Днями Закарпатське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Провіта» імені Тараса Шевченка звернулося з листом до міністра освіти України Лілії Гриневич, керівництва Ужгородського національного університету та СБУ. Приводом для занепокоєння «просвітян» стала книжка декана історичного факультету Ужгородського національного університету Володимира Фенича з претензійною назвою: «Угорська Русь і «Ганнібалова присяга»: початки інтелектуального завоювання Закарпаття Україною». У ній доцент УжНУ на півтори сотні сторінках розглядає статті Михайла Драгоманова та його послідовників про Закарпаття.
Власне книжку складають цитати з праць та коментарі до них самого Володимира Фенича. Але що це за коментарі! Декан істфаку сповнений такої великої зневаги до Драгоманова та його послідовників, яких називає не інакше як «емісарами», до всього українського, що не віриться, що книжка датована 2015 роком, коли від російської агресії гинули сотні наших солдатів.

«Просвітян» обурює твердження автора, що до 1944 року «Закарпаття не мало спільної з Україною історії» (с. 27), (тих істориків, хто вважав не так, приміром, Миколу Лелекача, Фенич зневажливо називає: «горезвісними» (с. 26), заперечує історичну справедливість возз’єднання Закарпаття з Україною, вважає це «приєднанням», «накиненням» (с. 12), заперечує належність закарпатських українців до українського народу (всупереч висновкам авторитетних як українських, так і зарубіжних – чеських, російських, німецьких мовознавців тощо). «Угро-русами», а не українцями Фенич продовжує вважати закарпатських українців і зараз, позаяк, мовляв, вони «після 1945 року нікуди й не могли подітися» (с. 7)

Сам опус Фенича з погляду науки нічого із себе видатного не представляє. Коментування зроблено на рівні студентської роботи, жодної наукової новизни чи нового факту там нема. Але от дух, яким просякнута книжка, справді викликає обурення. «Карпатська Україна» для Фенича лише «німецько-нацистський проект». Із возз’єднання Закарпаття з Україною він відверто знущається. Інакше, як у лапках, це слово не вживає. Не бачить декан історичного факультету у цьому очевидний поступ, коли дві частини одного й того ж етносу по обидва боки Карпат нарешті возз’єдналися в одному державному утворенні. Для нього це тільки «сталінська анексія».

До речі, стиль книжки далекий від наукового. Метод Фенича, як і у всіх маніпуляторів, традиційний: висмикнути цитату, яка йому підходить і промовчати про десять інших того ж автора, які заперечують думку маніпулятора. Цікаво, що до Угорщини, угорської політики, що здійснювала небачену мадяризацію у краї, в українофоба у мантії декана претензій нема. Всі дорікання – Драгоманову, його послідовникам, українським історикам за те, що «завоювали» Закарпаття, чи то пак «Угорську Русь».

У цілому книжка абсолютно вкладається у сучасні концепції про Закарпаття, що пропагуються Москвою чи Будапештом. Драгоманов – зло, Карпатська Україна – зло, возз’єднання – зло, все українське – зло. Чомусь не говорить автор про те, як було Закарпаття «возз’єднано» із Чехословаччиною у 1919 році, коли чеські війська зайняли край без згоди місцевих мешканців, чи як відбулося «возз’єднання» з Угорщиною у 1939 році, коли полягли сотні жертв військової окупації. Про це «об’єктивний» історик делікатно промовчує.

Нищівну критику книжці Володимира Фенича вже дав професор УжНУ, доктор історичних наук Михайло Тиводар у брошурі «Одкровення кандидата наук Фенича». Обурені позицією декана й інші викладачі та студенти. В Ужгородському університеті навіть створена спеціальна комісія, яка має дати оцінку висловлюванням декана.

Вірний член СДПУ (о) та Партії регіонів

Амбітному Феничу тісно в рамках історії, тому його ввесь час пориває у політику. За всевладдя Медведчука він був вірним членом СДПУ(о). Коли ж на трон зійшов Янукович, Фенич став членом Партії регіонів. Аякже, там, де українофоби, там і наш «герой». Володимир Фенич не тільки паплюжить українську концепцію історії. То він організовує зустріч на факультеті із сумнозвісним закордонним ідеологом неорусинства, то й сам їздить за кордон виступати перед українофобами, що згуртувалися в деяких організаціях Словаччини. Тут явно є робота для Служби безпеки України.

«Просвітяни» вимагають звільнення Фенича з посади декана і порушення проти нього кримінальної справи. Опус Фенича виданий під грифом Міністерства освіти та Ужгородського національного університету. Проте обидва зазначені у книжці рецензенти заперечують, що бачили рукопис і так само обурені прочитаним. Отже, декан історичного факультету ще й вчинив підробку. Уже за такий аморальний вчинок, негідний викладача вишу, він мав би розпрощатися з посадою. Деканом історичного факультету вірного члена Партії регіонів переобрали під тиском у листопаді 2013 року, за кілька тижнів до початку Революції гідності. Але він і далі керує факультетом, попри кардинальні зміни у державі. Як бачимо, своїх поглядів Фенич і не думає зрікатися, наче міністром освіти продовжує залишатися його соратник по духу Дмітрій Табачнік.

Громадська організація «Всеукраїнська люстрація» ще навесні піднімала голос за звільнення з посади декана «колишнього прислужника режиму Януковича», який публічно називає українців «колаборантами нацистського режиму». Люстрація повинна торкнутися не тільки суду чи правоохоронних органів. Українофобам не місце на будь-якій керівній посаді! Доки ми це не збагнемо, доти триватиме війна. Бо «п’ята колона» вміло її розпалює із середини, послаблюючи нас перед зовнішнім агресором.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода