Наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи не змінилися

Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі за конституційною скаргою Дерменжи Андрія Вікторовича, яким визнав положення частини першої статті 23 Закону України „Про іпотеку“ від 5 червня 2003 року № 898‒IV (далі – Закон) такими, що відповідають Конституції України.

У своєму клопотанні Дерменжи А. В. оспорював положення частин першої, другої статті 23 Закону, які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи.

Автор клопотання зазначав, що внаслідок застосування судами України оспорюваних положень Закону було порушено „його право володіти та розпоряджуватися своєю власністю, у тому числі і право на отримання попереднього і повного відшкодування при примусовому відчуженні“.

Вирішуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України виходив, зокрема із того, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору.

Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов’язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки, – наголошується у рішенні КСУ.

Суд вказує, що набувач предмета іпотеки не позбавлений можливості отримувати інформацію про обтяження майна іпотекою самостійно або за допомогою третіх осіб, щоб убезпечити себе від негативних наслідків, пов’язаних із набуттям статусу іпотекодавця. Хоча обтяження майна іпотекою і впливає на можливість реалізації набувачем іпотечного майна свого конституційного права власності через обмежену правомочність розпоряджатися предметом іпотеки, втручання у таке право є мінімальним та спрямоване на врахування інтересів усіх суб’єктів вказаних правовідносин.

На підставі вищезазначеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 23 Закону не суперечать Конституції України.

Крім того, Дерменжи А. В. порушував перед Конституційним Судом питання про відповідність положень частини другої статті 23 Закону положенням частин першої, другої, четвертої, п’ятої статті 41 Конституції України, проте не навів належного обґрунтування тверджень щодо їх неконституційності. Тому Конституційний Суд України вирішив закрити конституційне провадження у справі щодо конституційності положень частини другої статті 23 Закону на підставі пункту 4 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України“ – неприйнятність конституційної скарги.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржено.

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook