Уже декілька днів соцмережі вирують щодо звільнення голови управління культури Львівської міськради

«Уже декілька днів соцмережі вирують щодо звільнення голови управління культури Львівської міської ради через її публічне висловлювання», – повідомили сьогодні, 9 жовтня, в київському часописі «День», де також розповіли:

«5 жовтня в інтернет-виданні «Українська правда» вийшло інтерв’ю з пані Іриною Магдиш. «У ньому, – переказує у своїй колонці автор «Дня» Андрій Плахонін – чиновниця говорила про те, що давно настав час перейти від політики міста для туристів до створення культурного середовища і для самих львів’ян. Що, чим далі від туристичного центру – площі Ринок, тим менше в місті стає театрів і концертних залів, кінотеатрів і бібліотек, поки ближче до спальних околиць вони і зовсім зникають. Що на більшій частині Львова єдиною установою культури в утвореній порожнечі стала Церква, яка проникла навіть туди, куди, згідно з чинним вищим законом країни, шлях їй заборонений, – у школу».

Увечері вівторка, 6 жовтня, в інтернеті з’явився відкритий лист до міського голови Львова за підписом ієромонаха Юстина Бойка, де той висловлював обурення зазначеною реплікою Ірини Магдиш і сподівання, що позиція Садового не збігається з думкою його підлеглої. Юстин Бойко зазначав: «Якщо ж Ваша позиція є іншою, ласкаво прошу публічно належним чином відреагувати і зробити відповідні висновки. Адже, як відомо, це вже не перші спроби обливання брудом Церкви Христової і духовних цінностей, які робить п. Ірина Магдиш як голова управління культури ЛМР».

Уже в середу на сторінці Андрій Садового в інтернет-мережі «Facebook» з’явився допис, у якому він приніс вибачення за висловлювання голови управління культури ЛМР і зазначив, що навряд чи зможе працювати з Магдиш в одній команді. Відповідно, пізніше з’явилося повідомлення про звільнення чиновниці.

У своєму наступному дописі на «Facebook» Садовий уточнив: «Слова пані Магдиш з інтерв’ю на «Українській правді» про те, що церква у Львові «жирує» та «зловживає страшним чином» з вуст посадової особи Львівської міської ради – це образа власне всієї церкви у Львові і ніщо інше. І якщо ця посадова особа не знаходить в собі сил вибачитись за це, чи пояснити, що вона не мала на увазі всіх представників церкви, то це зобов’язаний зробити її керівник. Я висловив публічно свою думку. Пані Ірина прийняла самостійне рішення написати заяву про відпустку до 23 жовтня та звільнення після неї.

Щодо присутності релігії в школах. Є єдиний законний механізм такої присутності – це уроки християнської етики, які викладають дипломовані вчителі (в тому числі і духовні особи). Якщо начальник управління культури спостерігала інше, незаконне залучення школярів представниками церкви, то про це треба доповідати керівництву, вживати дії, а не ілюструвати згодом цими прикладами тезу про те, як все погано з культурою у Львові.

Є очевидний конфлікт поколінь та цінностей у Львові....».

Наразі «Facebook»-баталії тривають. Очевидно, що вже ідеться не так про окремий «львівський» випадок, як про роль Церкви у суспільному житті. Реакція львівського бургомістра Садового на нагінку з боку церковних «мудреців» узагалі скидається на молитву фарисея...

Те, що церква, – не тільки в Україні, – є політично заангажованою організацією, досі вважалося табуйованою темою для дискусій. Так, іноді ми чули певні публічні натяки у ЗМІ про симпатії того чи того владики, але те було нічим у порівнянні з відвертою політичною пропагандою, що невпинним потоком полилася під час «казань» під церковними банями або ж «проповідей» з телеекранів.

Однак заява єрм. Юстина Бойка через «богохульне» інтерв’ю Ірини Магдиш про реальний клерикальний терор у Львові, здатні перевернути уявлення про незаангажованість кліру і впевнити його відвертому бажанні впливати на вибір своєї пастви. Ба більше, – реакція самопомічного бургомістра Садового взагалі скидається на молитву фарисея (Лука, 18:9-14)...

Узагалі клір неодноразово висловлював сумніви  у тому, що «Христос з Божою Матір’ю кидатиме бюлетені в скриньки...», і  «тому ми не дріматимемо, а працюватимемо, щоб кожна віруюча людина мала тверду національну позицію і вибирала патріота України, який вболіватиме за українську державність», то хочеться запитати кліриків про сенси біблійного постулату про усіляку (!) владу від Бога. Зрозуміла річ, – Церква (з великої літери) має бути національним організмом, одним із символів самоідентифікації етносу. Але це аж ніяк не означає того, що відділена від держави, вона, по-перше, почувається взагалі поза правовим полем («церква починає на цьому жирувати і зловживати страшним чином». – Ірина Магдиш), а по-друге, береться судити тих, хто відвідує храми, за політичними чи іншими переконаннями.

Певно ж, питання місця української церкви в українській державі та школі, попри свою сакральну та національну складову, містить і ложку дьогтю меркантильності кліриків. Здавалося б, пані Магдиш боронить закон, закидаючи церковникам і надто ревним у вірі освітянам надмірну присутність у школі релігійних символів. То за що тоді Садовий «м’яко натякнув» Ірині Святославівні на небажаність її особи у мерії

Відповідь одна – вибори та правовірний електорат Андрія Івановича. За великим рахунком, скандальне інтерв’ю львівської культуртрегерки – не про церкву і школу, а про провальні стратегії нинішньої команди з Ратуші щодо формування міського простору галицької столиці.

Саме цій проблематиці присвячено левову частку розмови пані Магдиш і Єкатєріни Сєргацкової. Тож самопомічний бургомістр лише використав месидж єрм. Юстина Бойка для того, щоб затулити рота надто балакливій чиновниці...

Ще одне. Закиди про «державність церкви» досі, зазвичай, часто використовували у полеміці із РПЦ, наголошуючи, що головним мотивом її непоступливості та українофобій є страх перед утратою половини парафій, а отже, загроза особливій (досі) ролі у православ’ї назагал. Але схоже звинувачення можемо адресувати й представникам чи не всіх, а особливо – домінуючих – релігійних згромаджень у самій Україні, позаяк більшість із них так і пнеться стати об’єктами особливих милостей із боку сильних цього світу.

Якщо говорити метафорами, то чимало церковних діячів не проти просунути у виборчі списки впливових партій «свого Христа», щоби скористати із можливостей причетності до влади. Але, даруйте, так не буває.

Принаймні через головну заповідь Спасителя, яку вміло оминають наші богобоязливі державні мужі, а услід за ними – й церковна братія найрозмаїтішого штибу. Наразі вона ще тішиться довірою пересічних співвітчизників, яку вже давно втратили її владні патрони. Та на все свій час, – як там в Еклезіяста – «час стоїть, минаєте ви».

Про це повідомили сьогодні, 9 жовтня, в київському часописі «День».

Як інформував «ЩЛ», звільнення Ірини Магдиш спричинило у Львові антиклерикальні настрої.