Електронна петиція на сайті президента України щодо закриття українського ефіру для відео- та аудіотоварів Росії наразі набрала близько 60% голосів. А прем’єр Арсеній Яценюк дав доручення Кабміну розглянути ідею заборони ввезення російських книжок в Україну. Нацрада заборонила ще 14 російських каналів. Водночас у маршрутках звучить російський шансон, в Почаївській лаврі продають книжки про так званих «героїв Новоросії», а гурти, що підтримують анексію Криму, виступають у Києві. Як до цього ставиться Антін Мухарський, він же «Орест Лютий»? Про це він розповів у програмі «Молодь плюс».
​
– Ви читаєте російські книжки?

– За останні два роки не пригадую. Але загалом читаю, приміром, книжки Дмитра Бикова, Віктора Пелевіна. У Росії, слава Богу, ще є автори, які розуміють, що вони потрапили в пастку путінського режиму. Я купую книжки на українських ярмарках, як Форум видавців у Львові, «Книжковий арсенал», «Запорізька толока». Я бачив там російські книжки, через що, до речі, сталась низка прецедентів. Місцеві активісти виступали за заборону російського продукту. Тут є серйозна дискусійна платформа – які саме книжки забороняти. На мою думку, має бути створена комісія, яка визначить видавництва і книжки, які належать до путінської пропаганди. Тоді можна говорити про свідомий і професійний підхід до цієї справи.

– Більшість книгарень і видавництв кажуть, що до такої повної заборони вони не готові. Експерти зауважують, що виникне нестача насамперед наукової літератури. Яке Ви ставитеся до ідеї повної заборони російських книжок в Україні?

​​​– Держава має наслідувати приклади, які вже є в історії. Експансія американської продукції на англійський ринок призводила до того, що збитків зазнавали саме англійські видавці, автори й перекладачі. Тому в Англії ухвалили закон про заборону американської літератури. Ту ж саму ситуацію ми зараз спостерігаємо в Україні. Росіяни мають більше потужності, тиражів не порівняти з нашою країною, тому я вважаю, що треба рубати з плеча, заборонивши російським видавництвам брати участь у книгорозповсюдженні на українському ринку. А якщо хочете прочитати книжку російською мовою, то нехай вона виходить в українському видавництві, а українське видавництво отримує з цього матеріальний зиск, вкладає у своє виробництво. Я думаю, це буде правильна схема, яка хоча б трохи підніме українське книговиробництво.

– Але де ж все ж ця межа між цензурою і виправданим захистом вітчизняного продукту? Чи не можна буде назвати повну заборону російських книжок в Україні недемократичним методом?

– Це питання складне. Але моя суб’єктивна думка полягає в тому, що має бути чіткий список авторів, які належать до прокремлівської ідеологічної когорти. Має бути комісія, яка, розуміючи, що ми перебуваємо в умовах війни, ухвалюватиме рішення про авторів, чиї твори заборонені до видання в Україні.
​​​
– Якщо говорити не лише про книги. Російського аудіо- і відеопродукту в нас теж дуже багато. Ви могли б уявити, щоб його враз не стало?

​​– Ні, не міг би. Однак, теоретично за умов політичної волі, це можливо. У телевізійному і радіоефірі має звучати лише українська мова. Маркування країни починається з мови. Тому закон про деокупацію українського мовного інформаційного простору дозволить зробити до цього рішучий крок.

​​– Ваша творчість дуже тісно пов’язана з цією темою. Це і проекти «Сувора українізація», «Лагідна українізація». Як це працює, на Вашу думку?

​​– Кожне покоління шукає свої маркери, за які воно може зачепитися, приміром, як українець. Я народився в Києві в російськомовній родині. Пам’ятаю, як вийшла «Червона рута», тоді почала з’являтися якісна українська музика. І саме завдяки їй я ідентифікував себе як українець, який не хоче бути «совком». Потім був Андрухович, «Бу-Ба-Бу», різні театральні вистави. Саме культура стала для мене тим маркером. Однак невдовзі прийшов Кучма, і Ренесанс початку 90-х, ця хвиля піднесення, зійшов нанівець, ефір заполонили російські виконавці, усе знову поросло російською попсою. Група «Руки вверх» взяла верх над українською естрадою. Якщо ми зараз пропустимо цю можливість, то я не знаю, коли ми знову спроможемося на такий рівень.

Виросло покоління людей, які не просто хочуть, а вимагають українського продукту в українському ефірі. Росія розуміє цей важіль впливу, і як відверто сказав патріарх Гундяєв: «Там, где звучит русское слово, там русский мир». Ця ситуація дуже небезпечна. Якщо ми не зробимо висновки і, дійсно, не перекриємо ці «хляби небесные», то знову будемо вигрібати, і не в Донецьку й Луганську, а вже в Одесі, у Харкові, у Дніпропетровську.

​​– Ваша анонсована нова книжка теж пов’язана з цією темою?

– Прямо пов’язана. Це великий артбук, який вийде до «Книжкового арсеналу» наприкінці квітня, називається «Сказки русского мира», ілюстрований роботами видатного українського художника-жлобіста Івана Семесюка. Це наша творча колаборація. Це книжка, яка підриває всі імперські міфи і б’є по цінностях «русского мира». До роботи долучилося видання «Люта справа», і ми сподіваємося, що це буде дуже якісний продукт.

​– Людина, яка виступає за російську мову в Україні, за російський контент, російські книжки. Якщо вона візьме Вашу книжку, або подивиться Ваш кліп, або послухає Ваші виступи, чи не викличе це в неї відторгнення?

​​​– Конкретно російського шовініста так не переконаєш. Навпаки. У мене багато ворогів, я знаю, що вони мене ненавидять за мої творчі проекти і висловлювання. Але це нормальне життя. Треба любити своїх ворогів, вони дають наснагу й хист творити. Ще більш радикальне, ще більш українське мистецтво. Довгий час нам лишали лише «шаровари і глечики». А радикальних лютих митців, які казали «Геть від Москви», як Хвильовий, нищили.

​​Таких митців в українській історії корчували. А зараз є можливість показати, що українці – це не «гречкосії», не «холопи». Це зовсім інша, нова формація людей, яка народжується на наших очах. На зміну «жлобській», пострадянській парадигмі приходить зовсім інша категорія митців. Ми живемо в час вражаючої української ново-героїки. І це треба констатувати, підкреслювати, над цим треба працювати.

​​Ми довгі роки були хуторянами, які жили поміж двох світів – європейського і азійського, – не розуміючи, хто ми. Настав час вилюднюватися і казати, що ми маємо свій власний шлях. Ступінь волі, який зараз є в Україні, не відомий ані Європі, ані Росії, ані навіть Америці. Треба скористатися тими навичками, які ми отримали в процесі Майдану.

​​Коли питають: що зробила держава, щоб російських книжок не було на полицях? От побачили ви книжку Дугіна, візьміть і цією книжкою продавцеві по голові. Це жарт. Але викличте поліцію і скажіть: я прошу зафіксувати наявність сепаратистської літератури в тій чи іншій ятці. За цим фактом ви ідете і подаєте заяву. На ятку накладають штраф і закривають. Реальна громадянська позиція.

– Вам вже вдавалося так зробити?

– Я планую.

                                                                                                                                             Марічка Набока