Проти терористів на сході України добровільно воюють навіть емігранти з неї (відео)

Відео: Інтер

Телеканал «Інтер» розповідає сьогодні, 23 червня, в сюжеті «Добровольці з Європи приїхали на схід захищати Україну (відео)»:

За останні два місяці в Україні створено 30 батальйонів з добровольців. І це не звичайні військові підрозділи.

Наприклад, у батальйон «Донбас» – записалися грузини. У батальйоні «Азов» – воюють двоє шведів.

І німець – 22-річний історик, родина якого – з України. Дуже різні люди одягли зараз бронежилети – кинувши хто університет, хто приватний бізнес, щоб боротися за Україну. Історії тих, хто сьогодні на передовій – у наступному матеріалі:

– На самом деле, человеческая жизнь бесценна. Ну, это как монета, у нее есть орел и решка. Человек готов отдать все, чтобы ее сохранить, а с другой стороны она не стоит ничего. Одна пуля с под Калашникова, стоимостью в гривна 25 копеек может решить судьбу человека.

Йому всього 22. Він народився в Україні, у 18 – переїхав до Німеччини. Хотів стати істориком, а тепер історію творить сам – на своїй Батьківщині. 

– Наверное звучит это немножко странно, но какой-то зов чести, что ли… Не мог я сидеть где-то там спокойно на диване, когда здесь люди гибнут, защищая страну, где я родился.  

Своє ім'я боєць добровольчого батальйону «Азов» просить не називати. Скромний, інтелігентний, начитаний. 

– Я себе этого даже представить не мог. Потому, что в Европе, на самом деле, все спокойно, все стабильно. Мне казалось, что я могу предсказать свое будущее на год, на два, на три вперед. Что закончу учебу, найду какую-то работу, буду работать, что все буквально, просто стабильно, видно, как на ладони. Но оказалось, что жизнь преподносит свои сюрпризы.  

А ім'я цієї дівчини знають не тільки в Україні. Відео, де її допитують терористи, одне з тих, яке найбільш переглядають в інтернеті. Киянка Надя Савченко. Вона могла стати відомим модельєром або журналістом - опановувала обидві спеціальності. Але обрала зовсім інше – військові вертольоти.

Вона – штурман-оператор МІ-24. Хоробрість і патріотизм – з гордо піднятою головою Надя навіть у полоні. 

19 червня терористи захопили восьмеро бійців батальйону «Айдар». Серед добровольців, які в ньому воювали, була й Надя. 

Терористи торгуються з українською владою – льотчицю готові обміняти. Одну дівчину – на чотирьох бойовиків. 

Тетяна тремтячими руками розвішує фотографії молодшого брата на двері під'їзду. Артем Санжаровець жив тут, у Дніпропетровську. Був токарем, став десантником і загинув в аеропорту Луганська. Він з іншими військовими летів у тому самому ІЛ-76, який збили бойовики.

Тетяна, сестра загиблого Артема: 

– И теперь у его любимого племянника, которого зовут Тимур, у нас были в семье Тимка и Темка, ну, вот остался теперь Тимка. У него теперь есть не один ангел-хранитель, а 49. И ни каких-нибудь, а 49 воинов-десантников. 

У двадцять п'яту Дніпропетровську десантну бригаду двадцятип'ятирічний Артем записався добровольцем. На передову пішов – разом із чоловіком сестри. Але додому повернувся лише Микола. 

Ірина не розлучається з телефонами ні на секунду. В одній руці її власний, в іншій – чоловіка. Після того, як його мобілізували і відправили на передову – вона живе ніби у сні. 

– Мы спим с телефоном, мы спим с компьютером, мы спим с новостями, мы спим с бегущей строкой в новостях в телевизоре. Ну, вот, друзья постоянно звонят, но к сожалению, это все, что осталось.

– С ним связи нет?

– Ну, вот, набираем, набираем…

Чоловік Ірини – телевізійник. Не раз бував у гарячих точках по всьому світу. Ніхто й ніколи не міг уявити, що ризикувати життям і рити окопи доведеться у себе вдома.

Вона не хоче називати ім'я чоловіка, і не показує його фотографії. Боїться сказати зайве, щоб не нашкодити. Каже – він служить у батальйоні «Київ».

– Ребята все больные там, потому, что идут дожди, они спят прямо в канавах, там нет ни антибиотиков, там нет ни элементарных лекарств. У ребят нет ни бронежилетов. Они передают бронежилеты. Отстоял-передал, отстоял-передал. Просто жалко ребят… Жалко ребят. Меня интересует, где дети, зятья наших депутатов? Где сами депутаты? 

– До вечора пролунав довгоочікуваний дзвінок. Усього кілька слів – зі мною все добре – від серця відлягло...

Двадцятидворічний історик із Німеччини пише власну історію. У перервах між боями. Про таких, як і він. Учених, робочих, лікарях, які в одну мить стали військовими. 

– Я бегаю по городу с автоматом, стреляю в сепаратистов, работает зенитная установка, зушка, из окон вылетают стекла, бегают люди какие-то, раненые, моему товарищу оторвало руку у меня на глазах. Но это все начинаешь осознавать где-то завтра, послезавтра, уже на второй день. А там это тяжело осознать просто… Я хочу участвовать в этом. Быть частью той силы, что освобождает нашу страну. У меня отец тоже сейчас собирается ехать на фронт. Записался в один из этих батальонов. Ну, конечно, маме это не сильно нравится. Но идет война. Что поделать?».

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook