Євросоюз може направити туди цивільну місію спостерігачів, як це було в Грузії, після військового втручання Росії у 2008 році. Туди поїхало понад 300 людей, які патрулювали кордони між Грузією та Південною Осетією.
Нинішня ситуація в Криму несе передусім загрозу для України, яка є суверенною і незалежною державою, чиї кордони порушили. Ця агресія є абсолютно неприйнятною. Але, безумовно, проблема глибша. І криза в Криму становить виклик для Європи і всього світу. Ми живемо за домовленостями, угодами, міжнародними правовими нормами, які забороняють військові вторгнення на території суверенних країн. А саме це вчинила Росія. Ми не можемо у 21 столітті на європейському континенті допускати такі грубі порушення міжнародного права, бо це стане небезпечним прецедентом. Тому події в Криму – надзвичайно серйозний виклик у сучасній міжнародній політиці.
Гадаю, що безпека причорноморських країн-членів ЄС не піддається особливому ризику. Оскільки більшість країн-членів ЄС є членами НАТО. Саме тому я переконаний, що Росія не погрожуватиме, наприклад, Румунії чи Болгарії. Але є й інші держави, наприклад, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, яка опинилася у зоні ризику, а деякі вже зіштовхнулися з російською агресією.
Наше завдання полягає в тому, щоб змусити Росію дотримуватися того, під чим вона підписалася, і провести термінову зустріч з імплементації Будапештського меморандуму, який дуже чітко визначає поняття гарантій безпеки та поваги територіальної цілісності та суверенітету України. Щодо поновлення ядерного арсеналу України, то я можу зрозуміти емоції, які зараз почувають українці, але тут нам треба бути обережними. Нарощувати ядерне озброєння було б зараз не дуже мудрим кроком. Ми пам’ятаємо, скільки зусиль знадобилося для того, щоб Іран почав програму скорочення ядерного озброєння. Взагалі, мілітаристський шлях вирішення конфлікту – хибний. Ми все ще маємо місце для дипломатичних маневрів, хоча час спливає швидко. Але якщо дипломатія не спрацює, повинні "заговорити" санкції.
Європейський корпус є фактично структурою НАТО. І якщо необхідно його направити в якусь точку світу, як це було у Афганістані, Косовому чи Боснії і Герцеговині, то для цього необхідний мандат НАТО. Тож навряд чи залучення Єврокорпусу є реалістичним в випадку України. Проте Євросоюз може направити туди цивільну місію спостерігачів, як це було в Грузії, після військового втручання Росії у 2008 році. Туди поїхало понад 300 людей, які патрулювали кордони між Грузією та Південною Осетією. Така місія фінансується з бюджету ЄС та контролюється Європарламентом. Вона, безперечно, сприяла деескалації напруги між Грузією і Росією.
Я особисто проти того, щоб привносити у ситуацію в Криму воєнний вимір, бо ми ще не опинилися у воєнній кризі (хоча у неї і втягнені російські війська). Дякуючи українському керівництву, поки що вдається уникати силових зіткнень в Криму, і цього треба уникати й надалі будь-якою ціною. Тому, на мою думку, час для воєнної відповіді з боку ЄС на ситуацію в Криму ще не настав, хоча він повинен бути готовий надіслати туди дипломатичну місію, якщо виникне така можливість і потреба.
