Євромайданівець - звання народне

"ЩЛ": - Від жертовної перемоги Євромайдану минуло два роки. Чи належно ми вшановуємо пам’ять про живих героїв Євромайдану і про загиблих - Небесну Сотню?
 
Степан Кубів: - Для незаможного суспільства реальна турбота про людей завжди стає великою проблемою. Тим паче, коли цих живих героїв - тисячі, десятки тисяч. Бо фактично кожен, хто виходив на Євромайдан два роки тому у ці лютневі дні, був героєм. Але всім такого офіційного статусу не надають. Для мене слово "євромайданівець" уже звучить як народне звання. Адже протестувальники домагалися не слави чи пошани, а справедливості, громадянського права на розвиток замість стагнації. 
 
Призначення живих - пам’ятати про Революцію Гідності і довести її до успішного завершення. Ця революція закінчиться лише тоді, коли Україна стане економічно розвиненою державою, а її народ - заможним, соціально забезпеченим. Скільки років на це потрібно нам? Дай Боже, щоб не занадто довго. 
 
А ось пам’ять про Героїв Небесної Сотні - цілком особлива сторінка новітньої історії України. Ці земні-святі люди своєю відвагою і жертовністю реанімували славу багатьох поколінь українських героїв. Не за етнічною ознакою, а за духовною. Тих, які стають золотим фондом, фундаментом нації. Ми урочисто вшановуємо в ці дні подвиг Небесної Сотні - від сіл і до столиці. У ці публічні заходи люди щедро і щиро вкладають і серце та розум, і час та кошти. Важливо, щоб влада всіх рівнів робила те ж саме - не з формальних, а з ідейних міркувань.

Дзвони Михайлівського собору у Києві, які у грудні б’ють у набат, нагадуючи про Революцію Гідності, повинні відлунюватися всією Україною. Цей дзвін пов’язує минуле з майбутнім, він і поминальний, і закличний, і єднальний водночас для всіх нас. Саме така громадянська і релігійна єдність, яка була на Майдані, потрібна нам у майбутньому. На Майдані ми всі зрозуміли, що і Україна для нас одна, і Бог для нас - один.
 
Коли ми з друзями-євромайданівцями рік тому вирішили видати книгу-трилогію "Майдан: Революція гідності" у жанрі фотолітопису, то навіть не уявляли, що це видання стане однією із найцінніших пам’яток для родин героїв Небесної Сотні. Вже вручаючи цю фотокнигу родичам загиблих, я зрозумів, що вона перетворилася у символічну народну епітафію подвигу кожного з Небесної Сотні. Але ніякі моральні відзнаки і нагороди не повинні нівелювати чи применшувати матеріальну допомогу родичам загиблих.  

                     Депутатські запити як зброя проти бюрократизму
 
"ЩЛ": - Ви як народний депутат маєте змогу скеровувати запити до органів влади. Як скористалися цим правом щодо вшанування подій і учасників Майдану?
 
Степан Кубів: - Я все життя у різний спосіб віддаватиму борги своїм побратимам і підтримуватиму їх. Лише за останні місяці подав три запити до Київської міської державної адміністрації щодо увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні. Перший - про збереження скверу Небесної сотні по вулиці Михайлівській у місті Києві. Другий - про меморіалізацію подій Революції Гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні у центральній частині міста Києва. Третій - про постійне утримання в належному стані Алеї Героїв Небесної Сотні.

КМДА надіслала мені відповіді на запити. Бюрократичною мовою кажучи, Алею привели до належного стану, а обов’язки з її постійного прибирання закріпили за двома комунальними підприємствами. Навесні біля портретів Героїв мають з’явитися трав’яні газони і квіти. Департамент архітектури столиці підтримав і узгодив проект тимчасового пам’ятника до річниці доленосних подій на Майдані Незалежності. Спорудженням і функціонуванням Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні займеться спеціально створений для цього державний заклад. Зберегти сквер пообіцяли і у КМДА, і в Державному управлінні справами.

За відповідями нібито все нормально. Однак хочеться, щоб ці роботи не тривали роками, а доглядання-прибирання відбувалися не лише з нагоди свят. Пам’яттю про мертвих ми виховуємо живих.  
 
А про живих героїв Майдану ще важче дбати. Особливо про тих, хто не може дати собі ради через поранення і каліцтва. Я подав два депутатські запити щодо реабілітації постраждалих учасників Революції Гідності: до міністерств охорони здоров’я і соціальної політики. Звернувся також із запитом до Державного управління справами: щодо безоплатного поселення родин Героїв Небесної Сотні у житлових об'єктах державної власності на час судових засідань з приводу лютневих розстрілів у Києві.  
 
У першому запиті наголосив на тому, що постраждалих під час подій у лютому 2014 року є значно більше, ніж вважається офіційно. Нагадаю, що представники Ради Європи нарахували загалом близько 1000 поранених під час акцій протесту, 450 таких, які зазнали тілесних ушкоджень і 183 - вогнепальних поранень. Але було багато таких поранених, що не зверталися у медичні заклади або ж зверталися за медичною допомогою під вигаданими прізвищами, остерігаючись можливих переслідувань з боку тодішньої влади. Вони також зазнали і тяжких тілесних ушкоджень, і ушкоджень середньої тяжкості. Багатьом інвалідам потрібне протезування. Але для цієї категорії майданівців не призначено жодних пільг. А щоб отримати одноразову грошову допомогу - 61 тисячу гривень, постраждалому потрібно стільки зібрати довідок, погоджень і співбесід пройти, що простому смертному це просто ані фізично, ані морально, ані матеріально не до снаги. 

                                Мінсоцполітики не знає всіх, хто потребує допомоги
 
"ЩЛ": - Відповіді на Ваші запити були конкретними чи описово-декларативними?
 
Степан Кубів: - Я не буду перелічувати з цих відповідей назви закону, постанов Кабміну і наказів міністерств про встановлення, визначення і надання державної допомоги постраждалим під час акцій протесту. З цим формальним рядом все більш-менш у нормі. Найважче у нас, як завжди, - це реалізація постанов. Міністерство охорони здоров’я відповіло мені, що до списку потерпілих внесло 127 осіб, які зазнали тяжких тілесних ушкоджень, а ще 28 чекають підтверджень про такий статус з Генеральної прокуратури. МОЗ також визнав 50 осіб із ушкодженнями середньої тяжкості і ще 160, котрі очікують на відповідні підтвердження від Генпрокуратури і Міністерства внутрішніх справ. Крім того, МОЗ утворив міжвідомчу комісію, яка визнає факти каліцтва під час Революції Гідності: із 74 заявників, які мають інвалідність, 67 визнані потерпілими. Оце й уся армія постраждалих протестувальників за статистикою МОЗ. У Генеральній прокуратцрі є реєстр проваджень про злочини під час Революції Гідності. Так само у державі треба створити реєстр постраждалих. 
 
А Мінсоцполітики відповів, уникнувши будь-якої конкретики. Переповів, що згідно з постановами Кабімну від 6 серпня 2014 року і 27 липня 2015 року особи, які одержали тяжкі тілесні ушкодження, тілесні ушкодження середньої і легкої тяжкості повинні одержати одноразову грошову допомогу у сумі, що відповідно дорівнює 50-ти, 25-ти або 10-ти рівням прожиткового мінімуму. Скільки скалічених одержали ці грошові допомоги - у відповіді не написано. Про загальнодержавний реєстр потерпілих під час акцій протесту у період з 21 листопада 2013 року до 21 лютого 2014 року теж нічого не згадано. А хто не звернувся за статусом потерпілого до 30 квітня 2014 року, той уже тепер не може претендувати на нього - якого би важкого каліцтва не зазнав. Обидві відповіді підписані міністрами, але мені здається, що, крім виконавців, їх ніхто не перечитував уважно. Інакше міністрам було би незручно ставити свої підписи.

Порівняйте інформацію з цих відповідей із черговими гучними обіцянками про майбутню допомогу євромайданівцям і родичам загиблих , які прозвучали напередодні звіту Кабінету Міністрів у парламенті. 18 лютого Уряд терміново ухвалив постанову про щорічні виплати родинам загиблих і постраждалим під час подій на Майдані. Обіцяють цього року виплатити 108 сім'ям загиблих по 138 тисяч гривень, а 116 важкопораненим – по 68,9 тисячі гривень. Також кожному із 350 осіб, які отримали поранення середньої тяжкості, буде виплачено 34,4 тисячі гривень. Усім тепер треба буде проконтролювати виконання цього рішення. 

"ЩЛ": - Державне управління справами у відповіді на депутатський запит так само розчарувало вас своїм ставленням до родичів полеглих у Києві?
 
Степан Кубів: - ДУС запевнило, що скерувало листи до своїх підприємств про поселення родин Героїв Небесної Сотні на час судових засідань з приводу розстрілів і пообіцяло розглянути такі звернення. Побачимо, якою буде реакція на самі звернення - вони будуть неодмінно.

                                         Самозванці не повинні мати права голосу

“ЩЛ”: - Що Вам найбільше не подобається зараз, коли згадують події дворічної давнини?

Степан Кубів: - Дві проблеми. Обидві, на жаль, традиційні для нашого суспільства. Чим більше часу минає чи то від Другої світової війни, чи то від Чорнобильської трагедії, тим більше їхніх жертв-кандидатів у пільговики з’являється. Дуже не хочу, щоб таке ж трапилося і з новоявленими учасниками Революції Гідності. Бо новими зазвичай найшвидше стають якраз не справжні герої, а пристосуванці. Це – одне. А друге те, що від імені учасників Революції Гідності дозволяють собі говорити публічно ті люди, які не те, що Майданів не бачили наживо, ніколи там не були, але й, можливо, нічим і ніяк не допомагали їм. Потрібен бодай громадський осуд таких самозванців, які були революціонерами лише перед екранами своїх телевізорів. Від імені Революції Гідності мають право говорити або її учасники, насамперед ті, які не злякалися куль, або ті, хто взяв зброю до рук і пішов захищати Україну від окупанта на Донбасі.      
 
"ЩЛ": - Де Вам легше дихається у лютому: у Будинку профспілок, два роки тому, чи у парламентській залі - нині?
 
Степан Кубів: - Важке питання. Ви хочете, щоб я відповів: на Майдані? У Будинку профспілок я був з людьми, яким міг довірити своє життя, міг відчувати їх братами й сестрами. У Верховній Раді за життя тримаються чіпкіше, ніж альпіністи. Але таких, що вас підстрахують, небагато. На Євромайдані все було як на іншій, казковій, планеті. Всіх наших демонів перемагали добро і милосердя. На калькуляторах підраховували лише вартість речей першої життєвої необхідності. Найдорожчими були моральні якості. Той стан людського духу непросто описати - письменники матимуть сюжети на сотню літ. А про Верховну Раду поеми не напишуть і пісень-славнів не співатимуть.
 
"ЩЛ": - Долю країни у нас визначають не письменники чи поети, а політики. Насамперед, Верховна Рада, що обрана після гарно названої Революції Гідності. В які хронологічні рамки Ви би вклали цю революцію?
 
Степан Кубів: - Повторюся: я знаю лише дату її початку - 21 листопада 2013 року. Над кінцевою ще треба багато всім попрацювати. Назва революції добра, влучна, але практичного наповнення бракує у всіх сферах життя. Еволюційного поступу, якщо не вдався революційний стрибок. Велика Французька революція стрибала десять літ.  
 
"ЩЛ": - А десь у світі вдаються революційні стрибки?
 
Степан Кубів: - У Сингапурі. Унікальний приклад. Молода незалежна держава боялася стати поглиненою значно більшими Малайзією та Індонезією, тому швидко вступила в Британську Співдружність і під захистом армії Великобританії рішуче взялася за економічні та соціальні реформи. За сорок років на місці бідного і брудного острова виросла країна з найбільш розвинутою і багатою інфраструктурою. Сингапурці покладалися на власні сили, були сильними і виправдовували довіру зарубіжних інвесторів. Їм також поталанило на чесних лідерів, які жорстко дотримували закону. Це відомо всім у світі, але мало хто зміг таке повторити. 
 
"ЩЛ": - Чому ми в Україні не йдемо цим шляхом?
 
Степан Кубів: - За 25 років не можемо перемогти корупцію. Це - головний ворог. Шлагбаум на шляху всіх реформаторських змін. На жаль, корупція пронизала все суспільство - знизу і догори. Чим вищий її щабель, тим більша ціна. Результати голосування у парламенті за недовіру-відставку Кабінету Міністрів - вершина корупційного айсберга. Щоб цей айсберг розтанув, треба підвищити температуру активності громадянського суспільства в Україні не на один-два градуси. Активні громадяни, лідери громадської думки повинні долучатися до управління країною на всіх рівнях. Заходити у владу так само впевнено як у свою хату. І порядкувати у владі так само по-господарськи, як вони це роблять у своїх домівках.

                      Нинішній парламент ліпший, ніж попередній
 
"ЩЛ": - Це легше сказати, ніж зробити. У владу не запрошують, туди відбирають.
 
Степан Кубів: - Вибирають, точніше. Майже вся влада, яку ми маємо в країні, обрана громадянами на виборах. Інша - призначена обраними на виборах. Пам’ятаймо про це, коли наступного дня після виборів розпочинаємо критикувати тих, кого вчора обирали самі, або ганьбити тих, за кого не йшли голосувати. Пояснення - вибори без виборів - спрацьовує лише тоді, коли ми дозволяємо їх собі. 
 
"ЩЛ": - Задля збереження своїх навколовладних монополій і багатомільярдних статків олігархи платять партіям і виборцям, обмежуючи вільний вибір населення.
 
Степан Кубів: - За які гроші ви продасте вибір своєї дитини? А батьків - за скільки? Нема таких продажних сум для переважної більшості людей. Не слід продавати і свої голоси на виборах за сотні гривень. Це - залишки психології феодального селянина. А олігархи - це окрема болюча історія нової України. З ними тепер треба поводитися по-китайськи: працює бізнес ефективно на країну, наповнює державну скарбницю - шануємо і підтримуємо, крадеш - караємо безжально. Закони такі мають бути прийняті, і загальна воля їх дотримувати має бути. А про розбірки довкола "першого вкраденого мільйона" олігархів необхідно вже забути. У цивілізованому світі про це забули - і ми мусимо. Такі правила, навіть якщо вони неморальні. Однак появи "першого мільярда" після Євромайдану повинні викликати підвищену антикорупційну увагу в країні, населення якої сьогодні де-факто найбідніше в Європі. Цим мусить зайнятися покоління Євромайдану. Воно невдовзі має прийти до влади. 
 
"ЩЛ": - Щоб зробити перезавантаження влади? Це мають бути дочасні вибори Верховної Ради після "урядового спектаклю" у парламенті?
 
Степан Кубів: - Є такі старі комп’ютери, які перезавантажуй-не перезавантажуй, ліпшими їх не зробиш. Треба замінювати операційну систему, збільшувати оперативну пам’ять. А чи вам відомі нові політичні сили, які зможуть перемогти на дочасних виборах Верховної Ради і кардинально оновити управління в країні? Я про такі, на жаль, ще не знаю. Стару колоду політичних партій звично перетасують і знову викладуть на стіл виборця. Шкода часу, коштів, нервів. Та й небезпечно це в час фактичної агресії з боку Росії та її "п’ятої колони". А зміни в уряді потрібні, і вони будуть зроблені всупереч тіньовим сценаріям і будь-яким “новокоаліційним” домовленостям. Найвищі урядовці повинні підтвердити суспільству, що його інтереси є вищими, ніж особисті.

А я – і як народний депутат, і як громадянин – цілковито підтримую принципову позицію Президента про те, що розпуск Верховної Ради – це не обов’язок, а лише право Президента. І Президент ним скористається лише у крайньому випадку, якого, наголосив він, “ми просто не маємо права допустити”. Що б хто не казав про нинішній склад Верховної Ради, але цей парламент є ліпшим, ніж попередній. Наступний може бути значно гірший і стати реальною загрозою для єдності України.  
 
"ЩЛ": - З євромайданівцями часто тепер зустрічаєтеся? Знаєте, що вони думають про нинішню соціально-економічну ситуацію в країні?
 
Степан Кубів: - Маю трьох помічників-консультантів з родин Героїв Небесної Сотні. Ще півсотню рекомендував працедавцям на різні роботи в Києві. Сам ходжу в магазини і на ринок. Все знаю, все розумію. Це зобов’язує мене робити більше. Знаєте, бути комендантом на Майдані легше було, ніж народним депутатом. Там не було бюрократії, не було чиновництва. Там мало більше значення не хто каже, а що він каже. Ціна слова там була вищою. І рішення приймалися-виконувалися швидко. Бо від них залежала безпека. Інстинкт самозбереження працював сповна. А у високих кабінетах багато хто розслабляється. Таке властиво людям. 
 
"ЩЛ": - Дякую за інтерв’ю. Пробачте, що запитання стосувалися не лише річниці Революції Гідності як домовлялися раніше.
 
Степан Кубів: - Чи ви думаєте, що ми на Майдані цілодобово говорили лише про те, як відібрати владу у Януковича і його компанії? Люди мусять розмовляти про те, що їх найбільше цікавить або болить. Зараз більшість із нас занепокоєна майбутнім України. А воно потребує важких перемог. І над ворогами, і над собою. Безвихідних ситуацій немає. На Майдані ми це зрозуміли у найважчі дні - з 18-го до 21-го лютого 2014 року. 
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  Записав Роман Монкут.