, на жаль, була відома значній кількості людей, відтак могла стати відомою сепаратистам.

Окрім того, під час завантаження літаків особовий склад мав можливість спілкуватися по мобільних телефонах, ці розмови навряд вели з дотриманням певних переговорних таблиць. Хоча з погляду максимального забезпечення прихованості було б доречно не просто вимкнути мобільні телефони, а, мабуть, узагалі вилучити їх у особового складу і роздати лише після виконання завдання. Тобто ризиків на території в глибині держави було багато.

– Чому ви тоді не могли наказати, щоб на час операції вилучали в бійців мобільні телефони?

– Ми такий наказ давали стосовно тих сил і засобів, які перебували в зоні АТО. Ми моніторили ефір і постійно виявляли навіть тих, хто такі порушення допускав безпосередньо в зоні АТО. Але зробити це стосовно тих, хто перебував у Києві, за 800 км, ми фізично не могли. Адже на решті території України фактично мирний час.

У нас є об'єднана система управління авіаційним рухом, відповідні диспетчерські служби і, на жаль, зліт-посадка літаків – не є якоюсь таємницею, яку дуже важко приховати в сучасних умовах. Вживали заходів, щоб убезпечити рух авіаційних літаків, але над Україною тисячі маршрутів, і вони так само пролягали над зоною АТО. Збитий малайзійський «Боїнг» тому підтвердження.

– Хіба це не свідчить, що операція була погано спланована?

– Ні, я вам скажу навіть більше – операція була спланована дуже якісно. Навіть попри те, що нам не вдалося реалізувати весь обсяг завдань на лівому фланзі, в районі аеродрому Луганська. Але частину операції на правому фланзі, в районі Слов'янська, ми провели абсолютно в ті строки, які були визначені, успішно, але з більшими жертвами.

Задум передбачав, що посилення нашого угруповання в районі аеропорту Луганська дозволить відтягнути на нього значну кількість сил супротивника. І це дало би можливість не тільки покращити виконання завдання в напрямку головного удару, а і створити сприятливіші умови з погляду економії сил і засобів.

Саме той факт, що через збиття літака нам не вдалося реалізувати частину плану, призвів до того, що з початком уже безпосередньо операції на правому фланзі противник мав змогу, буквально в другій половині доби, перекинути значні сили, підкріплення з Горлівки, Лисичанська та з інших населених пунктів, аби наростити своє угруповання. Тому нам довелося докладати додаткових зусиль для того, щоб утримати ситуацію під контролем, і не дати противникові можливості вибити нас із плацдарму.

– У ніч із 13-го проти 14 червня до луганського аеропорту було заплановано виліт чотирьох літаків. У попередніх вильотах також брала участь така кількість літаків?

– Було по-різному. Було і три, і два літаки. Були служби, які за це відповідали, вони постійно змінювали часові показники, тобто маршрут міг відбуватися і ввечері, і вночі, і ближче до світанку. Тобто те, що в аеропорт мали зайти чотири літаки – це не було щось надзвичайне.

Виліт відбувався вночі. Внаслідок обстрілів із функціонуванням радіотехнічних і навігаційних засобів на аеродромі були певні проблеми. Попри це, служби, які здійснювали охорону й оборону аеропорту, взаємодіяли. В певний час вони вмикали світло на посадковій смузі. І це бачили екіпажі, які заходили на посадку. Вони сідали, освітлення вимикали, літаки розвантажувались і відбували у зворотному напрямку. І, як я вже казав, раніше це працювало.

– Розкажіть, що відбувалося в ніч вильоту літаків. Як до вас доходила інформація про перебіг операції?

– Інформація, що стосувалася польоту і розвантаження була тільки в безпосередніх керівників цими процесами. Я як начальник штабу АТО отримував доповіді загальної інформації тричі на добу. Перший раз о 5-6 ранку, наступного разу – між 14-ю і 16-ю і третій раз – близько опівночі.

Якщо говорити про ту інформацію, яку згадує слідство (про те, що поблизу аеропорту можуть бути групи сепаратистів, які оснащені ПЗРК, – «Іnsider»), я отримав її близько опівночі. Слідство стверджує, що її мені спочатку хтось доповів, а потім я повторно її отримав. Це не так, ніхто мені її не доповідав, мої очі її побачили в той час, коли це все безпосередньо відбувалося над аеродромом Луганська. За матеріалами слідства, структури, які за це відповідають, отримали цю інформацію без конкретики близько 16-ї і після 20-ї години. І чомусь слідство вирішило, що ці дані мені повідомили, але це не так.

Алгоритм був такий, що близько опівночі я починав працювати над аналізом узагальненої інформації. Це величезний обсяг. На жаль, рівень аналітичної роботи всіх наших відомств дуже низький і навички фільтрації даних, аби найціннішу інформацію відокремити і донести до керівництва, майже відсутні.  

До мене потрапляли кіпи паперу, які були перевантажені суперечливою, неперевіреною інформацією. Це мої особисті претензії до рівня професіоналізму наших розвідувальних структур, які всі минулі роки руйнували. Треба розуміти, що штаб АТО – це була збірна солянка, вона тільки починала працювати, ми докладали колосальних зусиль для того, щоби налагодити цей процес. Інформація, що поблизу аеропорту можуть бути групи сепаратистів із ПЗРК, мене не шокувала, бо вона нічого нового не несла, але, попри це, ми з'ясовували ситуацію, де розташовані наші підрозділи, яким чином усе відбувається.

– Що було далі? 

– Начальник штабу – він не все і вся. Так, він відповідає за багато питань, але, зрозумійте, питання, пов'язані з перекиданням цих літаків, – це, радше, одна сота того, чим тоді були зайняті мої мізки.

Ніяких доповідей по лінії чергової служби про те, що є якісь відхилення від задуму, не було. А я як начальник штабу АТО ніколи не знав чітких показників про час відльоту і прильоту літаків. Про це знав тільки керівник Повітряних сил. Групу оперативного командування Повітряними силами очолюють професійні офіцери, льотчики, авіатори, які розуміються на цих речах.

По-перше, я б ніколи не ставив їм запитання: «А скажіть мені, будь ласка, коли у вас перший, другий рейс, чи якийсь там інтервал?»

По-друге, вони мені ніколи не сказали б цього. І дізнався би я про це, як це зазвичай бувало вже, після того, як літаки сіли, виконали завдання, повернулися назад. Потім до мене підійшов офіцер чи генерал і сказав би: «Вікторе Миколайовичу, фуууууууух, усе нормально».

Коли я вирішив з'ясувати, як розвивається ситуація, то почув схвильовані голоси офіцерів на одному з пунктів управління, вони сказали, що збили літак. Я запитав, від кого така інформація? Чомусь сказали, що інформація з Вінниці, де розміщений командний центр.

Потім я підійшов безпосередньо до офіцерів оперативної групи Повітряних сил, там у них уже була певна схвильованість, і вони займалися питанням виведення двох літаків на інші аеродроми. Після цього я повернувся вже до керівника, він так само вже отримав інформацію, вже безпосередньо з аеродрому.

– Чи можна було, знаючи, що в терористів, які перебувають біля аеропорту, є ПЗРК, завдати попереднього удару, щоби зменшити ризик, що вони будуть стріляти?

– Завдання щодо убезпечення посадки літаків, безумовно, ставилися. З цього приводу були директиви і розпорядження, які надавали підрозділам. У матеріалах слідства пишуть, що була інформація, в якій було зазначено, що групи терористів із ПЗРК будуть висуватися в напрямку аеропорту і мають намір збивати літаки. Однак, що можна почерпнути з цієї інформації?

Ми виходили з того, що терористи в районі аеродрому «Луганськ» мають на оснащенні ПЗРК і що ці ПЗРК будуть намагатися застосовувати.

– Але не було інформації, де конкретно?

– Та інформація, яка надійшла до нас, нічого нового не несла. Під час війни така інформація надходить постійно. І сказати, що це загроза, яку ми не враховували, буде не те що перебільшенням, це взагалі суперечить логіці ведення війни.

– Якщо така інформація є під час війни, що тоді необхідно робити?

– Вживають заходів, що пов'язані з виявленням таких груп, якщо виявлені – їх можна знищити. Але уявімо собі, що таке групи, які оснащені ПЗРК? Це якийсь цивільний автомобіль, «Газель», наприклад, в якому сидять незрозумілі особи, дві чи три, які сіли, поїхали.

Територія навколо аеродрому – це десятки квадратних кілометрів, це багато сіл, населених пунктів певного формату, в яких живуть цивільні люди. В будинку чи на даху може бути сепаратист із ПЗРК. Він може там сидіти і чекати, коли ми прилетимо. Може не сидіти. Безумовно, перед аеродромними службами ставили завдання вжити заходів – здійснити вогневе ураження по прогнозованих районах імовірного перебування бойовиків. До речі, в матеріалах слідства чомусь про це не згадано.

Будьмо відвертими: трапилася трагедія, збили літак, загинули люди. На жаль, літаки збивають і в мирний час. Згадаймо той випадок, коли російський літак зіштовхнувся із транспортним літаком Німеччини – помилка швейцарського диспетчера. 

– Можливо, треба було відмовитися від вильоту?

– У ситуації, коли є противник, який нам протидіє, і коли є інформація, що він володіє ПЗРК, відмовитися від польоту на практиці означає – відмовитися від ведення бойових дій. А в який спосіб ми будемо відстоювати свою незалежність і добиватися перемог? Так само може сказати танкіст, коли його відправлять у населений пункт, в якому противник має протитанкові комплекси і гармати. Вони є і їх бажано знищити. Але це в ідеалі, а на практиці це не завжди можливо зробити, бо вони теж і переміщуються, маскуються, вони можуть змінювати свої позиції в будь-який час. Це ж не означає, що танковий батальйон, розуміючи такі ризики, скаже: «Ні, шановний пане генерале, ми туди не підемо».

Усі ми знаємо, наскільки успішно Російська Федерація проводила інформаційно-психологічну кампанію проти України, на початку, а потім уже в розвитку подій – як у Криму, так і на Донбасі. І в цьому інформаційно-психологічному впливі дуже важливу роль відігравали заходи дезінформації. Якби ми, керуючись тільки тією інформацією, яка до нас надходила, одночасно би на неї реагували, ми, мабуть, і жодного кроку не зробили до перемоги і зменшень території, яку контролюють сепаратисти.

Це не ми зараз стояли би біля Донецька, а вони стояли би біля Троєщини чи, принаймні, під Полтавою. На жаль, ці факти залишилися поза увагою слідства. Хоча можна зрозуміти і проблеми, з якими вони зіштовхнулися, бо це перший досвід України такого характеру. І це безпрецедентні судові справи. Тоді постає питання: чи повинні воєначальники відповідати за будь-які дії, які призвели до втрат особового складу?

– Якщо вони при цьому проявили недбалість чи некомпетентність, то так.

– Ну ось. А скільки ми знаємо подібних випадків у роки Другої світової війни? Жодного. Екскурс в історію: ми знаємо, яких жахливих втрат зазнали радянські війська під час звільнення Києва. Це сотні тисяч, чому про них ніхто не згадує? Бо це, мабуть, була така система, а водночас усі, хто керував цими операціями, всі герої.

– Тоді, можливо, потрібно було продовжувати операцію з перекидання сил і засобів до аеропорту? Адже це дозволило б виконати стратегічний задум?

– Думаю, в цю ніч, може, і не треба було продовжувати, з однієї простої причини – для тих літаків, які відправлялися наступними, ситуація була незрозумілою. До речі, перший літак, який сів і розвантажився, потім благополучно повернувся у зворотному напрямку. Можливо, треба було декілька днів, або, може, вибрати час, провівши додаткові заходи з точки зору розвідки із вказанням конкретних місць дислокації терористів. Адже якщо ми знаємо місце, час, координати, то можемо з високим ступенем імовірності загрозу нейтралізувати.

У матеріалах слідства, сказано, що не було вжито заходів щодо убезпечення зони навколо аеродрому, зачистки і таке інше. Виникає питання: військовослужбовці мали просто знищити всі села, які розташовані навколо аеродрому?

Те, що операція не була продовжена, – радше питання емоційної сфери. Виник емоційно–психологічний синдром. Я боюся припускати, але, мабуть, ніхто би не погодився летіти. Просто відмовилися би бійці та льотчики. Хоча вони продовжували виконувати завдання, літали над зоною АТО. Потім ще було більше десятка збито і бойових літаків, і транспортних. Тобто війна продовжувалася. В чому проблематика? Це був третій тиждень активної фази АТО, рівень втрат іще був терпимий для суспільства. Інформація про збиті вертольоти і загибель екіпажів викликала жах.

Збитий Іл-76 був нашою першою серйозною масовою втратою. Потім були Степанівка, Зеленопілля, Шахтарськ... Усього за період активної фази АТО було проведено близько 40 операцій. Із них тільки 5 – неуспішні.

З емоційно-психологічного сприйняття цієї операції було доцільним не продовжувати її далі, а здійснювати доставку вантажів підрозділам у луганський аеропорт лише скиданням із повітря на платформах вантажів, боєприпасів, продовольства. Без посадки літаків. Про розширення контрольованої зони і надання їм наступальних можливостей уже не йшлося.

– Чому раніше не можна було вдатися до цього способу? 

– Ішлося винятково про підтримання рівня обороноспроможності угруповання в луганському аеропорту.

Що стосується транспортування сил і заходів, необхідних для нарощування угруповання безпосадковим способом, – це дуже складне завдання, оскільки такого досвіду в України не було взагалі. Тим паче в нічних умовах, на території, яку контролює противник. Досвід застосування парашутних систем, які дозволяли би скидати бойову техніку, у нас був одиничний, і то застосований на навчаннях. Тому масово це робити з точки зору заходів безпеки було просто неможливо.

Після збитого Іл-76 завдання про деблокування луганського аеропорту не скасували. Його було реалізовано вже в липні шляхом проведення наступальної операції і пробиття коридору. І встановили контроль над Георгієвим, Лутугиним, Новосвітлівкою і Хрящуватим, які забезпечували єдиний транспортний коридор із Російською Федерацією. До речі, в тих боях себе позитивно проявили бійці «Айдару».

Нам залишилося зробити останній крок – вийти на північ у районі могили князя Ігоря, і тоді Луганськ був би в повному оточенні. Це розуміло керівництво Російської Федерації, і 24 серпня кинуло в наступ свої регулярні підрозділи. Після цього була героїчна 3-добова оборона луганського аеропорту, бої за Новосвітлівку та Хрящувате і закріплення наших військ на рубежі Сіверського Донця.

– Чи було проведено службове розслідування катастрофи Іл-76?

– Було відповідне розслідування, яке проводило Міністерство оборони. Враховуючи умови ведення бойових дій, воно було побудоване на зборі інформації від свідків цих подій. Провести повноцінну експертизу, як зазвичай передбачено в разі авіакатастроф, із виїздом групи на місце катастрофи, збиранням матеріалів, відновленням «чорних скриньок», збором уламків, будівництвом макета фізично було неможливо. Адже борт упав у зоні ведення бойових дій.

Тому в основу розслідування лягли лише матеріали, що змогли зібрати воїни-десантники, які вийшли на місце катастрофи рейдовою групою. Розслідування завершилося в липні. В його матеріалах перераховується дуже багато проблем, пов'язаних із загальним негативним станом Збройних сил. Ці матеріали в Міністерства оборони є, і їх запитувала, зокрема, і Генеральна прокуратура.

– Коли ГПУ підключилася до розслідування?

– Вона почала працювати, мабуть, із самого початку. Ще в червні. Зрозуміло, що службове розслідування Міноборони прямо нікого не називає винним і не може цього зробити, але там є доволі, на мій погляд, обґрунтовані висновки чи рекомендації, які мають бути враховані слідством. Водночас Державна авіаційна служба України, інспекції з безпеки польотів, наскільки я обізнаний, інформують, що не можуть нічого до того додати, оскільки не мають змоги потрапити на місце катастрофи і відновити всю картину повністю.

– Коли вам вручили повідомлення про підозру?

– У цій ситуації для мене як для людини, яка робила все для того, щоб ми мали успіх у цій неоголошеній війні, будучи другою особою після керівника АТО, і сотні людей знають, як я працював, якщо ви їх спитаєте, то скажуть: це просто робот запрограмований, якого не можна зупинити, – це був шок. Тому що місяць потому мене нагородили, а через місяць чомусь так трапляється.

Це сталося 18 листопада. Для мене це був шок, я відчув себе зрадженим. Може, це не принципова дата для громадян, але 18 листопада – це День Генерального штабу, і саме в цей день мені вручають цю підозру. Нещодавно мене нагородили орденом Богдана Хмельницького і я вважав, що це серйозна оцінка моїх скромних заслуг перед Батьківщиною. І тут трапляється таке, ще й напередодні річниці Революції гідності.  

Я сидів і думав: навіщо вони це все роблять, не маючи ніякої доказової бази? Тим паче, що провину мою, до того ж за статтею «службова недбалість», просто неможливо довести, тому що тисяча людей, військовослужбовців, які мене знають, скажуть: «Та це зовсім інша людина. Яка недбалість, він нас тут усіх просто дістав своєю вимогливістю, а не недбалістю».

Тоді я подумав: а які в суспільства можуть виникнути питання до влади напередодні річниці революції: «Шановні, рік минув, а де ті винні, які покарані за вбивства Небесної сотні, розгін студентів, побиття людей?». А відповіді немає. Бачимо в ЗМІ між рядків пишуть «90% документів втрачено», нічого собі. Потім виникають інші питання, пов'язані з коаліцією, починають якісь незрозумілі фахівці військові робити висновки, давати оцінки. Я звик мислити стратегічно, не хочу сказати, що моя персона особисто є тією мішенню, яку треба вразити. Але стратегічно стріляють, а потім рикошетом воно і далі йде. Я роблю висновки – нормальний хід.

– Однак і генерального прокурора Віталія Ярему, і керівника АТО Віктора Муженка прийнято зараховувати до команди президента Петра Порошенка. Тобто виходить, що йдеться про конфлікт усередині команди президента?

– Думаю, що, мабуть, більше схоже на спробу послабити, внести розбрат всередину цієї команди.

– Тоді хто, на вашу думку, за цим стоїть?

– Я теж до кінця цієї схеми не розумію, і навіщо це потрібно, але те, що це послаблює керівництво Збройних сил і, у принципі, буде негативно впливати на Верховного Головнокомандувача, – однозначно. Дивіться, проблема наявності людей у військових погонах, тим паче генералів, про яких кажуть, що вони крадії, тупі, зрадники – це нормальна риторика. Така проблема дійсно існує. Виникає питання скільки є таких, які здатні взяти на себе відповідальності і приймати рішення?

Це дуже серйозне питання, більш серйозне питання, ніж у відчаї піти на амбразуру доту. А коли ти приймаєш рішення й у твоєму підпорядкуванні тисячі, десятки тисяч людей – це зовсім інша відповідальність. Тоді виникає питання, кому це вигідно. Це вигідно Росії. Зараз ті десятки, сотні полковників і генералів, які дивляться на цю ситуацію, скажуть: «Нічого собі, воно мені треба?».

– Ви пробували для себе знайти раціональне пояснення, кому це вигідно всередині країни? Ви знайомі з Яремою, може, у вас складні особисті стосунки?

– Я з Яремою особисто не знайомий, але він, займаючи таку високу посаду, міг би, принаймні, поцікавитися, про що йдеться. Цим займається Головна військова прокуратура. Я думаю, що Ярема не зовсім у курсі ситуації.

Спадає на думку, що це було зроблено з метою, з одного боку, відволікання уваги суспільства від тих питань, які могли би бути винесені на порядок денний, а з іншого – послаблення керівництва Збройних сил. Мабуть, очевидно, що в нашій країні залишається «п'ята колона», вона існує. Ми не будемо називати їхні прізвища відкрито, тому що це, мабуть, робити недоречно. Те, що ця «п'ята колона» свідомо або несвідомо грає на руку Російській Федерації – однозначно. Чому так трапилося і навіщо – це поки що для мене рівняння з декількома невідомими, й остаточну картину я для себе ще не сформував. Тут може бути щось пов'язане з питаннями не суто військовими.

– Вчора я прочитав в інтернеті інформацію з посиланням на джерела, що ви подали у відставку. Це правда?

– Ні. Це не відповідає дійсності. Я формально цього тижня закінчую лікування. Я виходжу наступного тижня на службу і починаю працювати. Краще я, ніж тут сидіти і про всяку цю дурість спілкуватися зі слідчими, буду приносити користь державі, виконуючи свої обов'язки, і робити так, щоби реалізовувалося те, заради чого ці Збройні сили існують».

Цю, першу частину, інтерв’ю опубліковано в інтернет-виданні «Іnsider» 2 грудня. Натомість його продовження – 4-го: 

«– Повертаючись до історії відходу угруповання Стрєлкова–Гіркіна зі Слов'янська до Донецька, чому сепаратистів не знищили під час відступу?

– Треба розуміти, що наші сили і засоби були обмежені, а території були такі величезні, що їх фізично не можна було перекрити. Проблеми з оснащенням наших військ, мабуть, вам відомі. В нас практично немає засобів розвідки, приладів нічного бачення і тепловізорів. Тому наші можливості щодо ведення бойових дій уночі дуже обмежені. 

– Питання не в тому... У ЗМІ була інформація, що керівництво АТО мало чіткі координати маршруту відходу угруповання Гіркіна, але, попри це, військові не завдали прицільного удару.

– Це маячня. Ми вели вогонь по рубежах і ділянках, де очікували прогнозованої появи противника, але це була стрілянина «наосліп». Тому що ми не мали розвідки і можливостей вести спостереження.

У цій ситуації не можна звинувачувати ні командування, ні, тим паче, наші підрозділи, тому що на величезній території ми діяли обмеженим складом сил і засобів. Співвідношення було не на нашу користь. На той час у Стрєлкова було майже 5,5 тисячі бійців, які перебували в цьому районі. У нас стільки не було.

Тобто блокування і оточення виконувалося меншими силами і засобами, ніж ті сили, які були в населеному пункті  і здійснювали його оборону. У нас у тому районі були частини Нацгвардії, 95-та, 79-та, 25-та і 24-та бригади. Разом – близько 2,5 тисячі. 

– На вашу професійну думку, чи було доцільним ввести військовий стан ще в травні?

– На мою думку, цього не потрібно було. Його введення унеможливлює проведення виборів, що було б абсолютно на руку Російській Федерації. Вони продовжували би поширювати інформацію, що український уряд нелегітимний. Склад Верховної Ради попереднього скликання ніколи не дав би можливості внести зміни в закон, щоб вилучити норму про заборону проведення виборів під час військового стану. Наскільки мені відомо, така спроба була, але її не підтримали навіть на рівні внесення на розгляд.

– Але так би ми називали речі своїми іменами – тривають бойові дії.

– АТО в рамках законодавства – це, в принципі, легітимна підстава для використання зброї.

– АТО – це короткострокова локальна операція.

– Дійсно, така операція повинна відбуватися локально, протягом короткого часу, а реально вже проведено 40 операцій і тривають систематичні бойові дії. Так, це треба розуміти. З іншого боку, як називати такі операції? Військовими операціями? Тоді ми маємо визнати, що це агресія, оголосити стосовно Росії стан війни з усіма наслідками. Наскільки до цього готове суспільство, європейська спільнота, всі інші інституції?

Російська Федерація відразу заявила би, що Україна оголосила їй війну. Ми фактично зіграли би росіянам на руку. Вони цього і домагалися, коли «лупили» «Градами» по наших позиціях зі своєї території, чекали, що ми відкриємо вогонь у відповідь, аби потім заявити: ось, по нас стріляють.  

На тій самій висоті, на якій було збито малайзійський «Боїнг», прямував російський літак, і якби збили його – це дало б Росії офіційний привід для широкомасштабного вторгнення.

– Коли влітку керівництво АТО планувало операцію з перекриття кордону з Росією, ви брали до уваги, що росіяни почнуть обстрілювати наші частини з «Градів» зі своєї території?

– Скажу відверто: ми очікували від Російської Федерації будь–яких провокацій, у тому числі відкритого наступу, розв'язання агресії. Не скажу, що ми не брали до уваги, що росіяни почнуть вести вогонь зі своєї території, але щоб ми на 100% виходили з цих розрахунків, такого теж не було. Бо це доволі зухвалий метод ведення війни.

– Результатом стало знищення наших частин під Зеленопіллям. До речі, коли говорять про «котел» під Зеленопіллям, головна претензія до керівництва АТО – чому до цього не встановили контроль над Савур-Могилою, з якої потім сепаратисти розстрілювали наші частини?

– Коридор уздовж кордону ми пробивали на виконання вимоги європейської спільноти. Вони сказали, що почнуть нам допомагати, коли візьмемо контроль над кордоном. Командування було не надто щасливе від цього, бо ми розуміли, що, по суті, наражаємося, як мішені, на вогонь із двох боків. Коли обстріли були тільки з боку сепаратистів – це не було проблемою. Однак 11 липня росіяни розстріляли наші частини під Зеленопіллям зі свого боку.

Цю частину інтерв’ю опубліковано в інтернет-видання «Іnsider» сьогодні, 4 грудня.

Завершення читайте за цим посиланням: http://www.theinsider.ua/politics/547f4759140f8/

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook