«Сепаратисти звіріли, коли чули, що я зі Львова», – Орест Петришин

12:20 28 листопада 2015 р.

Орест Петришин

Орест Петришин
Фото: portal.lviv.ua

У рідне місто після дев'яти місяців полону в «ДНР» повернувся прапорщик Національної гвардії України, якого бойовики захопили в Дебальцеве.

Майже рік принижень, образ, побиттів і загроз розстрілу... 41-річного Ореста Петришина вдалося обміняти на коректувальника вогню терористів з Широкино, якого правоохоронні органи притягували до відповідальності в Україні. Разом з Орестом на свободу вийшли ще дев'ять українських вояків. Орест Петришин розповів:

– Враховуючи моє медичну освіту (зубний технік), я був мобілізований в Національну гвардію на посаду санітарного інструктора. Служив місяць на полігоні Внутрішніх військ під Львовом, потім у Харкові, стояли на блокпосту під Луганськом.

На початку року з'їздив в невелику відпустку додому, потім повернувся до Харкова. Всі говорили про швидку ротації в березні. Але 14 лютого нас підняли по тривозі і перекинули в Дебальцеве...

Там щосили йшла війна. Десятки безперервно атакуючих танків, постійні обстріли із «Градів», важких гармат і мінометів. Українське війська в той час вже потрапили в котел. 

На останньому блокпосту необстріляних бійців просто не пропускали. Але командири підрозділу, де служив Орест, безперервно дзвонили комусь по мобільних телефонах, а підлеглих вперто переконували: «Нічого страшного, все під контролем, повеземо вас манівцями».

Твердили, що їдуть на передову на добу, потім на двоє, потім взагалі перестали що-небудь пояснювати. Під Дебальцеве перекинули особовий склад вночі в машинах з вимкненими фарами.

Після важких оборонних боїв ми стали відступати. Розбилися на невеликі групи по парі десятків людей і почали виходити з оточення. Команда, в якій був я, супроводжувала поранених бійців.

17 лютого під шквалом мін наткнулися на занедбане приміщення автосервісу, де можна було тримати оборону. У будівлі побачили двох цивільних, які порадили нам сховатися від обстрілів у підвалі. Але він був завалений мотлохом і мішками з овочами. Я спустився вниз, щоб розчистити місце для поранених.

У цей час нагорі почався бій, сепаратисти оточили будівлю. Відкрили єдині двері в підвал і крикнули: «Хто є – виходь! А то закидаємо гранатами!». До останньої хвилини сподівався, що підійдуть наші, відіб'ють. Але довелося здатися.

Що сталося з іншими хлопцями нашої групи –  не знаю. Мене спочатку хотіли розстріляти на місці, але потім чомусь передумали і відвезли в Донецьк, в штаб «інтернаціональної бригади «Пятнашка».

Там мене допитував один з їхніх командирів по кличці «Абхазія». Мене та інших наших полонених знімали на відео російські журналісти. Потім кинули в підвал. Перші два тижні сильно били. (Російський телеканал «Лайф ньюс» показав, як бойовики допитують санінструктора Петришина, приставивши до його голови зброю).

Потім мене в багажнику автомобіля перевезли до Макіївки в загін «басмачами». Місяця два тримали прикутим наручниками до батареї в сауні якогось профілакторію. 

Сепаратисти звіріли, коли чули, що я зі Львова: «Бандерівець! Націоналіст!». А моє ім'я навіть правильно вимовити не могли. 

При цьому сепаратисти подзвонили родичам, повідомивши, де я перебуваю, навіть дали кілька хвилин поспілкуватися з близькими. Потім мене перевезли до Донецька і помістили в підвал будівлі обласного управління СБУ, яке між собою називали «хатинкою». Знову били.

Працювала там медсестра пошкодувала мене – дала знеболюючі таблетки, змащувала рани мазями. Поступово оклигав ...

У підвалі СБУ були не тільки наші військовополонені, але і терористи-порушники (найманці кавказці і росіяни, місцеві жителі). У камері всі спілкувалися між собою.

Орест запевняє, що проштрафилися бойовики не знають, що їм тепер робити, скаржаться: «Росія не хоче приймати до себе, в Україні притягнуть до кримінальної відповідальності і посадять на великі терміни у в'язницю, а з «ЛНР» і «ДНР» нічого доброго не вийде».

У їхню камеру набилося понад півсотні людей, спали на стелажах для документів. З ранку всіх, хто міг стояти на ногах, гнали на роботи в місто, який був майже вимерлим. В основному розбирали завали.

Обміняти Ореста намагалися кілька разів і спеціально возили для цього до Луганська. Але всякий раз обмін зривався з вини терористів, які, природно, перекладали провину на українську сторону.

«Службовців Збройних Сил України, Національної гвардії та СБУ влади України, незважаючи на раніше зроблені ними заяви, наполегливо не хочуть повертати додому», – заявляв тоді на брифінгу представник «народної міліції» так званої «ЛНР» Ігор Ященко. При цьому він запевняв, що їх сторона, нібито «дотримуючись умов Мінських домовленостей, ініціювала обмін десяти українських силовиків на військовослужбовців« народної міліції ЛНР ».

У цей список входили два співробітники СБУ, три військовослужбовців 17-ї бригади, два бійці 51-ї бригади, один нацгвардеец, доброволець з батальйону «Донбас» та Орест Петришин, санінструктор військової частини № 3017 Національної гвардії України.

Насправді все відбувалося інакше. Родичка бійця Марія Петришин розповіла: «З телефону Ореста нам вночі подзвонили сепаратисти: «Він у нас в полоні. Йому відрубали пальці, відрізали язик».

Близькі одразу ж кинулися дзвонити командиру Ореста, але той запевняв, що це неправда, він нібито бачив бійця рано вранці. Всі трохи заспокоїлися, вирішивши, що Орест втратив телефон, а терористи знайшли мобілку.

Тим часом дзвінки від сепаратистів тривали: «Пропонуємо обміняти вашого родича на автомобіль «Рендж Ровер» або в іншому випадку отримаєте його кишки!». Побитому Оресту давали іноді телефонну трубку, щоб і він просив дорогу іномарку за свою свободу.

Лише після безлічі дзвінків родичів в СБУ, волонтерам і в громадські організації шантаж та здирництво з боку терористів припинилися. Мати Ореста – 71-річна Любов Михайлівна – розповіла: «Серце матері не обдуриш, я відчувала, що з сином трапилася біда, Як виявилося, він попросив всіх наших родичів не говорити мені, що знаходиться під Дебальцеве. І все ж не витримав, подзвонив сам. Не знаю, що там була у нього за ситуація, але він лише коротко повідомив: «Мамо, я в Дебальцеве!». І тут же поклав трубку. Знаючи, що там діється страшне, я заплакала. Мені залишалася лише молитися. Жила від однієї спроби обміну військовополонених до іншої. І так дев'ять місяців. Слава Богу, все закінчилося благополучно...

«Про те, що Орест перебуває в полоні, повідомив російський телеканал «Лайф ньюс», який показав сюжет про захоплених українських військовослужбовців, – розповіла Марія Петришин. – Потім в Інтернеті з'явилися кадри з нашим Орестом, до голови якого «ополченці» приставляли пістолети та автомати. Ми продовжували звертатися в різні організації, які вели переговори з сепаратистами. Тільки завдяки їм Ореста перевезли до Донецька, де вміст в'язнів було краще, ніж у польових командирів...».

– Переговори з приводу обміну йшли важко і довго – впродовж двох місяців, особливо щодо національного гвардійця Ореста Петришина, – зазначив керівник координаційного центру з питань звільнення полонених при Службі безпеки України Олександр Бакалін. – Наш центр займався цим під особистим контролем Президента України Петра Порошенка».

Натомістьт Орест повідомив: Але в Донецьку в «моєї» камері залишилося ще більше двох десятків наших хлопців, які живуть в дуже важких умовах, –Потрібно швидше їх звільняти!».

Петришин зараз перебуває на обстеженні в Центральному військовому клінічному госпіталі Львова. Зізнається, що почувається недобре. Після того як підлікуватись, чоловік планує підшукати роботу за своєю цивільною спеціальністю».

Розповідь про Ореста Петришина опублікували сьогодні, 28 листопада, на сайті прес-служби Національної гвардії України.

dailylviv.com

До теми

ВІДЕОКАНАЛ

Прес-клуб-ГІТ Презентація проєкту «Порфирій Бажанський. Від рукопису до аудіосеріалу»

Рубрика: Культура

Знищення МАФів і мікробізнесу під час пандемії

Рубрика: Економіка

Фортецю у Миколаєві віддають під кар'єр

Рубрика: Культура

Податковий майдан. Версія 3.0. Львів готовий

Рубрика: Економіка

Винниківське озеро: схема крадіжки

Рубрика: Кримінал

Всі відео розділу