Як поводитися з імперським прагненням Владіміра Путіна, яке він демонструє в Україні?
За тиждень до саміту НАТО у Вельсі, за кілька днів до необхідного, виправданого й демонстративного візиту американського президента Обами до Естонії та за кілька годин до позачергового саміту ЄС можна і необхідно констатувати: Захід розгублений перед неоімперською політикою Путіна та безпомічний перед просто-таки тектонічними стратегічними змінами на Близькому Сході.
Санкції. Що ще?
Звісно, у ЄС, у НАТО, на Заході загалом закрутять санкційні гайки проти Росії. Звісно, на наступних самітах проти неї запровадять подальші санкції. Вони неодмінно поцілять у Росію та президента Путіна, але не змусять його піти на поступки, навіть якщо ніхто точно не знає, яких результатів Путін хоче досягти в Україні: "тільки" дестабілізації Сходу чи все-таки анексії, щоб створити закритий коридор до Криму? У будь-якому разі Путін макіавелістськи випробовує на слабкість реакцію Заходу, знаючи, що Захід розсудливий і в жодному разі не відповідатиме військово, а щонайбільше спорядить слабку й деморалізовану українську армію. Але навіть цього з великою ймовірністю не відбудеться.
Необхідно реалістично констатувати: Україна не є суб'єктом свого розвитку. Вона залежна від Москви, від путінських милостей. Той, хто хоче зберегти цілісність країни - у Києві, Брюсселі, Берліні чи Вашингтоні - мусить говорити з Путіним. Він мусить спробувати зрозуміти, чого хоче Путін, а потім вирішити, що можна запропонувати. "Ні" членству України в ЄС і особливо в НАТО взагалі-то вже стало передумовою переговорів і більше не є їхнім змістом.
Чітка федералізація України з широкими автономними повноваженнями Сходу точно є метою переговорів. Визнання ролі Росії в загальному розвитку - неуникненне. Іншими словами, Україна та Захід муситимуть в усьому змирятися з російським вето. Це ціна повзучого російського вторгнення. Гірка ціна для Києва та визнання того, що Захід може зробити небагато, крім як закінчити війну з дипломатичними поступками. Хоча поступки - тільки камуфляжне слово для впокорення.
Пригнічений і заскочений Захід
Через 25 років після падіння Берлінського муру, після возз'єднання Європи Захід повірив у раціональність політики. Він робив ставку на здоровий глузд у державних відносинах. Тому через імперські прагнення та безцеремонність Путіна він так само заскочений, як і пригнічений. Захід відчуває, що нині він не є переконливим і упевненим у собі гравцем світової політики - ані для себе, ані для інших. У Європі, у ЄС до західних прагнень влади ставляться обережно та скептично. США в роки Обами почали зосереджуватися на собі і таким чином обмежили свою панівну роль у світовій політиці. НАТО вже давно перебуває у кризі пошуку сенсу. У цей вакуум самовпевнено і владно втрутився Путін. Не тільки на його провокації, але й на руйнівні зміни на Близькому Сході Захід досі реагував безпомічно й розгублено. Тільки досі? Ні - більше він нині запропонувати не може!
