Українські студенти їдуть навчатися до Польщі, – «День»

Тетяна Катриченко розповідає в публікації «Вибір десяти тисяч. Чому українські студенти їдуть навчатися до сусідньої країни – Польщі» сьогоднішньому номері київської газети «День»:

«Вітчизняному міністерству освіти не відомо, скільки українців здобуває освіту за кордоном. Як розповідає голова комітету з питань науки та освіти Верховної Ради Лілія Гриневич, відомство не веде подібних розрахунків.

Але приблизні цифри є в наявності завдяки інституту статистики ЮНЕСКО – 35 тисяч. Щоправда, це дані лише за 2010 рік. Згідно з ними, найбільше українських студентів навчається в Росії – 12,8 тисяч, Німеччині – 6,4 тисячі та Польщі – 3,2 тисячі.

Українські незалежні експерти нині збирають дані, але попередньо можуть сказати, що за останній рік на перше місце за кількістю студентів із України вийшла саме Польща. 2012-2013 навчального року наших співвітчизників у польських вишах налічувалося 10 тисяч 825 осіб.

«Це більше, аніж у Німеччині й навіть у Росії, якщо ми говоримо про стаціонарну форму навчання. Але Росія буде ще на першому місці, якщо враховувати ще й заочників», – каже експерт з освітніх програм Центру дослідження суспільства Єгор Стадний.

Його слова підтверджують і в польській освітній організації «Перспективи». Фахівці останньої підрахували, що кількість студентів із України за останні кілька років стрімко зросла – до десяти тисяч осіб.

Найбільше їх – у варшавських вишах – близько трьох тисяч. Багато українців навчаються й у прикордонних Любліні та Жешуві.

Найлегше тим, хто має «карту поляка» – документ, що підтверджує приналежність до польського народу. 2010 року було 995 студентів польського походження із 4 тисяч 879-ти.

Вони користуються такими ж правами, як і громадяни Польщі: можуть навчатися на денному відділенні у державних вишах безкоштовно, претендувати на різні стипендії та допомоги, які надають за успішність польським студентам. Крім того, є польські навчальні заклади, які пропонують українським громадянам без польського походження безплатне навчання.

Це понад 100 місць у різних вишах. Є й окремі стипендіальні програми, більшість із яких – магістерські.

БІЗНЕС НА ПОВІТРІ

Про те, що навчання у польській вищій школі стає дедалі популярнішим, свідчать численні рекламні оголошення про надання освітніх послуг у сусідній країні. «На цьому можна зробити хороший бізнес», – вирішили підприємливі українці та відкрили численні агенції з добору вишів у Польщі, встановивши ціну за свою діяльність – близько п’яти тисяч гривень.

За ці гроші вони шукають відповідний навчальний заклад, готують необхідні для вступу документи і надають візову підтримку. А ще можуть «супроводжувати» перший рік навчання. Остання послуга – вже для вкрай обережних абітурієнтів...

«Такі фірми-посередники фактично заробляють на повітрі, – каже свою думку Єгор Стадний, – бо вступити до польського вишу студентові з України можна без проблем. У нас взаємовизнання всіх документів про освіту, починаючи з атестата і закінчуючи дипломом доктора наук. З візами я теж не чув, щоб були проблеми – польське консульство не відмовляє. Тож студенти можуть впоратися добре і самотужки».

Як правило, такі агенції пропонують навчання у приватних навчальних закладах Польщі. За даними 2010 року, їх налічувалося 326. Проти 132 державних.

«РЯТІВНИЙ КРУГ»

Нині виявляють активність і самі польські університети. Вони мусять шукати, ким замінити польських студентів, які їдуть навчатися в Німеччину або інші країни.

Бо разом зі студентами польські університети втрачають фінансування. І український студент для них – один з найліпших варіантів, зокрема й через спорідненість мови, територіальну і культурну близькість.

Наприкінці вересня цього року польське видання «Rzeczpospolita» написало, що студенти з України можуть стати «рятівним кругом» для польських недержавних навчальних закладів. За словами польських експертів, наші співвітчизники мають заповнити місця студентів-поляків, кількість яких прогнозовано зменшується через демографічну кризу.

Видання пише, що за кілька років у польських університетах навчатиметься лише 1,2 мільйона поляків. Для порівняння: 2005-го налічувалося 1,9 мільйона студентів, 2012-го – 1,7.

«Добре тим вишам, де є студенти, які платять за своє навчання і завдяки цьому фактично утримують свій заклад», – вважає Віктор Свінціцький. Молодий чоловік має паспорт громадянина України, диплом Університету імені Марії Кюрі-Склодовської та місце роботи – Управління неінвестиційних проектів Адміністрації міста Люблін.

«Навчання, залежно від навчального закладу, спеціалізації, факультету, може коштувати для іноземців від 800 до 3000 євро за рік. Найменше платять ті, хто навчається у так званих вищих школах, скажімо, економіки та фінансів. Найчастіше вони пропонують лише рівень бакалавра. В Україні ми звикли, що приватні заклади пропонують часом нижчий рівень підготовки, аніж державні. «Позиції державних та приватних навчальних закладів у Польщі насправді ще більше різняться, аніж в Україні, – розмірковує Єгор Стадний. – У Польщі ця тенденція сильніша – надто помітна ця риса. Тому приватні заклади потребують реклами. Державні теж, звісно, женуться за студентами, але, по-перше, вони менше їх втрачають, а по-друге, вони потужніші й до них і так приїжджають іноземні студенти на навчання».

ЗАРАДИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДИПЛОМА...

Одинадцятикласник Сергій Ковалько планує вступати до Варшавського університету. Хлопець переконаний, що цей ВНЗ має наукову базу, достатній професорський склад та міцні міжнародні контакти, які допоможуть йому у майбутньому навчатися у Німеччині. 

«Гадаю, переваг більше, ніж різних «але», – розповідає він. – Батьки мене підтримують. Кажуть, що до Варшави ближче, ніж до Криму».

«У зв’язку із занепадом української вищої освіти, студенти смілішають і обирають польський виш одразу після школи, а не тільки після бакалаврату», – продовжує Єгор Стадний.

Вагомий аргумент – польські дипломи визнають у Європі, тоді як українські потребують підтвердження. Це важливо для тих, хто планує працювати за кордоном.

Натомість варто зауважити, що між Україною та Польщею підписано Угоду про академічне взаємовизнання документів, про освіту та рівноцінність ступенів. Таким чином польські документи про наявність середньої освіти, рівнів вищої освіти, а також наукових ступенів дають можливість на продовження навчання в Україні, а українські – в Польщі.

Приваблює абітурієнтів Польща і спрощеною системою вступу: без тестів та іспитів – за результатами шкільного атестату. А ще – якістю навчання.

«Завдяки тому, що Польща в Євросоюзі, є дуже багато європейських програм обміну між університетами у різних країнах, – продовжує Віктор Свінціцький. – Будь-який студент, навіть якщо цей студент іноземець, може брати участь у міжнародних програмах. Наприклад, є програма Erasmus, завдяки якій можна об’їздити практично всю Європу. Для цього лише потрібно взяти у своєму вузі академічну відпустку, а потім вирушати на навчання. Зокрема, з Любліна за цією програмою їдуть в Іспанію, Португалію та Італію. Окрім цього, окремі вузи мають підписану умову з деякими фірмами або великими корпораціями, які організовують зустрічі зі студентами, а найбільш амбітних запрошують на стажування. Іноді це бувають безкоштовні практики, а іноді студенти отримують невелику заробітну плату. Але це – найкраща інвестиція у те, щоб підготувати собі хороші кадри і потім взяти їх на роботу».

МОЖЛИВІСТЬ ЗЕКОНОМИТИ

Ще один факт: навчання у Польщі може бути дешевшим, ніж в Україні. Річ у тім, що бакалаврські програми переважно тривають три роки.

Це на рік менше, ніж в Україні. 

Рахуємо. Приміром: молода людина хоче отримати ступінь бакалавра за фахом юрист, економіст чи журналіст у Варшавському університеті.

Тоді за рік навчання їй доведеться заплатити близько 30 тисяч гривень. Проживання в гуртожитку в столиці Польщі коштує близько 1250 гривень на місяць (500 злотих).

За дев’ять місяців навчання 11250 гривень. Додаємо до цієї суми витрати на харчування – близько 400 злотих на місяць (9 тисяч гривень на рік), обов’язкове страхування – 1200 гривень у період навчального року, абонемент на громадський транспорт – 300 злотих (750 гривень). Тобто загалом близько 52 тисяч гривень на рік.

У Києві навчання та проживання коштуватиме студенту приблизно стільки ж. Але у Польщі бакалавра готують не за чотири роки, а за три. Економія очевидна.

Якщо ж студент прагне зекономити ще більше, то він звертає увагу не на польську столицю, а на студентське містечко Люблін. Там жити та навчатися можна за 35 тисяч гривень на рік.

«Якщо ми візьмемо природничі науки, то вони коштуватимуть дорожче у Варшаві, ніж у Києві, – розповідає експерт з освітніх програм Центру дослідження суспільства. – Це тому, що ціну формують відповідно до ринкової вартості, а не як у нас – у залежності від популярності. Ми звикли до того, що у нас не рейтингові – хімічні, біологічні факультети. Трирічний бакалаврат із хімії у Варшаві коштуватиме 15 тисяч євро. Якщо точніше, то 5 200 євро за рік. Біологія – 4200 євро за рік. А якщо мені не зраджує пам’ять, в Національному університеті імені Т.Шевченка – 17 тисяч гривень за рік».

За приблизними підрахунками Центру досліджень суспільства, 2010 року українські студенти заплатили за навчання в Польщі близько чотирьох мільйонів євро. Якщо додати усі витрати на проживання, то виходить сума вкладу у польську економіку – 21,5 мільйона євро. «Це навіть за найбільш песимістичними цифрами і варіантами. Ми взяли найменшу ціну і, по-друге, найменш можливу кількість студентів, які платять. І порахували. Ймовірно, що ця цифра 2010 року була більшою. І якщо 2010–2011 навчального року було 4879 студентів, а нині їх – 10 825, то можна приблизно підрахувати їхні витрати».

У Польщі таким думкам тільки радіють. Місцеві видання інколи розповідають про якість української освіти.

Одне з останніх нагадувань про те, що до Академічного рейтингу найвпливовіших університетів світу потрапило 500 вузів, два з них розташовано у Польщі – Ягеллонський та Варшавський університети, і жодного українського. На думку опитаних експертів, переважна більшість українських вузів не відповідає міжнародним стандартам.

Проте навчання у Польщі – це не лише частина історії. Її продовження у тому, що більшість студентів-українців європейських вузів хочуть залишитися і працювати у Європі.

«Передусім в Україну повертаються ті люди, яким тяжко в польському суспільстві, – розповідає Віктор Свінціцький. – Деякі не витримують двох-трьох курсів і тікають додому, хтось чекає трохи більше – до закінчення бакалаврату. В Україні починають працювати як наймані працівники або започатковують власну справу, у розвитку якої допомагають контакти з Польщею. Багатьом із них це вдається легше – за час навчання за кордоном їхній світогляд змінився, вони розуміють, що і як треба робити. Серед моїх знайомих є люди, які приїжджали до Польщі суто на навчання, вони знали, що обов’язково повернуться на Батьківщину. Тут вони отримували стипендію, не мусили платити за навчання, за гуртожиток. Незважаючи на можливість жити у комфортних умовах, вони їхали, бо такий їхній патріотичний поклик. Я б сам із великим задоволенням повернувся. Але я, по-перше, дуже довго у Любліні, по-друге, змінилося моє бачення багатьох процесів. Нині мені в українському суспільстві дуже важко існувати. Я набагато більше роблю для України, коли я тут, у Польщі, а не коли я вдома».

Як повідомляв «Щоденний Львів», Польща створила мережу університетів прикордоння.