Карпатський Хелловін. Живцем спалювали упирів і відьом: на Львівщині поставили хрест на цьому місці

Про це повідомив археолог Микола Бандрівський і поділився світлиною, пише DailyLviv.com.

За словами науковця, на цій світлині - поминальний хрест, встановлений мешканцями села Нагуєвичі, що біля Дрогобича на Львівщині, в пам’ять про спалених живцем на цьому місці односельців. Про цю місцину сьогодні не люблять говорити ні історики, ні тим більше мешканці довколишніх сіл. Бо спалювали на тому місці тих, яких вважали упирями і відьмаками.

"Чомусь досі вважається, що на нашій благословенній - і в багатьох моментах - пуританській Галичині нічого "такого" просто не могло бути. Але ж, дозвольте: спалювання живцем тих, кого вважали за упирів і відьом практикувала практично уся цивілізована Європа аж до ХІХ століття",- зазначив Бандрівський.

Він нагадав статтю "Спалення упирів у Нагуєвичах" Івана Франка, де автор писав, що під час епідемії холери 1831 року, коли в селі люди почали масово помирати, один хлопчина признався у тому, що він є упирем і вказав на низку односельців, які нібито, теж є упирями і умертвляють людей.

Перелякані тою звісткою селяни зібрали схід села і на тій громадській раді вирішили спалити усіх названих "упирів" на вогнищі з тернини. Тоді зігнали на майдан посеред села тих "упирів", зв'язали і почали по одному кидати у вогонь.

За розповідями очевидців, деякі з них помирали швидко, а дехто зумів якось визволитися і втекти. Однак, після цього спалення холера не вщухла, а організаторів було притягнуто до відповідальності і позасуджувано на різні терміни.

Тоді ж, у сусідньому селі Ясениці Сільній було спалено одного чоловіка, а решту людей не дав попалити місцевий священник, який втрутився у цю справу.

"Спалювали жінок і чоловіків за чаклунство й у нашій милій серцю Гуцульщині, причому останню "відьму" у нас спалили якихось півтораста літ тому. Це, з усією скрупульозністю справжнього вченого-етнографа, описує секретар комісії НТШ і дійсний член Празької і Віденської академій наук, Володимир Гнатюк у своїй праці "Купанє і паленє відьм у Галичині" (1912)", - каже Бандрівський.

Читайте також: Діти Блінкена Геловін зустріли в жовто-блакитному та в «костюмі Зеленського»

Цікаву розповідь, але вже про відьму Кошулиху, записав Володимир Гнатюк від 60-літньої Афії Антоняк зі с.Голови, що біля Косова, переказує археолог.

"…під час сінокосу, влітку, настала така посуха, що де б не ступив ногою, то трава розсипалася на порох, не було що худобині навіть скубнути. А була тоді в селі одна старезна баба, без жодного зуба у роті, яку звали Кашулею і її, як відьму, викликали до різних справ.

Того літа, в тоту страшну посуху пішов поголос по селі, що то не інакше, а таки та відьма Кошуля сперла дощ та й через неї гине стільки народу та й худоба…Тоді усі зібралися і пішли ловити та й палити Кошулю, аби пускала дощ, бо народ геть вигибав з посухи…

Тоді Луцьо Іринджін бере бабу за руку та й голу, веде, поперед себе, з двору, примовляючи: "Ти, - каже Луцьо, - людей зводиш, є…у я твою маму псом здохлим! Зараз, є…ти псом маму, маємо тебе, бабо, палити на глоговому і терновому хмизі, аби ти пустила нам дощ, аби ти вже раз згоріла, аби ніхто не запирав дощу і не робив посуху.

Баба Кашуля проситься, але нема спасу, і Луцьо жене бабу у долину палити на хмизі. Всі довкола горланять і кричать, щоби він швидше гнав бабу. Луцьо веде бабу за праву руку та так материть і кляне ту бабу, що страх та все поривається її вдарити.

А сам той Луцьо - то таке вже зісохле та худе... А баба Кашуля все ся просит: "Йой, пустіть мене, бо я відьма не на дощ, а лише до жнив, я дощ не затримую. Пустіть мене". А той Луцьо кричить на бабу: "Що, є…ти маму в душу, а жнива нам грошей не коштують? Ти гадаєш, що нам легко даються ті жнива, аби ти нам їх обгризала? Ми тобі зараз зробимо конец".

Луцьо так скоро бабу гнав, що та не мала часу прикриватися. А в баби геть була пи@да гола, єк у дівчини. То певний знак, що відьма. Я си добре дивила, бо я пішла з Василиною Онуцьковою дивитиси, шо будут робити з Кошулев.

Але, як тільки Луцьо загнав Кошулиху на ту купу хмизу, яку вже мали підпалити, то нараз на небі з'явилася маленька хмарка, яка, на очах щораз більшала і темніла. Аж раптом, з усіх чотирьох сторін як заблискає, як загримить! Вдарила така страшна злива, як ніби хто лив із відра.

Ми всі ледве повтікали. Та й той Луцьо лишив бабу та й утік. Лишень сама Кошулиха залишилася стояти на дорозі. Від того часу відьми вже не спирали дощу. Отак то все було і я то все виділа своїми очима" (записано зі слів Афії Антонєк у 1908 році).

"Записи Володимира Гнатюка дають підстави для пошуків і вивчення у Карпатах і на Прикарпатті місць отих масових спалювань людей, які тривали з дуже давніх часів і, подекуди, були біля кожного другого села.

Фактично, тут ми маємо справу з новим типом археологічних пам'яток, який не можна зараховувати ні до господарсько-побутових, ні до культових (оскільки культ передбачає місця поклоніння, а тут – зовсім інша справа), ні до поховальних об’єктів", — підсумував науковець.

Давні галичани, за словами Бандрівського, не були самотні у цьому своєму дивному захопленні. Наприклад, у Європі живих людей почали масово спалювати з 1275 року, коли на півдні Франції, у Лангедоку, спалили Анжеліку Лабарет, запідозривши її у відьмацтві. Тоді ж французи почали «переводити через вогонь» осіб різного віку і статі, яких підозрювали в антикатолицькій єресі катарів. Такий спосіб «очищення людських душ» невдовзі перейняли Німеччина, Польща, Чехія та інші країни.