18 січня в Україні де-юре завершилася антитерористична операція (АТО) на Донбасі. Ухваленням закону про реінтеграцію Донбасу (повна назва - "Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областях") Київ поставив крапку в дискусії про статус окремих районів Луганської та Донецької областей (ОРДЛО), а також про роль Росії в конфлікті на сході України.

На четвертому році війни окупація визнана окупацією, а агресор названий агресором. Втім, попри це залишається ще безліч питань стосовно майбутнього як окупованих Росією територій, так і відносин України з країною-агресором.

Перемога Порошенка

Ухвалення закону про реінтеграцію Донбасу можна без перебільшення назвати перемогою президента Петра Порошенка. І справа навіть не в тому, що за цей документ проголосували без урахування більшості поправок, які пропонувала демократична опозиція. Їх більшість депутатів не схвалила. Йдеться про повноваження глави держави. Опоненти Порошенка стверджують, що окремі норми закону щодо запровадження воєнного стану без чіткого контролю тієї ж Верховної Ради можуть призвести до узурпації влади. Йдеться про контроль Донбасу за допомогою Об'єднаного оперативного штабу Збройних сил України.

Власне, з моменту набуття цього Закону чинності усе, що відбувається в зоні бойових дій, буде підпорядковане саме цьому штабу. Дотепер контроль над так званою АТО на Донбасі було покладено на Службу безпеки України (СБУ). Згідно з документом, штаб повинен здійснювати планування, організацію і контроль над виконанням завдань для стримування та відсічі агресії. Об'єднаний штаб буде встановлювати і порядок переміщення товарів в ОРДЛО. Останнє, до речі, викликає багато питань, враховуючи рівень корумпованості влади, а також те, що навесні 2017 року Україна припинила торгівлю з окупованої частиною Донбасу.

На превеликий жаль, парламент України так і не наважився законодавчо визначити так звані "ЛНР" і "ДНР" терористичними організаціями і посилити норми закону точнішими формулюваннями щодо агресора. Але все ж важливими залишаються три моменти: ОРДЛО надали статус окупованих територій; АТО завершена, і, очевидно, має з'явитися поняття "війна"; Росію визнано країною-агресоркою і окупантом. Як українська влада буде використовувати ці законодавчі норми у своїй подальшій боротьбі за Донбас, а пізніше і за Крим - питання поки відкрите.

Війна - війною, а реінтеграція - без розкладу

План повернення Україні окупованого Донбасу вже давно існує. Він нав'язаний Москвою Києву у вигляді мінських угод. В них, як відомо, є все - і амністія для тих, хто воює на боці ОРДЛО, і створення загонів "народної міліції" на звільнених територіях, і проведення місцевих виборів та багато іншого. Кремль не приховує, що після завершення війни на Донбасі він хотів би залишити за собою контроль над ОРДЛО. У складі Росії так звані "ЛНР" і "ДНР" не потрібні. Це очевидно.

В української влади чіткого плану реінтеграції Донбасу поки що немає. Досі Київ змушений був тільки реагувати на ініціативи Москви. Ухвалений Радою закон тільки визначає можливий інструментарій для повернення ОРДЛО під контроль української держави: оголошення на окупованих територіях режиму воєнного стану, введення туди військ, створення військових адміністрацій і переміщення товарів під контролем Об'єднаного оперативного штабу Збройних Сил України. Коли ОРДЛО перейде під контроль української держави ніхто не знає. Очевидно, Київ вирішуватиме це не самостійно, а разом з тією ж Москвою і міжнародними посередниками.

Найважчим для України буде не стільки повернення територій, які сьогодні перебувають в окупації, а людей. Пропагандистська машина ОРДЛО, сформована за допомогою російських консультантів, робить свою справу - формує у жителів окупованого Донбасу образ України як ворога. Виведення техніки РФ не поверне свідомість мешканцям так званих "ЛНР" і "ДНР", які прожили чотири роки в умовах окупації, та не відучить їхніх дітей називати українців "украми" і "загарбниками". Схоже, у всій цій історії з поверненням Донбасу це - найскладніше завдання для української влади.

Гібридна дипломатія

Після визнання Верховною радою очевидних фактів - окупації і країни-агресорки не зовсім зрозумілим залишається одне питання. Чи збирається в умовах російсько-української війни офіційний Київ і далі підтримувати дипломатичні відносини з Москвою. Раніше українська влада стверджувала, що вони зведені до мінімуму: посла України в РФ давно вже немає, а консульства просто змушені працювати заради тих співвітчизників, які сьогодні перебувають на території ворожої держави.

Пропозицію про розрив Україною дипломатичних відносин з Росією Верховна Рада не підтримала. Більш того - досі діє Договір про дружбу, співпрацю і добросусідські відносини між двома країнами, який ще у 1997 році підписали Борис Єльцин і Леонід Кучма. У 2014 році після анексії Криму в українському парламенті намагалися денонсувати цей документ. Вдруге - під час розгляду закону про деокупацію. У Раді подумали, що відмова від цього договору зніме з Росії всі зобов'язання щодо непорушності кордонів України. 

Після 18 січня 2018 року виникає інша реальність. Росія визнана країною-окупантом з одного боку, на неї покладаються усі зобов'язання з утримання окупованих територій, а з іншого - вона ж залишається добрим сусідом, другом і братом. Жодного вислання з України російських дипломатів, мирно працюють посольство і консульства, культурні центри РФ, присутність російського бізнесу майже в усіх сферах, зокрема і стратегічних, української економіки. Слідом за гібридною війною, яку Україні нав'язала Росія, Київ намагається зберегти з Москвою гібридну дипломатію. Хоча, ця сама дипломатія дедалі більше схожа на шизофренію: визнавати РФ агресором і продовжувати з нею дружити.

Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.