Швейцарець планує облаштувати на «Фабриці повидла» у Львові мистецький простір

Історик Гаральд Біндер, який придбав у Львові так звану «фабрику повидла», поділився з Українською службою «Deutsche Welle» деталями щодо свого проекту в Україні, котрий нічого не має спільного з науковою діяльністю:

«Історик Гаральд Біндер, швейцарець за походженням, котрий давно живе в Австрії, вперше відвідав Україну ще 20 років тому. На той момент у нього був винятуовоо науковий інтерес – він писав дисертацію про історію Галичини. Але саме тоді, за словами самого Біндера, він розгледів потенціал України й згодом вирішив реалізовувати в ній власні проекти.

Ще у 2004-му році Біндер заснував у Львові Центр міської історії Центрально-Східної Європи, який займається вивченням історії міста, розвитком публічної сфери і надає стипендії молодим науковцям, що працюють у цьому напрямку. Для реалізації цього проекту Біндер створив у Відні спеціальний фонд за родинні кошти.

Зовсім нещодавно Гаральд Біндер став ще й власником будівлі «Фабрики повидла» у Львові. Споруда, яка більше нагадує замок, була збудована ще на початку ХХ століття. За радянських часів у фабричних приміщеннях розташовувався винзавод «Укрголоввино»: там привезене з Алжиру та Молдови вино розливали у пляшки. У 1970-х підприємство перепрофілювали на цех переробки овочевої бази. Кажуть, що повидло в нині порожніх цехах, які називають «фабрикою повидла», ніколи не виробляли. Не збирається виробляти там повидло й Гаральд Біндер, хоча свій новий проект у Львові він і називає «Jam Factory» – тобто «Фабрика повидла».

«Deutsche Welle»: Пане Біндер, навіщо Вам знадобилось приміщення «фабрики повидла» у Львові?

Гаральд Біндер: Я планую облаштувати там мистецький простір, де будуть представлені абсолютно різні культурні напрямки. У головному холі буде експонуватися сучасне мистецтво, живопис, у іншому залі будуть аудіовізуальні інсталяції, ще в одному приміщенні ми плануємо зробити, постійно функціонуючу, мистецьку резиденцію-майстерню, де будуть проводитися різні майстер-класи й лекції. Це буде зона, де митці зможуть вільно працювати і навчатися. Крім того, в будівлі буде кафе, а в дворику ми думаємо поставити сцену й проводити там різні концерти та кінопокази.

Кінцевою ціллю є створити таку мистецьку платформу, яка, в першу чергу, буде слугувати українській молоді, що цікавиться мистецтвом. Важливим для нас є також зробити цей центр відкритим і для європейських митців. Ми дуже хочемо налагодити міжнародну культурну співпрацю. Двері закладу не мають закриватися, центр має постійно функціонувати і об’єднувати навколо себе зацікавлених людей.

– А як взагалі виникла ідея викупити будівлю »фабрики повидла»?

– Якось я дізнався, що у Львові порожньою стоїть чудова будівля. Потім я поїхав і подивися її, і, пам’ятаю, одразу ж зрозумів, що це місце буде прекрасно підходити для того, щоб облаштувати там культурний центр.

– Що було з будівлею перед тим, як Ви її купили? Кому вона належала?

– Її перекупив один український бізнесмен. Це було ще перед фінансовою кризою, він хотів там відкривати якийсь бізнес. Але із настанням кризи він просто не зміг «потягнути» проект фінансово й фабрика фактично простоювала аж допоки її не почали використовувати в своїх цілях львівські митці. Вони організовували там різноманітні виставки, культурні заходи, одного разу, я знаю, там навіть проходив «Lviv Fashion Week». Тобто, колишній власник дозволив експлуатувати цю будівлю, але проблема в тому, що цей будинок був в аварійному стані й потребував негайного ремонту. З одногу боку - це надавало мистецького шарму, але з іншого - загрожувало життю митців і відвідувачів. І тоді я вирішив, що я куплю цю споруду і приведу її до ладу.

– В одному з інтерв’ю Ви розповіли, що фінансуєте Ваші проекти з вкладених у спеціальний фонд родинних коштів. Якось Ви казали, що частину витрат на утримання Центру міської історії покривають міжнародні ґранти. У випадку з новим культурним простором теж так буде, чи – Ви маєте якесь інше джерело фінансування?

– Культурний центр »Jam Factory» не фінансуватиметься фондом як Центр міської історії. Кошти надходитимуть з товариства з обмеженою відповідальністю «Harald Binder Cultural Enterprises», а також від міжнародних культурних організацій, з якими ми співпрацюємо.

– Чи можете Ви назвати приблизну вартість цього приміщення?

– На жаль, ціну назвати я не можу, оскільки це було б неетично по відношенню до колишнього власника, але одне я можу сказати напевне - ремонт приміщення обійдеться набагато дорожче, аніж його початкова вартість.

– Ви зауважили, що будівля «фабрики повидла» перебуває в авіарійному стані. Хто буде займатися ремонтними роботами? На якій стадії зараз цей проект?

– Ми провели невеличкий тендер, щоб знайти головного архітектора, який буде вести цей проект, і в ньому виграло віденське архітектурне бюро «Atelier Stephan Rindler». Воно спеціалізується на оформленні сучасних приміщень у стилі лофт. Зараз ми якраз перебуваємо на фінальній стадії розробки проекту . Варто зауважити, що віденські архітектори тісно співпрацюють із львівським архітектурним бюро, бо суто із бюрократичної точки зору, цю будівлю реставрувати не так вже й просто, оскільки вона входить до переліку архітектурної спадщини і деякі рішення по ній ухвалюють безпосередньо в Києві. Тому всі ці «паперові» речі, на жаль, уповільнюють процес, але без них ми ніяк не можемо розпочати роботи. Незважаючи на це, я сподіваюсь, що максимум через рік все вже буде готово і ми зможемо почати повноцінно працювати.

– Відомо, що це вже Ваш не перший проект у Львові. Чи підтримує українська держава подібні ініціативи? Чи важко Вам як іноземцю їх реалізовувати в Україні?

– Скажемо так, Львів, наприклад, такі мої ініціативи підтримує, не фінансово, а тільки морально (сміється). З самого початку місто було відкрите для нових пропозицій, і в мене одразу з’явилося багато корисних знайомств з окремими людьми, які були зацікавлені в реалізації моїх проектів і сприяли як могли. Але, звісно ж, є і складнощі, наприклад, купуючи будівлю «фабрики повидла», я мав купувати її, у буквальному сенсі, частинами. У суто бюрократичному сенсі держава, звісно ж, уповільнює такі процеси, але з іншого боку, багато хто на Заході думає що в Україні все відбувається дуже халатно і аби як, але в мене склалося інше враження.

– Пане Біндер, Ви вкладаєте гроші в Україні, фактично, коли в цій країні ще триває війна й економіка є нестабільною…

– Якщо говорити відверто, то я купив приміщення фабрики вже тоді, коли побачив, що є надія на стабілізацію ситуації. Це не був той найстрашніший критичний період, коли не було відомо, як воно буде далі. Звісно ж, це – ризик, і це – однозначно не теж саме, якби я почав реалізовувати подібний проект у Відні. Але, я думаю, що надзвичайно важливо показати, що навіть у такі непрості для країни часи, є люди, і я належу до них, котрі вірять у майбутнє України. Необхідно, щоб Україна саме зараз показала світові, що вона може ще щось, окрім війни. Україна має показати себе з іншого, позитивного, боку, і без мистецтва тут ніяк не обійтися.

Про це повідомили вчора в Українській службі «Deutsche Welle».

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook