Українцям треба навчитися елементарних правил інформаційної гігієни

2 квітня 2024 р.

  • 0
  • 1

Ворог веде постійний наступ на інформаційному напрямку. Російська пропаганда запускає абсолютно прості й брехливі гасла.

Сто років тому росіяни мали бездонний мобілізаційний ресурс — і закидали Україну трупами. Така ж історія повторюється й зараз, під час широкомасштабної війни рф проти України. Отже, наша держава має ці уроки історії вивчити: посилити військо мотивованими людьми, дбати про власну інформаційну гігієну та ліквідувати всі щупальця, якими кремль веде ще й гібридну агресію в Україні. Так говорить кандидат політичних наук, історик, релігієзнавець, політолог, офіцер Збройних Сил України Андрій Ковальов.

Про те, як сам опинився у війську, про ентузіазм українців на початку широкомасштабного вторгнення й нині, два роки потому, а також про життєво необхідну потребу в мобілізації офіцер розповів в інтерв’ю АрміяInform. Це — перша частина нашої розмови з військовим:

«Я — той рідкісний випадок, коли військово-облікова спеціальність збігається з посадою»

«Напередодні широкомасштабного вторгнення, десь за місяць чи два, моя дружина сказала, що буде війна. Я відповів, що це панічний настрій, і ніякої війни не буде, а путін не наважиться розпочати широкомасштабну агресію. Бо у всіх співвідношеннях це був би постріл собі в ногу для російської федерації.

За освітою я політолог, кандидат політичних наук, тому в таких своїх висновках спирався на політологічний аналіз міжнародної ситуації. Так, я розумів, що росіяни будуть погрожувати ядерною зброєю, «визнають» окуповані території, включать їх до складу російської федерації, але широкомасштабної війни, так я тоді вважав, не буде.

Поки дружина збирала тривожну валізку, у мене тим часом на два тижні наперед були розписані запрошення на телеканали як політичного експерта.

І навіть 24 лютого я, як дисциплінована відповідальна людина, сходив на два ефіри (сміється). А після телебачення сфотографувався на тлі Софії Київської, опублікував світлину, підписавши її: «Я залишаюся».

Перед цим, у січні, був проголосований закон «Про національний спротив». Багато моїх друзів почали підписувати контракти з теробороною. І я теж почав шукати собі батальйон ТрО. Один з командирів відповів, що я їм підходжу, сказали приходити з документами. Я приніс увесь комплект, крім довідки про несудимість. Я запропонував згенерувати її через Дію. Але вона, як з’ясувалося, все одно надходить за два тижні.

Отже, командир відкрив календар і призначив мені зустріч за два тижні. Це була 9 ранку 24 лютого 2022 року. І 24 лютого я зателефонував і сказав, що готовий, в принципі, приїхати (сміється). Але командир порадив їхати в управління бригади.

Я був молодшим лейтенантом, офіцерське звання здобув у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Мої військово-облікова спеціальність — інформаційно-пропагандистське забезпечення війська. Згодом колеги жартували, що я — той рідкісний випадок, коли військово-облікова спеціальність збігається з посадою (сміється).

Одного майора я запитав: «Скільки нас?». Він відповів, що 400. Я подумав, що на 5-мільйонний Київ 400 тисяч — пристойно… Але він уточнив, що нас всього — 400 людей в бригаді. От тоді мені стало якось не по собі.

Згодом командир дав наказ долучитися до розгортання бригади. Я перепитав: як розгортати? На що отримав відповідь: «Зараз вийдеш на вулицю, і все зрозумієш».

Я виходжу на ґанок — і відчуваю себе на сцені концерту гурту «Океан Ельзи». Переді мною стояло море людей: зліва, справа… Просто море людей. Це було 24 лютого. Широченний проспект вщерть заповнений людьми — і їм немає кінця й краю. Як тільки побачили нас, почали вигукувати: «Дайте зброю!». Ми відповіли, що зброю не даємо, а мобілізовуємо до лав Збройних Сил України.

Після цих слів частина людей розійшлася, а частина — залишилася. Люди почали самоорганізовуватися: створювали роти, обирали собі ротного, ділилися на взводи. Ми їх садили в автобуси, везли в батальйони.

У ті дні я зрозумів, що в будь-якій незрозумілій ситуації українці починають будувати Запорізьку Січ: вони почали копати окопи, тягнули звідкись мішки, наповнювали їх піском, робили барикади. Кругом був постійний рух. На моїх очах люди будували Запорізьку Січ.

Чи не згас в українців цей ентузіазм — будувати Запорізьку Січ — за два роки широкомасштабної війни?

Я почав відчувати, що з’явився такий настрій у людей, що ми начебто вже перемогли, коли відкинули москалів від Києва, з Київщини і Чернігівщини, коли почали повертатися люди з евакуації. Після одного відрядження на схід я повернувся в Київ. І зрозумів, що їхав з одного міста, а повертаюсь в абсолютно інший вимір. Я був шокований: де та машина часу, де я цей портал пропустив?

Тоді були дещо змішані почуття: з одного боку, нам потрібно повертатися до мирного способу життя, а з другого — ми ще ніколи з таким не зіштовхувались. Ми ведемо не гібридну війну, не конфлікт в межах одного району чи однієї області. Це широкомасштабна агресія, коли ти не можеш почуватися в безпеці ніде, бо вся територія України обстрілюється…

А українці — це світові олімпійські чемпіони з того, щоб пристосовуватися до нових обставин: ми навчилися жити в умовах війни та обмежень, які на нас накладає воєнний стан. І треба визнати, що українці сильні тоді, коли виходять за межі зони комфорту.

«Контрактна система з прозорими правилами гри — це те, що може нам допомогти»

Що стосується поточної ситуації з мобілізацією, то мені здається, що наразі потрібен чесний діалог зі суспільством. З нагоди Дня добровольця у зверненні Головнокомандувача ЗСУ генерал-полковника Олександра Сирського були такі слова: «Україна існує доти, доки є ті, хто готовий її захищати». Це база. Ці слова треба писати на білбордах. І це те, що потрібно усвідомити кожному українцю.

Але, на мою особисту думку, можливо, нам треба прийти до практики контрактів: на рік чи два. Якщо мислити як менеджер, то що ми маємо? Є цільова аудиторія — ті, хто ще не знайшов свого місця в Силах оборони України.

Однозначно — Україні потрібна мобілізація й нові люди. Бо ж є військові, які вже 10 років воюють, і для багатьох з них це стало способом життя, звичкою.

Крім того, в поміч Україні мають прийти ще й технології. Ми ведемо війну, яку не вела ще жодна країна світу. Ми ведемо війну з країною, де живе 140 мільйонів населення.

У них насправді потужний кадровий резерв, і, відтак, мобілізаційний ресурс — як би ми хотіли цього чи не хотіли. Навіть ненавчена людина з автоматом — це завжди набагато небезпечніше, ніж просто ненавчена людина. Навіть ненавчена людина з палкою — це набагато страшніше, ніж просто людина. Як кажуть: добре слово і пістолет роблять більше, ніж просто добре слово.

Отже, теоретично нам протистоять 140 мільйонів кацапів з палицями (як мінімум) або з автоматами.

«100 років тому наші попередники програли державність. А в нас є шанс не допустити тих помилок»

Я дуже часто наводжу приклади історичні. Так от: 100 років тому наші попередники програли державність. А в нас є шанс не допустити тих помилок. Так, 100 років тому одна з причин перемоги рф над Україною була та, що росія просто закидала Україну трупами. Ми не здатні були перемолоти тієї кількості кацапів, яку вони сюди закинули, у росіян був просто бездонний мобілізаційний ресурс.

Так, УНР проводила мобілізацію, але, по-перше, ця мобілізація була недостатньою. А по-друге, не потрібно забувати, що проти УНР були введені міжнародні санкції. Про це якось немодно говорити, але проти нас Франція, Великобританія ввели санкції, бо ми, на думку країн колишньої Антанти, були її противниками, підписавши мирний договір з Троїстим Союзом. І нашими союзниками стали Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія — які були противниками Антанти.

Антанта це розцінила як те, що УНР обрала собі за союзників її ворогів. Та Антанта в нашій боротьбі за незалежність не почула нас, і підтримала наших ворогів — білих російських шовіністів, які хотіли відновити російську імперію.

Тож у 1919 році ми не мали міжнародної підтримки. Петлюра розгорнув потужну культурну дипломатію, це був суперменеджерський проєкт, але й це не врятувало ситуацію. У 1919 році Україна закупила озброєння, уніформу, медикаменти, але й вони залишилися стояти в Румунії на залізниці, в ешелонах, як «підсанкційні». І Україна майже нічого з того не отримала.

І ми повинні ці уроки поразки вивчити. Так, зараз ми маємо міжнародну підтримку, але за сто років росія не вигадала нічого нового, і вони воюють з нами тими самими методами: закидають трупами, ведуть проти нас інформаційну війну, пропаганду.

«Я раджу своїм друзям не залипати в соцмережах — і вони за тиждень змінюються»

Українці 100 років тому «повелись» на російські пропаганду і популізм: Ленін придумав максимально прості популістичні гасла: «солдатам — мир, фабрики — робочим, селянам — землю». І він обманув, бо ніхто нічого не отримав. Солдати отримали не мир, а нову війну. Робочі не отримали своїх заводів, селяни не отримували землі. Але всі на це повелись, бо це були супергасла, які всім подобались.

Що відбувається зараз? російська пропаганда запускає абсолютно прості й брехливі гасла — і українці їм вірять. Вони охочіше вірять анонімним телеграм-каналам, але не вірять заявам власної влади. Вони будуть поширювати які завгодно чутки — і в цьому ми теж світові олімпійські чемпіони.

Але ми повинні розуміти, що через ці чутки ворог веде наступ не тільки на Авдіївському, Куп’янському чи Новопавлівському напрямку. Він веде постійний наступ на інформаційному напрямку. Українцям просто треба навчитися елементарних правил інформаційної гігієни. Це життєво важливо.

Якщо у вас виникає психологічне роздратування, безсоння, патологічний страх, і ви не можете пояснити природу цього — отже, ви інформаційно інфіковані. Я раджу своїм друзям менше залипати в соціальних мережах — і люди за тиждень змінюються. Вони оздоровлюються! Вони просто не знають про існування срачів, які несуться в мережі.

Про нові російські інформаційні спецоперації я, буває, дізнаюся від мами, яка телефонує мені й перепитує, чи це правда. І я розумію, що російські ІПСОшки дісталися до мами.

Я за освітою політолог, кандидат політичних наук. Трохи мав досвід роботи на виборах, і колись один мій вчитель сказав так: «Ви переможете тоді, коли ваша агітка лежатиме в кожній хаті на вашому окрузі». Пам’ятаєте, колись у кожній сільській хаті висів календар «тігрюля»? Впізнаваність цього політика була на висоті.

Так от, коли російське ІПСО проникає в кожну хату — у нас починається паніка в тилу, зневіра, переляк. Відповідно, немає охочих йти служити у Збройні Сили — саме в це конвертуються, зокрема, російські ІПСО.

Людмила Кліщук, кореспондент АрміяInform.

Dailylviv.com

До теми

21:42 2 квітня 2024 р.

Хто очолить розвал рф

Перемога в російсько-українській війні можлива тільки після дезінтеграції й розвалу російської федерації. Але щоб перемогти ворога — його потрібно знати, вивчати, розуміти його слабкі місця.

Рубрика: Політика

  • 0
  • 1

11:02 2 лютого 2024 р.

Залужний про неспроможність держінституцій в Україні покращити стан комплектування Сил оборони без застосування непопулярних зах

Стаття Головнокомандувача ЗС України генерала Валерія Залужного: «Щодо сучасного дизайну військових операцій у російсько-українській війні: в боротьбі за ініціативу»

Рубрика: Політика

  • 0
  • 6

21:16 17 грудня 2023 р.

Європа проти росії. Без США

Західні аналітики пишуть про шкідливість зневіри через патову ситуацію на полі бою, міцність ядерного стримування, необхідність підготовки Європи до конфлікту з росією і уроки воєн у Газі та Україні.

Рубрика: Політика

  • 0
  • 8

10:21 7 грудня 2023 р.

Чому дехто у Вашингтоні закликає Україну йти на перемовини з Росією

Минулого літа професор Купчан у складі групи колишніх високопосадовців нацбезпеки США брав участь у таємних переговорах з росіянами, включно з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим.

Рубрика: Політика

  • 0
  • 38