Так вважає Сергій Руденко - журналіст, телеведучий на українському каналі ТВі, автор низки книжок про українських політиків.
У кожного складу парламенту незалежної України була своя місія. 1991 року - оголосити незалежність, у 1996 році - прийняти конституцію, 2014-го - усунути з посади президента Януковича. Нова Рада, як і в цілому українська влада, опинилася перед двома викликами: визначитися у питанні відносин з Росією та, якщо й не викорінити, то на ділі, а не на словах взятися за боротьбу з корупцією.
Агресивна політика Кремля давно вже вимагає адекватного та оперативного реагування з боку народних обранців. Війна на сході країни і анексія Криму вимагають суттєвого корегування зовнішньої політики України. Її, згідно з конституцією, визначає Верховна Рада. Від початку війни на Донбасі концепція зовнішньої політики країни, як і концепція національної безпеки та оборони не змінювалися. Ані кроку поки що не зроблено в бік НАТО. Не визначено політику щодо Росії. Подальше затягування розгляду цих питань у Раді згубне для української держави. Корупція всередині України - інший небезпечний і руйнівний фактор. "Відкати", "схеми", "віджими", "котлети" (хабарі) органам контролю - усе це й досі лишається реальністю в країні. Усе це гальмує проведення економічних реформ. Корупція відлякує іноземних інвесторів і є одним з бар’єрів на шляху до отримання фінансової допомоги Заходу. Чи може новий парламент вирішити ці два завдання? Не просто може - зобов’язаний! Для цього Верховна Рада має все необхідне: інструменти для законодавчого врегулювання цих питань і контроль за їхнім виконанням.
Серед "акціонерів" Ради лише двоє - Петро Порошенко і Сергій Льовочкін - публічно позначили свій вплив на новий склад парламенту. Президент провів до нього депутатів під брендом свого блоку, а екс-глава канцелярії Януковича, якого вважають ще й куратором Радикальної партії, прийшов до Ради за списком "Опозиційного блоку". Проте українські аналітики впевнені у причетності до основних політичних проектів олігархів Коломойського, який співпрацює з проевропейськими партіями, і Фірташа, який підтримує їхніх опонентів. Як би там не було, але і в першої, і в другої, як, зрештою, і в інших груп впливу в Раді достатньо сильно розвинутий інстинкт самозбереження. Саме він, а ще страх перед новим Майданом - ті рушійні сили, які будуть підштовхуватимуть депутатів до реформ. Іншого шляху в нинішнього парламенту просто немає.
