Яка в країні музика, така й політика, - Любомир Сопільник, лірник фольк-рок гурту «Joryj Kłoc»

11:14 11 жовтня 2020 р.

Музика – це потужна зброя у боротьбі за свободу і права людей. І вона ж – хитрий інструмент рабства, якщо її використати проти них. Ось чому популярні виконавці, хочуть вони цього чи ні, так чи інакше є лідерами думок, особливо - иолоді. У цьому переконався Любомир Сопільник - музикант культового фольк-рок гурту «Joryj Kłoc».

- Музика, без перебільшення, може як підняти людей з колін, так і поставити їх на коліна, - каже Любомир Сопільник. – Вперше про це я замислився на одному з фестивалів у Німеччині, коли побачив сльози на очах у чоловіків поблизу сцени. Щойно ми грали «Коломийку» –  і це виносило публіці дах, вони так стрибали і викрикували, аж небо дрижало. А тут ми заграли «Ятрань» і – раптова тиша, людське море завмерло… Я тоді ще подумав: але ж вони не розуміють української! Проте музика – той ритм і мелодика – йде-проникає у кожну клітину. Музика змушує глядачів пережити ті емоції, які ти несеш зі сцени. Це було дуже сильним моїм враженням. До цього я іноді спостерігав, як наші тужливі етнічні пісні змушують плакати людей в Україні, Польщі. І це було природно, бо вони розуміють тексти. Але - німці?! Або ж китайці – бо в цій країні ми також виступали і був той самий ефект. Це ж, здавалося б, чужа для них етніка, цілком незрозуміла мова. Незбагненна до кінця сила музики і її впливу на людей. Тоді я найбільше зрозумів, як важливо те, що ми слухаємо, що нам транслюють з каналів і приймачів: легеньку попсу чи драйвовий рок, російський шансон чи народну пісню. І якщо комусь байдуже, під чию сопілку танцювати, то це дуже сумно.

- Тобто, музичний ефір – це ще один фронт?

- Безперечно. Колись дуже давно Платон зауважив,  що «музичні нововведення сповнені небезпеки для всієї держави і повинні бути заборонені». Тобто, він застерігав правителів, що коли в країні з’являється нова музика (а по-нашому виникають свіжі музичні стилі, жанри) – чекай неспокою в самій державі. Це було написано як попередження, але висновок простий: музика є чітким індикатором того, що відбувається в суспільстві. Змінюється музика – отже, люди потребують змін. Цим законом Платона вміло користувались різні можновладці у всі часи. Для прикладу, 70 років тому ЦРУ боролося проти комуністичних настроїв на Філіппінах і у В'єтнамі з допомогою народних пісень. Передвиборча кампанія лояльного до США президента супроводжувалась широкою розкруткою фолк-рімейків: було видано десятки платівок, ця музика постійно лунала в радіоефірі і під час його виступів. У підсумку цей "пісенний" кандидат переміг.

Тут можна згадати і про заборону джазу в нацистській Німеччині, а в СРСР – бітлів і Елвіса Преслі. І збереження музики радянського гімну в сучасній Росії. Дуже хитрий кремлівський хід, як на мене: співайте який завгодно текст, а у вухах звучить «союз нєрушимий» –  і ритміка сталінських часів.  Тобто, прикладів того, як політики використовували і використовують музику - чи в консервативних, чи в радикальних цілях – багато.

- А на яку музику є найбільший попит нині в Україні?

- Без сумніву –  фольк. Я думаю, цьому є логічне пояснення: в часи нестабільності, політичного хаосу і війни завжди зростає інтерес до народного жанру в музиці і мистецтві. Згадаймо хоча би навалу фолк-гуртів, які, мов гриби, проростали наприкінці XX століття в Угорщині, Румунії і тодішніх Чехословаччині та Югославії. Зрештою, й Україну це не оминуло. В переламні моменти люди відчувають потребу визначити свою національну ідентичність. Вони замислюються: хто я? звідки я? де моя земля? хто - брат, а хто – ворог? А всі ці відповіді, я не сумніваюсь, містить наша генетична пам’ять. І передається вона якраз через народні пісні – від маминої колискової до пісень історичних лірників та кобзарів. Це все - наше, справжнє.    

- Покласти лірницько-кобзарські мотиви на електроннодіджейські ритми, як це робить ватага «Joryj Kłoc» - смілива ідея. Ще й при цьому не використовуючи суперсучасну електроніку, а бухало, ліру, контрагуслі…

- Світ змінюється, мотиви залишаються. Але чому б у третьому тисячолітті народна музика не могла звучати саме так? Ми називаємо наш жанр «український обрядовий хіп-хоп дайбоже-етно-чорт». Може, жартуємо… а може й ні. Хтось каже, що це рок-фольк, інші – турбо-фольк.  Деякі європейські видання навіть порівнювали нас із фінським гуртом  “Apocalyptica”. Але, по щирості, всі ці музичні терміни, шаблони дуже мало хвилюють. Врешті, немає певного шаблону і меж. Я бачу, що людям це подобається. Їм бракує етніки – музики, що наближає їх до власного коріння. І мені приємно спостерігати, який величезний відгук це має.

- Аналізуючи наш музичний простір, то насправді  – ні. Навіть іноді доводилось чути, що «така музика більше заходить полякам». Мовляв, ось чому вас так люблять у цій країні. Чи правда, що учасникам гурту навіть пропонували «польську прописку»?

- А ось це, як ми вже говорили, і є той «другий фронт», на якому ще буде багато битв. Український радіо і телеефір – це окрема розмова. Люди, у чиїх руках він перебуває, воліли би заповнити його ванільною «попсою» і російським шансоном – хіба ж це таємниця? А замість якісного фольку, який в Україні є! - наштрикати ефір дешевою «шароварщиною».  Музика, яку люди, особливо молодь, слухають у реальному житті, під яку шаленіють на фестивалях, і той продукт, який чуєш в ефірах – це різні речі. Нам знадобилося багато років, щоб на своїй землі і у своїй державі, нарешті, запровадити квоти на українську музику. Як таке взагалі можливо?
І про Польщу. Так, після того, як «Joryj Kłoc» вийшов у фінал польського талантвидовиська “Must Be The Music-Tylko Muzyka!”, така пропозиція була. Але нам ставили умову –  майже всі пісні мають бути польською мовою. А це для нас - погана ідея. Мені хочеться жити у Європі. Але я хочу, щоб Європа була тут. І так буде.

- Упевнений?

- Абсолютно. І я намагаюся все для цього робити.

- Саме тому ти пішов у політику?

- Так, бо лише громадської роботи, навіть активної, для запровадження змін виявилося замало. Нині я очолюю молодіжне крило партії «Сила і честь» у західній Україні. І балотуюсь у депутати Львівської облради від цієї політичної сили. Я бачу, що на Львівщині,  і в Україні загалом, сфера культури перебуває у занепаді. Якщо пройду в облраду, буду працювати якраз у цьому напрямку, бо розуміюся на ньому. Нам потрібні нові фестивалі – у справжніх народних традиціях. Нам потрібен наш власний продукт на радіо і телебаченні. Етніка – це генетична пам’ять нашого народу, це те, що робить нас українцями. І я би хотів попрацювати над тим, щоб подолати залишки “совка” на моїй землі.


- У 20 років є багато мрій і сил.  

- Це правда. Але я не фантазер. У своїх 20 я вже об’їздив пів світу. Не у ролі відпочивальника за гроші батьків. Я працював як музикант. Бачив, як живуть люди там, і як - тут. Я реально оцінюю свої сили і розумію, що саме можу зробити. Енергії мені точно не забракне. На кожних виборах майже кожен майбутній депутат пафосно заявляв, що йде працювати «заради наших дітей і онуків, заради їхнього майбутнього». У мене питання: де це майбутнє? Ще довго чекати? І, врешті, чому у людей мого покоління не запитали, чого саме ми хочемо? Може, у нас із цими щедрими на обіцянки "дорослими дядьками" різне розуміння оцього "щасливого майбутнього"?


- А чого хоче ваше покоління?

- Простих і усім зрозумілих речей. Мати змогу отримати якісну освіту. Не таку, щоб почепити диплом на стіну і йти працювати консультантом у магазин або їхати на заробітки за кордон. Потрібні сучасні, конкурентні знання. Ми також хочемо знати, що знайдемо роботу тут, вдома – за тим фахом, який обрали. Нам треба знати, що ми можемо придбати власне житло вже за кілька років належно оплачуваної праці, а не до пенсії, якщо доживеш. Врешті, ми хочемо співати і слухати своє, а не чуже. І прагнемо миру в країні – але не ціною поразки, а тільки перемоги.



- Як ти ставишся до заяв деяких музикантів про те, що вони – поза політикою, а музика – це лише музика?

- Якщо вони кажуть це щиро, то мені по-людськи шкода цих людей, адже вони не розуміють елементарних речей. Але я думаю, що здебільшого такі музиканти лукавлять. Якщо ти публічна людина, якщо ти кумир тисячів – ти несеш не лише музику, але й певні цінності. Моральні, культурні. За тобою стежать, до твоїх слів прислуховуються. Артистів знають і люблять набагато більше, ніж політиків. Їм більше довіряють. Їх наслідують, їхню поведінку копіюють. Відтак, музикант – хочеш-не хочеш - завжди трохи політик. Навіть якщо він цього не усвідомлює. Я не закликаю музикантів бути радикалами. Але бути НЕпатріотом і НЕукраїнцем в часи війни – не лише соромно. Це - злочин.

- Любомир Сопільник заагітував також свого колегу Павла Гоца, гітариста “Joryj Kłoc”, балотуватися у Львові на місцевих виборах від партії "Сила і честь"?

- Так, і я радий, що Павло погодився. Це - надійна підтримка. Половина гурту вже йде на вибори, жартуємо. Бо нас усіх - четверо. А Антон Лубій і Ярослав Яровенко готові поставити свої автографи за нас як виборці. На то й гуртом ми є.  

Розмовляла Ірина Фіалковська.

dailylviv.com

До теми

14:34 28 жовтня 2020 р.

«Кінець «сонцесяйної» епохи»: у Львові презентували саркастичну книгу про місто і його мера

Навіть якщо Андрій Садовий обійде Олега Синютку у другому турі виборів і втримається у кріслі міського голови, його епоха однаково скінчилася. Адже того ореолу сонцесяйності й безгрішності, який багато людей бачили над його головою, вже не буде – німб потьмянів і впав на землю.

Рубрика: Культура

ВІДЕОКАНАЛ

Прес-клуб-ГІТ “ОПОРА” про результати місцевих виборів-2020 на Львівщині

Рубрика: Політика

Біорезерват "Розточчя", Страдецька гора, річка Верещиця - як врятувати?

Рубрика: Ситуації і пригоди

Гряда: свині не винні

Рубрика: Ситуації і пригоди

Податковий майдан. Версія 3.0. Львів готовий

Рубрика: Економіка

Винниківське озеро: схема крадіжки

Рубрика: Кримінал

Всі відео розділу