На Донбасі – приблизно 8,5 тисячі кадрових військових РФ, – АТЦ

Керівник Антитерористичного центру при СБУ Віталій Маліков погодився дати інтерв'ю на тему життя бойовиків та мирного населення на окупованих територіях Донбасу, зважаючи на суспільну важливість теми. Адже переважна більшість громадян досі не до кінця усвідомлює, з ким і з чим Україні доведеться мати справу в разі повернення під свій формальний контроль окупованих частин Донецької та Луганської областей.

Керівник Антитерористичного центру при СБУ Віталій Маліков зазвичай уникає публічності. Він пояснив: «Я виступаю проти виходу керівників антитерористичних або розвідувальних структур на брифінги. Де ви бачили, щоб, наприклад, представники британської МІ-6 давали прес-конференції? Адже навіть із зовнішнього вигляду очільника департаменту аналітики зможуть зробити висновок про його стан здоров'я і пов'язані з цим, наприклад, перспективи перебування на посаді. Про дані, які озвучуються на брифінгах, я взагалі мовчу. Одне слово, вважаю, що завдяки публічності ми значно спрощуємо роботу ворожій агентурі».

Однак, врешті-решт, Віталій Володимирович, усе ж таки погодився дати інтерв'ю на тему життя бойовиків та мирного населення на окупованих територіях Донбасу, зважаючи на суспільну важливість теми. Адже переважна більшість громадян досі не до кінця усвідомлює, з ким і з чим Україні доведеться мати справу в разі повернення під свій формальний контроль окупованих частин Донецької та Луганської областей.

– Віталію Володимировичу, охарактеризуйте, будь ласка, поточну економічну й соціальну ситуацію в окупованих районах Донецької та Луганської областей кількома узагальнюючими реченнями. 

– Соціально-побутова, економічна та гуманітарна ситуації характеризуються нами як критичні. Об'єкти паливно-енергетичного комплексу, промисловості, транспортної інфраструктури та ЖКГ виведені з ладу. Обсяги виробництва скорочені до критичного рівня, обладнання вивозиться до РФ, легітимні банківські та платіжні системи не функціонують. На підконтрольних «ДНР/ЛНР» територіях спостерігається значний дефіцит товарів народного споживання. Порушення прав і свобод громадян набули системного характеру. Місцеві мешканці обмежені у доступі до медичної допомоги, соціальних послуг і виплат, не отримують компенсацій за пошкоджене, конфісковане або розграбоване майно. Під загрозою опинилися права та свободи дітей, бойовики залучають неповнолітніх до лав незаконних збройних формувань. Зокрема, нам відомо про функціонування в місті Ровеньки в Луганській області дитячого диверсійного підрозділу під назвою «Батальйон імені Святого Георгія Переможця», до складу якого входять діти віком від 12 до 16 років.

Соціальне невдоволення громадян зростає, і, усвідомлюючи поширення протестних настроїв, ватажки псевдореспублік, під патронатом своїх російських кураторів, намагаються створити на цих територіях політичну систему з ознаками тоталітарного режиму. Зокрема, формуються мережі силових, правоохоронних та спеціальних органів, які становитимуть основу для військово-поліцейської системи «державного управління».

Паралельно у псевдореспубліках створюються політичні системи, очолювані ватажками сепаратистів, – ідеться про так звані громадські об'єднання «Донецька республіка» та «Мир Луганщині», які підпорядковуються, відповідно, ватажкам «ДНР» і «ЛНР» Олександру Захарченку та Ігорю Плотницькому. Примусовий вступ до цих організацій є умовою прийому людей на роботу, зокрема це стосується «держслужбовців». 

– Тобто саме ці дві організації мають стати основними «провладними партіями ДНР/ЛНР», за які люди мають голосувати у разі ймовірних місцевих виборів?

– Безумовно. При цьому для створення видимості демократії на випадок проведення місцевих виборів розбудовується низка фейкових і підконтрольних громадсько-політичних структур. Так, на території «ДНР» вже функціонує «Республіканська партія Донбасу», громадські рухи «Союз лівих сил Донбасу» та «Союз добровольців Донбасу». На теренах «ЛНР» зареєстровано організації «Луганський економічний союз», «Народний союз», «Луганський округ Донських козаків ВВД», «Фронт звільнення», «Єдина руська земля», «Військове співтовариство Луганщини», «Союз комуністів Луганщини» та «Луганська гвардія». На базі колишніх регіональних осередків КПУ створено «Компартію ДНР» та «Компартію ЛНР», які фактично підпорядковуються Комуністичній партії РФ.

– Хто фінансує всі ці організації?

– Неважко здогадатися. Особливо коли йдеться про питання, пов'язані з проведенням певних спеціальних операцій.

– Зрозуміло, що частина коштів іде з Росії. Але цікаво, чи фінансуються ці «партії» колишніми «хазяями» Донбасу? Маю на увазі, наприклад, Ахметова, Клюєвих, Єфремова...? 

– Не можу це коментувати. Достовірної інформації на цю тему в мене поки що немає, оскільки платіжок не бачив. Єдине, що скажу, в кожному разі основними модераторами всіх процесів на сьогодні там є спецслужби Російської Федерації. Стосовно зв'язків із колишніми високопосадовцями,– на відповідні потреби використовуються, зокрема, кошти Януковича, Клименка та Захарченка, свого часу виведені з України. 

– Ці кошти використовуються для фінансування бойовиків чи політичних об'єднань?

– А як ви можете розділити ці процеси, якщо на території бойовиків сьогодні формується певна політична модель? Якщо є фундамент, то неодмінно хтось добудовує дах.

Велика увага приділяється й ідеологічній обробці населення. Як відомо, на територіях «ЛНР» і «ДНР» заборонено мовлення українських телеканалів, наприкінці 2015 р. у «ЛНР» видано розпорядження про заборону 117 українських інтернет-ресурсів, а в «ДНР» провайдерів зобов'язали обмежити доступ до 25 українських сайтів.

Ще один механізм впливу на громадську думку – замовні соціологічні дослідження, які проводять підконтрольні структури й засвідчують підтримку лідера «ДНР» Олександра Захарченка на рівні 65–67%, а також превалююче негативне ставлення населення до українських ЗМІ, політичних партій тощо. 

– Скільки кадрових військових ЗС РФ, за вашими даними, наразі перебуває на Донбасі?

– Приблизно 8,5 тисячі (плюс/мінус), бо вони заходять і виходять на ротаційній основі.

– Деякі з цих кадровиків в якості інструкторів приїздять, навчають місцевих бойовиків і їдуть назад, так?

– Росіяни створюють там парамілітарні об'єднання, військові підрозділи на зразок російської армії. До укомплектованих на сьогодні підрозділів призначені куратори, практично всі командири там – росіяни. Як ми вже неодноразово повідомляли, вони потрапляють на Донбас за фейковими документами, очолюють ці підрозділи і проводять бойове злагодження. Водночас на Донбасі досі присутні й окремі штатні підрозділи армії РФ.

– Нам відомо про численні конфлікти бойовиків між собою та про їхні протистояння з росіянами. Чи можете ви узагальнити: хто, з ким і проти кого там тепер конфліктує?

– Йдеться про конфлікти як всередині «владного середовища» – між ватажками та угрупованнями бойовиків, так і про їхні «внутрішні війни» з представниками російських формувань, які іноді переростають у збройні сутички. Під виглядом протидії «казнокрадству» терористи борються за керівні посади, доступ до фінансових потоків з РФ, встановлення контролю над постачанням енергоресурсів та російських «гуманітарних вантажів», а також за перерозподіл сфер впливу у тіньовому бізнесі. 

Загалом, на тимчасово окупованих територіях панує атмосфера взаємної недовіри між російськими офіцерами та місцевими польовими командирами. Незгодні з політикою керівництва «республік» члени незаконних збройних формувань, насамперед козачих підрозділів, відмовляються розформовуватися, входити до новостворених «корпусів» та «бригад», дезертирують і дедалі частіше вступають у збройні сутички з представниками «офіційної влади». 

Ви пам'ятаєте, мабуть, збройне зіткнення між бойовиками «7-ї ОМСБР 2-го армійського корпусу ЛНР» та працівниками «військової комендатури» з числа росіян у жовтні 2015 р. в Дебальцевому, коли загинуло 6 терористів.

Такі дії представників російських спецслужб призвели до чергового загострення протистояння між «козачим рухом» та очільником «ЛНР» Ігорем Плотницьким. Після заяв керівників «Всевеликого війська Донського» про необхідність повернення під контроль козаків більшості окупованих міст Луганської області у Стаханові та Первомайську було запроваджено «комендантську годину», а в Ровеньках – заарештовано ватажка козачого формування «Русь» Сергія Бондаренка.

Наразі загострюється конфлікт у селищі Озерянівка (передмістя Горлівки. – О.Д.), де співробітники ГРУ ГШ ЗС РФ спільно з «силовиками» «ДНР» оточують бойовиків «загону спецпризначення «Троя», який звинуватив військове «керівництво республіки» у тотальній корупції та наявності кримінальних елементів в «органах влади».

– У чому полягають основні причини конфліктів між бойовиками та їхніми російськими кураторами, які періодично завершуються відстрілом бойовиків? У тому, що бойовики – некеровані, ділять сфери впливу, грабують і мародерствують?

– У принципі, так. Бойовики «привілейованих» підрозділів і частина місцевих «силовиків» займаються мародерством, пограбуваннями, дахуванням бізнесу, тіньовим видобутком та постачанням до РФ вугілля, металобрухту й іншими злочинами. Наприклад, члени «батальйону «Сомалі», який очолює довірена особа Захарченка – Михайло Толстих (на прізвисько «Гіві». – О.Д.), та «11-го полку, 1-го армійського корпусу ДНР» займаються вирізкою металу на промислових підприємствах і демонтажем металевих конструкцій аеропорту Донецька. 

У листопаді 2015 року в місті Харцизьк представники «УБОЗ МВС ДНР», за підозрою у викраденні людей, вбивствах, викраденні автомобілів та інших матеріальних цінностей, заарештували «начальників поліції» Зугреса та Харцизька, а також харцизьких «керівників ДАІ».

– Як давно росіяни почали ці зачистки? 

– Ще з кінця 2014 р., тобто відтоді, як росіяни стали структурувати підрозділи й заганяти «ополченців» під якісь вимоги або статут. Спробуйте поставити в жорсткі рамки сантехніка або забійника, який не знає, що таке дисципліна, і почувається господарем життя, бо тепер із допомогою зброї може вирішувати долі інших людей. М'яко кажучи, бойовики не хочуть підкорятися російським кураторам…

– …за що періодично й отримують дірки в головах.

– Безумовно. Оскільки в усіх військових підрозділах, законних чи незаконних, діє правило «Накази не обговорюються».

– За нашою інформацією, починаючи з літа минулого року, росіяни вже знищили від 30 до 50 бойовиків.

– Непідконтрольні ватажки, які не виконують розпоряджень російських кураторів, фізично знищуються спецгрупами спецслужб РФ під виглядом українських ДРГ. Потім підпорядковані вбитим ватажках бойовики роззброюються і вводяться до складу інших підрозділів, у яких командні посади обіймають кадрові російські офіцери. 

Я підсумую операції зі знищення командирів підрозділів, бо вони – на слуху. За минулий рік на територіях обох псевдореспублік співробітники ФСБ Росії, залегендовані як «правоохоронні органи ДНР/ЛНР», ліквідували командира «групи швидкого реагування «Бетмен» Олександра Бєднова (на прізвисько «Бетмен»), «військового коменданта» міста Первомайськ Євгена Іщенка, керівника «батальйону «Привид» Олексія Мозгового, командира «6-го окремого козачого полку ЛНР», отамана «Всевеликого війська Донського» Павла Дрьомова (на прізвисько «Батя») і «заступника командира 100-ї бригади Республіканської гвардії ДНР» Євгена Кононова (на прізвисько «Кот». – О.Д.). У січні 2016 року також знищено одного з відомих польових командирів «3-ї бригади ДНР» на прізвисько «Боцман».

Крім того, у 2015 року російські силовики проводили операцію з оточення баз та роззброєння бойовиків колишньої бригади «Схід» у Донецьку, в разі невиконання вимог – розглядалася можливість знищення цього угруповання. Здійснювалися також зачистки козачих формувань у містах Свердловськ, Ровеньки, Антрацит, Брянка та керівників міст Стаханов і Алмазна. 

Слід зазначити, що російські куратори продовжують у «ручному» режимі утримувати ситуацію на тимчасово окупованих територіях Донбасу під своїм контролем, усвідомлюючи, що ескалація конфліктів у «владній вертикалі» та підрозділах «ЗС ДНР/ЛНР» може призвести до розвалу «республік» і виникнення дрібніших псевдодержавних утворень, які не зможуть протистояти Збройним силам України.

– Які конфліктні ситуації існують всередині псевдореспублік?

– Більшість внутрішньополітичних конфліктів пов'язані насамперед із боротьбою керівників псевдореспублік за посади, доступ до фінансових ресурсів, а також із перерозподілом сфер впливу в тіньовому бізнесі на окупованих територіях.

Наприклад, керівник «ДНР» Олександр Захарченко усуває із займаних посад нелояльних «міністрів» та посадовців своєї «адміністрації», які контролюють окремі незаконні збройні формування, оскільки прагне встановити контроль над усіма фінансовими потоками «республіки». Для цього використовуються «МДБ ДНР» та інші підконтрольні Захарченку «силові структури», що вдаються до перевірок, «силових акцій» та арештів непокірних бойовиків.

Триває конфлікт між Захарченком і «секретарем Ради безпеки та оборони ДНР», екс-командиром бригади «Схід» Олександром Ходаковським, який хоче очолити псевдореспубліку. Для зменшення впливу Ходаковського Захарченко, під виглядом реорганізації, намагався зарахувати півтори тисячі бойовиків «11-го полку» (колишня бригада «Схід») до штату «МВС ДНР». Але після особистих консультацій Ходаковского з кураторами з Москви було прийнято рішення залишити «11-й полк» у складі «1-го армійського корпусу ДНР». Між бойовиками підконтрольних Захарченку підрозділів «1-го АК ДНР» та «полком Ходаковського» тривають постійні конфлікти. Для посилення контролю над ситуацією керівник «ДНР» сформував «окремий полк спецпризначення МО ДНР» та «батальйон «Легіон» МНС ДНР», які виконують лише його особисті накази. 

На території «ЛНР» триває протистояння між місцевими «силовиками» та оточенням колишнього «міністра палива, енергетики і вугільної промисловості республіки» Ляміна, діяльність якого розслідується з участю правоохоронців із РФ. Окрім звинувачень у привласненні коштів на велику суму, його підозрюють у нецільовому використанні російської «гуманітарної допомоги», призначеної для сектора ПЕК окупованої частини Луганської області.

Нещодавно, за вказівкою глави «ЛНР» Ігоря Плотницького, «органи МВС республіки» розпочали обшуки на Ровеньківській нафтобазі у справі зникнення за одну добу 400 т паливно-мастильних матеріалів. За результатами перевірки діяльності «держрезерву ЛНР», комісія з РФ виявила багато порушень, пов'язаних зі списанням продуктів, у тому числі з «гуманітарних конвоїв».

Останній у часі конфлікт у «владній верхівці ЛНР» був локалізований заміною «голови ради міністрів ЛНР» Ципкалова на лояльного до Плотницького «екс-міністра внутрішніх справ» Козлова. Конфлікт між Плотницьким і Ципкаловим загострився після тимчасової заборони діяльності на території «ЛНР» структур Сергія Курченка, якого вони звинувачують у зриві постачання нафтопродуктів, ухилянні від сплати податків та дестабілізації суспільно-політичної обстановки.

– Якщо говорити зрозумілою для них мовою, то йдеться про те, що Курченко їх «кинув». 

– Щодо Курченка – там ціла детективна історія. Не стану заглиблюватися в тему, але там були дуже цікаві схеми розрахунків, через які вони називають Курченка шахраєм. Внаслідок цього «міністерство доходів та зборів ДНР» висунуло «Донбасоблгазу» Курченка «податкові» претензії на 21 мільйон гривень.

– А якщо не сплатить? Вони його пристрелять? 

– (Сміється) Цього я не знаю. Але до відповідальності притягнути намагаються.

– Нам відомо, що Захарченко і Плотницький також конфліктують між собою і якби могли, то з радістю б убили один одного. Вони наввипередки скаржаться один на одного в Кремль, але їхня непомірна жадібність та нахабство набридли вже навіть Путіну. Набридли настільки, що він шукає їм заміну. Ви знаєте щось про це? На кого росіяни хочуть їх міняти?

– (Усміхається) Не можу чітко відповісти на ваше питання, але однозначно – боротьба між кланами й справді ведеться. Останнім часом почастішали звинувачення з боку лідерів «ДНР» на адресу верхівки «ЛНР» у недопостачаннях на окуповані території Донецької області російського газу та «гуманітарних вантажів» із РФ.

Тим часом Путін діє на Донбасі за моделлю прихованого англійського управління. Свого часу британці, щоб гнів не впав на корону, використовували у своїх колоніях місцевих, які мали взяти на себе весь негатив, тоді як самі британці з-за лаштунків смикали їх за ниточки. Путін тепер діє так само. Уже не одного представника збройних формувань росіяни замінили, тому гадаю, що найближчим часом ми почуємо ще не про одну заміну там.

– А наскільки, на вашу думку, це реально, з силового погляду? Одна річ – замінити Гіркіна, який так і не набув там великого впливу, а інша – Захарченка або Плотницького, кожен із яких уже має приватну армію з величезною кількістю російської зброї.

– Я не бачу тут проблеми для росіян. Якщо вони захочуть це зробити, їм ніхто навіть заперечувати не стане. 

– Наскільки проблематично для нас повернути Донбас під контроль України? Чи достатньо в нас сил для роззброєння всіх цих банд, в умовах, коли Росія завезла туди стільки зброї, що вистачить, умовно кажучи, «на три світові війни»?

– Звісно, сил вистачить. Зараз ми сильні як ніколи. Якщо закриємо кордон, решта – не проблема. У військових, прикордонників, СБУ і Нацгвардії вже все відпрацьовано. Ми все зробимо, важливо лише, щоб росіяни вийшли звідти й не заважали.

– Припустімо, що вони таки вийшли. Скільки часу, хоча б приблизно, може зайняти реінтеграція Донбасу?

– Ми намагатимемося це зробити у найбільш стислі терміни. Але слід розуміти, що це – поетапний процес, бо ніхто не скасовував Конституцію з її правами та свободами громадян. Закрити кордон – це одне, але потім всередині треба відновити державне управління, інформаційне поле, соціальні контракти. Це – комплексна програма, на яку має бути спрямована робота всіх державних інституцій. 

– Деякі місцеві ЗМІ Донбасу публікували інформацію про ТОП-20 найбагатших керівників «ДНР-ЛНР», згідно з якою ватажок «ЛНР» Ігор Плотницький уже нажив собі статків на суму 30 мільйонів доларів, а глава «ДНР» Олександр Захарченко має 22 мільйони доларівдол. У тому списку також є «урядовці», керівники «народних рад», глави місцевих «адміністрацій» та родичі відомих «новоросів» з рівнем доходів від 1 до 17 млн дол. Ви можете підтвердити ці цифри офіційно?

– Достеменно не можу, але наведені факти правдоподібні, зокрема в частині наявності певних активів. За оборудками, якими займаються ці люди, можна приблизно підрахувати, скільки вони заробляють.

– А якими оборудками вони займаються?

– Насамперед металобрухтом, розкраданням майна підприємств. Вони вже вивезли на територію РФ обладнання й устаткування чималої кількості промислових підприємств, у тому числі оборонно-промислового комплексу. Зокрема йдеться про ПАТ Краснодонський завод «Юність», ПрАТ «Луганський патронний завод», ВАТ «Луганський електромашинобудівний завод», ДАХК «Топаз», ПАТ «Луганськтепловоз», «Луганський авіаційний ремонтний завод», «Сніжнянський машинобудівний завод» та інші.

– Та ж вони вже два роки пиляють на металобрухт промислові об'єкти Донбасу. Невже там досі щось залишилося?

– Звичайно. Це – потужний промисловий регіон, який давав нам близько 25% експорту, там розміщені серйозні металургійні комбінати, шахти.

– Але ж, за офіційними даними, більше половини шахт уже закрито? 

– Вони їх відкопують і починають пиляти. За нашою інформацією, спочатку вони взяли те, що було зверху, а тепер залізли, скажемо так, «на рівень, нижчий від горизонту». На сьогодні з 51 шахти «ДНР» функціонує лише 14, а 37 – повністю фізично ліквідовані. На території, підконтрольній «ЛНР», на кінець грудня 2015 року було заплановано ліквідувати чотири шахти ДП «Донбасантрацит» і шість шахт ДП «Луганськвугілля».

– Один місцевий блогер придумав для економічної ситуації в «ДНР» та «ЛНР» термін «віджимономіка». Основні її напрями, як я розумію, – дерибан «гуманітарних вантажів» з РФ та контрабанда металобрухту і вугілля.

– Так, вони завозять вугілля на російську сторону.

– А на нашу сторону вони вугілля не завозять? 

– У нас працюють фірми, які зареєстровані на підконтрольних Україні територіях. Вони діють на підставі наказу №415 («Про затвердження тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей». – О.Д.), що діє в зоні АТО, а також на підставі відповідного розпорядження Кабміну.

– Гаразд, із чого ще живе верхівка? Переділ власності? Знову ж таки, за два попередні роки вони там повіджимали все, що можна і чого не можна. Невже досі щось залишилося? 

– За нашою інформацією, зараз вони пішли по малому бізнесу, встановлюють контроль над невеличкими магазинами.

– А з великого бізнесу там залишилися хіба підприємства Міші Косого, і то тільки тому, що його вбили недавно. Ви знаєте, хто його вбив?

– Не знаю. Але знаю, що на сьогодні там триває переділ власності. Громадянин Михайло Ляшко, відомий під прізвиськом «Міша Косий», контролював корпорацію «Олімп», яка є монополістом з виробництва горілчаної продукції у Донецькому регіоні. Його недавнє вбивство у Криму стало каталізатором чергового перерозподілу сфер впливу на горілчаному ринку на території «ДНР». Тепер керівництво «республіки» має наміри «націоналізувати» виробничі потужності корпорації, а також привласнити низку підконтрольних покійному торгівельних центрів та закладів відпочинку. На ці підприємства вже призначаються «провладні адміністрації», там посилюється охорона.

Крім того, скажемо так, зараз існує певна конфліктна ситуація всередині.

– Всередині чого? Серед злодіїв у законі? І ця конфліктна ситуація полягає в тому, що, за їхніми «поняттями», вбивство злодія в законі є «бєспрєдєлом»? 

– Так, він був кримінальним авторитетом і мав певну вагу. І, оскільки сьогодні з того боку є чимало злодіїв у законі, певний конфлікт існує.

– Гаразд, які ще напрями віджимономіки працюють в «ДНР/ЛНР»? Наркотрафік? Продаж зброї міжнародним терористичним організаціям?

– Наркотрафік там є. Але це – дуже специфічна закрита тематика, туди допускаються тільки певні люди. Щодо фактів продажу зброї, – у нас проходила така інформація. Якщо росіяни сьогодні воюють у Сирії, то очевидно, що туди перекидається зброя з Донбасу. Другий канал, по якому може виходити зброя, – Крим. Вони перекидають на Близький Схід не тільки свою зброю, а й ту, яка свого часу була нашою і яка там залишилася. Крім того, дуже багато бойовиків мігрує сьогодні в Росію, і вони тягнуть зброю з собою. Росія, до речі, ще матиме велику проблему з ними. 

– Очевидно, в РФ це вже зрозуміли. Недарма ж таких мігрантів на кордоні беруть під конвой, а в окремих випадках навіть тихцем відстрілюють.

– Так, у нас є інформація, що росіяни продовжують посилювати свій кордон, аби найманці не пересувалися безконтрольно. Та вони все одно знаходять шляхи.

– Гаразд, із «елітами» їхніми все зрозуміло. А мирне населення Донбасу з чого живе?

– Пересічні громадяни отримують гуманітарну допомогу і соціальні виплати на підконтрольних Україні територіях. Бюджети фінансуються за рахунок фінансування з РФ, сплати населенням податків, митних зборів та комунальних платежів, частина коштів отримується в результаті незаконних фінансових оборудок між суб'єктами господарської діяльності на окупованих та підконтрольних українській владі територіях.

– А ви знаєте про випадки, коли люди передають свої банківські картки зареєстрованим на підконтрольних Україні територіях посередникам, які перетинають пункти пропуску і отримують тут через банкомати готівкові кошти?

– Ми вже не один такий факт задокументували, ця схема – не зовсім моральна, бо посередники мають із цього свій відсоток. Намагаються виїжджати і люди з протилежного табору, але ми їх затримуємо й порушуємо кримінальні справи. Соціальні виплати ми платимо тільки тим, хто зареєстрований на нашій території.

На скільки саме Росія зменшила фінансування «ДНР/ЛНР»? 

– Раніше була інформація, що Росія витрачала на них мільярд євро щороку. На скільки саме зменшено фінансування – не готовий відповісти, але інформація про те, що воно скорочено, в нас проходила. Очевидно, цей тягар став для Росії надважким.

– Які настрої панують там тепер – серед мирного населення і серед бойовиків? 

– Місцеве населення вже давно втомилося від усіх цих бандюків. Але люди бояться, бо в бандитів розмова коротка, коли що – одразу «в підвал». 

Своєю чергою, бойовики незадоволені тим, що їм фактично тепер не платять зарплатню. За деякими даними, їхнє грошове забезпечення зменшилося з восьми-дев’яти тисяч до 1,5 тисячі гривень на місяць. Цю інформацію ми отримуємо від людей, котрі повертаються до нас у рамках програми «На тебе чекають вдома». З 18 серпня 2015 р. умовами програми скористалися понад 60 колишніх учасників незаконних воєнізованих формувань, які не скоїли тяжких злочинів і виявили бажання добровільно повернутися до своїх сімей та готовність співпрацювати з українськими правоохоронними органами. Сьогодні ми вивчаємо діяльність ще понад 200 осіб, які, особисто або через близьких родичів, звернулися з проханням про повернення на підконтрольну українській владі територію. 

– Чи бачите ви принципові відмінності між ситуаціями в «ЛНР» і «ДНР» у плані системи управління, фінансування чи настроїв? Чи вони схожі геть в усьому?

– Вони різняться, і це обумовлено тим, що населення цих двох регіонів історично має різну ментальність. Луганська область завжди була здебільшого заселена шахтарями та аграріями, а Донецька – була більше промисловою.

Навіть Російська Федерація приділяє «ДНР» більшу увагу, ніж «ЛНР», насичуючи їх своїми радниками, розміщуючи свої сили та засоби. Саме «ДНР» для них є базовою платформою.

– Офіційні представники України повідомили, що бойовики вкотре зірвали обмін наших заручників. Що сталося?

– На сьогодні вже вдалося звільнити 2998 осіб. У неволі силоміць утримується ще 131 людина, і ми чітко розуміємо, де ці люди перебувають. Ми ведемо ці дані і шукаємо не тільки захоплених хлопців, а й загиблих та зниклих безвісти. Цього разу ми готові були обміняти і більше, але протилежна сторона поки що готова на те, що вони нам віддають 25 людей, а ми їм – 36. 

Тим часом головна проблема полягає в тому, що кожен заручник сьогодні є важелем тиску на Україну з боку Москви, адже бойовики на власний розсуд, без дозволу Москви, нічого не роблять. А Москва хоче насамперед легітимізувати ОРДО і ОРЛО, завести їхніх представників у переговорний процес. Якщо віддати нам усіх, то чим вони потім маніпулюватимуть? А так – вони тиснуть на найболючіше». 

Це інтерв’ю опублікували в останньому номері київського часопису «Дзеркало Тижня. Україна».