Батько сучасної апітоксинотерапії мав велику мету, закодовану у прізвищі

Лікування завжди ефективніше, якщо бодай пізнавально знати про історію його методу. Неможливо назвати одну конкретну людину, яка «заснувала» апітоксинотерапію, оскільки використання бджолиної отрути в медичних цілях має тисячолітню історію і виникло в народній медицині.

Практика використання бджолиних жал для лікування болю і запалення відома з давніх часів. Про неї є згадки в стародавньоєгипетських, давньогрецьких, китайських та корейських традиціях медицини. 

Перші відомості про використання бджолиної отрути з лікувальною метою зустрічаються в давньоєгипетських папірусах (2600-2100 рр. до н. е.). Згодом - у Древній Греції та Римі. її застосування описували Гіппократ (V-IV ст. до н. е.), Пліній Старший і Гален. У працях Гіппократа (460–370 до н. е.) згадується застосування укусів бджіл для лікування ревматизму і подагри.

У Стародавньому Єгипті, Греції та Китаї використовували бджолині укуси для лікування болю, артриту й запалень. У китайській традиційній медицині методика жалення бджолами розвивалась у межах акупунктури та апітерапії. У багатьох народів також існувала практика лікування ревматизму та болю в суглобах за допомогою бджоложалення.

У XIX столітті з'явилися перші наукові публікації. Французький лікар Дежарден (Desjardins) у 1859 році опублікував першу наукову роботу про застосування бджолиної отрути при ревматизмі. У 1864 році професор з Петербурга М.І. Лукомський також звернув увагу на ефективність цього методу.

Однак батьком сучасної наукової апітоксинотерапії вважається австрійський лікар чеського походження Філіп Терч (Philipp Tertsch - англ). Він один з перших лікарів, хто систематично описав лікування ревматизму укусами бджіл і опублікував результати. Його часто називають "піонером сучасної апітоксинотерапії". Тому про Філіпа Терча варто розповісти докладніше.

Народився Філіп Терч (Filip Terč* - чеською) 30 березня 1844 року в селі Прапоріштє в Чехії (що входила тоді до складу Австрійської імперії). Сьогодні цей населений пункт розташований у Чеській Республіці, в її західній частині, вздовж кордону з Німеччиною. У гімназії в місті Кдине Філіп Терч був записаний у "золотий шкільній книзі" у 1852 та 1854 роках як видатний учень.

По закінченню гімназії Терч вивчав медицину в університеті у Відні. Завершив навчання у 25-річному віці 16 квітня 1869 року. Молодий доктор медицини пройшов ординатуру у Віденській загальній лікарні й отримав звання асистента хірурга. Після завершення загальної медичної освіти Терч отримав звання магістра акушерства (5 липня 1874 року) та доктора хірургії (31 липня 1874 року). Лікар за фахом і бджоляр та альпініст за пристрастями, він став відомий як ревматолог та апітерапевт. 

У 1875 році 31-річний лікар Філіп Терч у Маріборі, куди він приїхав з дружиною, відкрив незалежну приватну медичну практику в тодішній лікарні для лікування внутрішніх та зовнішніх захворювань, особливо очей, вух, горла та шкіри. До 1904 року, коли він вийшов на пенсію, Терч часто змінював місце розташування клініки. 

Через три роки - у 1878 році - Терч очолив місцеву організацію бджолярів. Він хворів на ревматизм і спостеріг на пасіці, що бджолині вжалення мають заспокійливий ефект на його ревматичний біль. Терч почав вивчати вплив різних доз апітоксину (бджолиної отрути) на ревматичні захворювання. На основі своїх висновків лікар розробив так звану «бджолину терапію», яка проклала шлях для пізнішої наукової медицини. Він був переконаний, що знайшов зв'язок між бджолиною отрутою та симптомами хвороби у пацієнтів зі справжнім ревматизмом, оскільки у них спостерігалися ознаки клінічного покращення. Він також наголошував, що необхідно приймати рішення про лікування хронічних форм ще до того, як стануть помітними ознаки деформації суглобів, які, звичайно, є незворотними. 

Терч виявив, що терапевтичну дозу слід поступово збільшувати, доки пацієнт не стане повністю несприйнятливим до бджолиної отрути. На його думку, при легших формах ревматичних захворювань потрібно менше укусів, тоді як для більш важких випадків потрібно кілька сотень або навіть тисячі укусів. Терапія починалася з одного укусу, продовжувалася іншим через півгодини, а потім третім укусом ще через годину. Пацієнтам з високою толерантністю до бджолиної отрути Терч виконував від 100 до 150 укусів на день, загалом до 600. Серед описаних ним прикладів була також лікарня, де він завдав понад 2000 укусів бджіл протягом трьох-чотирьох місяців.

Терч також лікував пацієнтів з ранніми стадіями серцевих захворювань, спричинених ревматизмом. Результати були багатообіцяючими: з 48 пацієнтів 36 повністю одужали, у семи випадках він помітив покращення здоров'я, тоді як лише п'ять не одужали.

Терч лікував 186 пацієнтів з хронічним ревматизмом суглобів. Лікування було успішним у 151 пацієнта, тоді як решта скасували лікування. Терч повідомив про повне одужання в останніх випадках або принаймні покращення здоров'я.

Він лікував 253 пацієнтів з гострим м'язовим ревматизмом, з яких 212 повністю реабілітувалися, а 41 – лише частково, оскільки вони припинили лікування передчасно.

У 1888 році 44-річний Філіп Терч опублікував в австрійській газеті «Віденська медична преса» (Wiener Medizinische Presse) статтю про успішне лікування 173 пацієнтів, хворих на ревматизм, за допомогою бджолиних вжалювань. Ця робота вважається першим науковим документом, що підтверджує ефективність методу апітоксинотерапії. 

Терч систематизував свої знання і представив їх медичній спільноті: в 1888 році в медичному журналі «Wiener medizinische Presse», а у 1889 році у Віденському університеті. 

У своєму «Report About a Peculiar Connection Between the Bee Stings and Rheumatism» (Звіті про своєрідний зв'язок між укусами бджіл та ревматизмом) він повідомляв, що протягом чверті століття лікував близько 500 хворих на ревматизм — без ускладнень і з тривалим позитивним ефектом для більшості.

Піонерська дослідницька робота Терча в галузі терапевтичного лікування укусами бджіл викликала різні проблеми. Коли він опублікував результати своїх відкриттів у Wiener Medizinische Presse у 1888 році, то отримав багато усних та письмових занепокоєнь від своїх віденських колег. Як і більшість нових відкриттів, ідея Терча лікувати ревматизм укусами бджіл спочатку була сприйнята негативно, а в деяких випадках навіть піддавалася глузуванням. Причиною цього було, перш за все, те, що тодішня віденська та австрійська медицини представляли собою наукову вершину в галузі клінічної медицини та фундаментальних досліджень, і всі, хто проводив дослідження поза цими вузькими професійними колами, стикалися з відторгненням або несхваленням. А віденська медицина вважалася однією з найрозвиненіших у світі.

Ще однією проблемою для Терча стало те, що оскільки його метод лікування ревматичних захворювань був новим і неперевіреним, лікареві було важко знайти пацієнтів, готових пройти його лікування. Ще важче було Терчу знайти пацієнтів з Відня. 

Але все це не зупинило Терча в успішному практикуванні апітоксинотерапії. Його віра у «бджолину терапію» та правильність його висновків залишалися непохитними. Але через професійне непорозуміння щодо його методу лікування він глибоко страждав. І хоча Терч продовжував своє дослідження та доповнював його новими успішними випадками лікування, він перестав інформувати інших вчених у цій галузі про свої результати.

Філіпу Терчу знадобилося півтора десятиліття, щоб описати деякі приклади у професійній бджільницькій літературі. Його перша праця під назвою «Бджолиний укус – лікарський засіб проти ревматизму», написана на основі лекції, яку він прочитав на зборах Штирійського бджільницького товариства у Граці 12 лютого 1904 року, була опублікована в бюлетені їхнього товариства «Steierischer Bienevater». 

На медичній конференції 11 лютого 1904 року Філіп Терч запропонував визнати апітоксинотерапію в медицині.

У 1905 році ця стаття була (розділена на шість продовжень) підсумована в бюлетені словенського бджоляра «Slovenski čebelar». Публікації Терча з подібним змістом можна знайти також в обох бюлетенях за 1907, 1909 та 1910 роки.

Лише після 1911 року в медичних колах з'явилися перші ознаки схвалення доктора Терча та його професійної роботи. Ця зміна, найімовірніше, була пов'язана зі спеціалізацією його сина-медика у Відні. Так, віденський лікар і державний радник доктор Ернст Фукс дозволив доктору Рудольфу Терчу, який, як і його батько, вірив у бджолотерапію, проводити апітерапію у своїй офтальмологічній клініці. Пізніше керівник першої медичної клініки Віденської загальної лікарні професор Пал дозволив доктору Рудольфу Терчу лікувати пацієнта з важким ревматизмом суглобів апітоксинотерапією. Таке ж рішення прийняв державний радник фон Вагнер, який дозволив доктору Рудольфу Терчу перевірити вплив бджолиної отрути на психічно хворих та людей з нервовими розладами.

Наступним кроком до ширшого визнання роботи та результатів мариборського лікаря Філіпа Терча стала публічна презентація доктором Рудольфом Терчем (на той час акушером у Відні) висновків його батька та проблем лікування апітоксином під назвою «Бджолина отрута на службі медицини» на зборах Австрійської асоціації бджільництва 11 лютого 1912 року. У своїй презентації Рудольф Терч описав випадки свого батька, оскільки сам він не мав достатнього досвіду у цій практиці. У своїй презентації він згадав, що його батько з 1879 року вилікував майже 700 пацієнтів з ревматичними захворюваннями. 

Паралельно з лікарською практикою Філіп Терч займався викладацькою діяльністю у чоловічому педагогічному коледжі Марібора. Він викладав шкільну гігієну та соматологію (вивчення людського тіла). Терч передав пасіку та інструменти бджоляра до навчального саду коледжу, заохочував вчителів-стажерів розвивати бджільництво в сільській місцевості та навчати своїх учнів цій корисній галузі економіки. За свідченням одного зі словенських студентів, Філіп Терч вважався там чудовим учителем, прогресивним чехом та національно свідомим слов'янином. 

Терч виступав також з леціями про альпінізм, яким багато років займався.

Філіп Терч** помер 28 жовтня 1917 року і похований на старому Францисканському цвинтарі в Маріборі.

На його честь 30 березня відзначають Всесвітній день апітерапії (World Apitherapy Day). Терча також вважають попередником наукової імунології та алергології.

Ідеї Терча підхопили інші лікарі. Особливу популярність апітоксинотерапія набула завдяки доктору Бодогу Ф. Беку (Bodog F. Beck). Угорський лікар, який емігрував до США, Бодог Ф. Бек у 1935 році опублікував фундаментальну працю «Бджолина отрута терапія» (The Bee Venom Therapy). Ця книга стала основним підручником з цього питання на десятиліття і значно популяризувала метод у США та Європі.

У XX та XXI століттях наука почала вивчати механізми дії бджолиної отрути (apitoxin) на молекулярному рівні. Досліджується її потенціал не тільки для лікування артриту, але і для таких захворювань, як розсіяний склероз, онкологічні захворювання, біль різного походження та інші. 

Видатний український патофізіолог, академік і президент Академії наук УРСР Олександр Богомолець (1930–1946), вважається одним з піонерів у дослідженні впливу бджолиної отрути на організм. Він розробив антиретикулярну цитотоксичну сироватку (АЦС), яка базувалася на компонентах бджолиної отрути і використовувалась для стимуляції імунної системи та лікування хронічних захворювань.

Його учень, Микола Сиротинін, також зробив вагомий внесок у розвиток апітоксинотерапії, зокрема вивчаючи її вплив на реактивність організму, імунологію та патофізіологію. Вчені здослідили, що апітоксин містить понад 40 біологічно активних компонентів, включно з мелітином, апаміном і фосфоліпазою A2 — кожен з яких має специфічну дію на нервову, імунну та судинну системи.

Наукове вивчення продуктів бджільництва активно розпочалося на початку 20 століття, але поступово зменшилося з відкриттям антибіотиків та інших ефективних синтетичних препаратів. Однак оскільки стійкість мікроорганізмів до антибіотиків постійно зростає, а також багато препаратів мають дуже шкідливі побічні ефекти, вчені за останні десятиліття відновили інтенсивне вивчення користі продуктів бджільництва та натуральних ліків, особливо рослинного походження. 

Сьогодні апітерапія є частиною комплементарної медицини і тому використовується як додатковий метод лікування. Апітерапія може лікувати різноманітні захворювання та стани здоров'я.

* Terč - означає чеською мовою "ціль".

**У підготовці цієї розповіді я використав факти зі словенського видання "Maribor Doctor Filip Terč and his "Bee Therapy".

Іван Пилипчук, лікар-апітерапевт.

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook