Операція на міжхребцеву килу: львів’янка намагається виправити помилку хірургів

- Якось у Карпатах я зробила віджим без рук на драбинці - майже десять років до цього займалася шейпінгом. І зауважила, що з того часу мене почав турбувати поперек. З’являвся дискомфорт при тривалому стоянні. Наприклад, у церкві не могла вистояти Службу Божу. Далі - більше. Почали боліти ноги. Списувала це на роботу, яка потребувала багатогодинного перебування на ногах. Ми з чоловіком відкрили магазин і треба було по 12-14 годин працювати, - розповідає пані Романія про перші симптоми захворювання.

Але ці пояснення не рятували від прогресуючого болю - від коліна і до стопи. Він був таким нестерпним, згадує жінка, що прокидалася вночі і не могла нічим собі зарадити.

- Почала ходити по приватних клініках. Прийшла до невропатолога. Він розпитує про симптоми і насамкінець каже: “Ви голоси чуєте?”... Потім мене завезли до якогось народного цілителя в Івано-Франковому. Мене вже так ці ноги діймали, що я готова була на будь-які експерименти. Цілитель дуже хотів допомогти. Поставив мені якісь півлітрові банки. Але це нагадувало жахливий сон. Ще хотів братися за хребет. Я сказала: “Не дам!” Може, мені просто не щастить з лікарями, до яких я потрапляла? - з відчаю припускає пані Романія.

Шейпінг не допоміг. Чоловік на руках заніс в лікарню

Через два тижні після експериментів цілителя, за словами пацієнтки, у неї різко почав боліти поперек, і цей біль просувався донизу по нозі лівій.

- Я вирішила сама собі допомагати і ще пішла на шейпінг. Думала, буду розрухуватися. Після цього через три дні і я вже просто не змогла встати з ліжка. У мене був такий біль, що коли я навколішки ставала, щоб доповзти до туалету, мені три години потім судомило ногу до пекельного болю. Я не могла ні їсти, ні спати, - згадує про свої муки пані Романія.

За словами жінки, чоловік на руках заніс її на вулицю Топольну, в лікарню швидкої допомоги. Там подивилися і сказали: “Це кила”. Однозначно. Починає всихати нога”. Але до операції тоді не дійшло.

- Період випав такий, що хірурги були у відпустках. Лікар, який поставив діагноз, відмовився мене оперувати, сказав, що не має часу. У нього був семінар чи симпозіум. Але жити так я далі не могла. І мене, за великим знайомством, завезли в іншу лікарню. Там також починався відпустковий період. Завідувач нейрохірургії і ще один лікар-переселенець з Криму кажуть: Усе - завтра оперуємо, бо немає коли чекати”. Вони зробили мені МРТ. Подивилися, що стан операбельний і підсумували: “Що швидше, то - ліпше”,- розповідає пані Романія.

12-міліметрова кила два тижні стояла на тумбочці

Операція під загальним знечуленням тривала до двох годин.

- 12-міліметрова кила так заплуталася в нервових закінченнях, що хірурги її, буквально, виривали. Казали, що дуже важко було дістати між нервами, - переповідає слова лікарів пані Романія.

Ще два тижні ця кила, яка стояла в баночці на лікарняній тумбочці, напевно, мала нагадувати пацієнтці про успішно зроблену операцію і на початках так воно здавалося.

- Після операції непогано себе почувала: вкололи знеболювальні, антибіотики. Єдине - трохи боліла нога, реагувала на холод, коли вікно було відчинено вночі,- каже жінка.

Пані Романії написали дуже добру виписку, що операція минула вдало. Та й за всіма суб'єктивними відчуттями справи йшли на поліпшення.

- Все було класно. Щоправда, іноді трохи шпорталася лівою ногою. Щоб реабілітуватися, пішла на лікувальну фізкультуру і навіть почала думати про роботу. Зайнялася її пошуками. Але що далі, то більше замість поліпшення мене турбував поперек. Відчувала, що не маю сили. Елементарна річ: запхати подушку в пошивку я не мала сили. Настільки великою була залежність від цього хребта”, - розповідає пані Романія.

Навіть під час приготування їжі не покидало єдине бажання - потреба полежати,

Зі слів пані Романії, почалося нове коло ходіння до лікарів. Один з них подивувався: “Ви так себе погано почуваєте? Після операції ви би мали про це забути”. Інший “утішив”, що тепер все життя треба пити ліки: “У мене всі пацієнти так лікуються - ніхто про це не забуває”.

Коли жінці вперше прописали фармацевтичні препарати, вона згадує, що дуже ретельно виконувала рекомендації лікаря.

- Та з'ясувалося, що це - елементарні знеболювальні, ще якась хімія, антибіотики. У підсумку я дуже сильно посадила шлунок. Натомість на поперек ці ліки не допомогли. Зайвий крок, зайве стояння - все провокувало біль. Навіть під час приготування їжі не покидало єдине бажання - потреба полежати, - каже пацієнтка.

Після цих поневірянь пані Романія почала панічно шукати інші способи допомоги собі. В інтернеті натрапила на клініку апітерапії Івана Пилипчука і вирішила, що це її останній шанс.

- Перший курс бджоловжалювання був дуже “кольоровий”. Організм звикав до отрути. Пригадую, як після двох чи трьох перших сеансів у червні купила полуниці. Зі смаком з’їла і відчула як у мене починається алергійний свербіж і на тілі з’являються висипи. У паніці зателефонувала Івану Йосиповичу. Він пояснив, що, швидше за все, збіглося два фактори - бджолина отрута і полуниця, яку могли щедро підживити міндобривами, заспокоїв, порадив взяти антигістамінний препарат та пити багато трав’яних чаїв, щоб вивести з організму токсини. Наступного дня все минуло. Та після наступного сеансу бджоловжалювання реакція повторилася. Тільки вона була слабшою. На щастя, більше таких проблем не було ,- розповіла жінка.

Після цього випадку пані Романія дуже скрупульозно почала ставитися до рекомендацій лікаря щодо харчування.

- Я вже рік не їм бананів. У нас з сином це був улюблений фрукт. “Це - трутка, - каже Іван Йосипович. - Їсти треба всі місцеві фрукти, до яких ми генетично звикли”.

Лікування бджолами пані Романії триває шість місяців

- Порівняно з тим станом, в якому прийшла на апітерапію, чуюся - небо і земля. Загальний стан був дуже поганий. На погашення болю йшло стільки зусиль, що життєвих сил не залишалося. Зараз немає головних болей, перестала шпортатися: ноги піднімаю, як має бути. Нижче кісточки шиї були защемлення. Постійно пекло в цьому місці. Коли чистила картоплю, то починала терпнути рука - я про це забула. Стан судин поліпшився. Бачу це візуально. У мене вроджені дуже тоненькі судинки, і вони на ногах проявлялися - були такі сині, як в бройлера. Приймаю душ вчора і дивлюся: судини - ледь помітні і рожеві,- розповідає пацієнтка.

Також жінка стверджує, що забула про проблеми зі шлунком, який потерпав від медикаментів.

- Кажу Івану Йосиповичу: “У мене вдома стоїть “Поляна квасова”. Думаю, чого стоїть? Згадала, що я її пила, бо не могла нічого їсти без неї”. Ніяких таблеток тепер не приймаю, - перелічує позитивні результати лікування пані Романія.

“Будуть ще проблеми - приходьте. Знову виріжемо”,- сказав хірург

Але поперек жінку непокоїть і далі.

- Якщо дуже різкі зміни погоди, то можу відчувати потягування ноги. Коли довго стою, вона віддає в таз. Якщо йду і потрапляю ногою в ямку, від сильного струшування відчуваю різкий біль, який віддає в голову. Чхати важко. Коли хочу це зробити, починаю думати, яку прийняти позу. На лікування ходитиму ще кілька місяців, бо сподіваюся на хороший результат, - розповідає про свої наміри пацієнтка.

До лікарів, які оперували пані Романію, вона повертатися не хоче.

- Мене часто запитують: “А чому ти не йдеш до лікарів, які оперували?” Чесно? Не хочу. На прощання лікар мені кинув фразу: “Швидше як за місяць я тебе бачити не хочу”. Я прийшла через місяць і кажу: “Добре. А як мені далі жити?”, а він у відповідь: “Будуть ще проблеми - приходьте. Знову виріжемо”, - наголошує жінка.

Вона не відкидає, що міжхребцева кила може дати рецидив. Хворі, яких зустріла в лікарні, скаржилися, що вже повторно лягають на операційний стіл.

- Якби не було операції, то напевно, швидше би одужала. Згадую, як у моїй палаті жінка встала з ліжка і пішла в операційну. Я дивуюся, якщо ти сама ходиш, чого ти сюди прийшла? - риторично запитує пані Романія.

Апітерапія у Львові вберегла військовослужбовицю від інвалідного візка

Бджоловжалювання зменшило міжхребцеву килу у львів'янина у 8 разів

У Львові бджоли врятували чоловікові ногу від ампутації, тепер лікують його доньку від ревмокардиту