Відомий український економіст та політик, в.о. міністра фінансів України в уряді Юлії Тимошенко, а нині представник Громадянської ініціативи «Третя Українська Республіка» Ігор Уманський розповів про приховану сторону домовленостей між президентами Росії та України 17 грудня в Москві, а також дав свій прогноз щодо наслідків підписання нових газових та кредитних угод для України. На його думки, незважаючи на зменшення ціни на газ та надання великого кредиту, підписані угоди є «коротким повідком», на якому відтепер Росія буде тримати українську владу. Відповідно, й перемогою для України їх назвати важко.

Газові домовленості 17 грудня між Путіним і Януковичем передбачають щоквартальний перегляд ціни на газ. Що означатиме така умова для України і для чого це потрібно Росії?

Диявол завжди ховається в дрібницях. З озвученої вчора, на перший погляд, досить позитивної для України (абсолютно серйозно!) інформації про знижку на газ майже на третину та позику в розмірі 15 мільярдів доларів вже сьогодні починають вилазити саме такі «дрібниці». Які є справжньою суттю того що відбувається. Таким чином українську владу посадили на короткий повідок: "Виконуєте зобов'язання - отримайте і на наступний квартал нижчу ціну на газ та черговий транш позики. Не виконуєте - отримуйте по повній усі наслідки…"

Зрештою, умова щодо нової ціни газу тільки на квартал для цього й передбачена. Схожа ситуація й з позиковими коштами. Сталося так, як я й прогнозував: до кінця року із заявлених $15 млрд. надійде лише три. Загалом це має вигляд встановлення залежності влади від одного джерела ресурсів, що звичайно ж обмежує Україну у вирішенні поточних проблем економіки.

Саме тому потрібно слідкувати за тими подробицями й деталями угод, які зараз поступово з’являтимуться. Але навіть розуміння деталей, про які ми зараз говоримо, вказує, що перемогою для України ці домовленості не стали.

Віце-прем’єр Юрій Бойко пояснив зниження ціни на газ тим, що Росія побоялася втратити український ринок. Наскільки таке пояснення є прийнятним?

Тут існує дві тези. По-перше, не було укладено нового контракту, який би передбачав нові й прозорі умови з адекватною ціною. Насправді було внесено зміни в газовий контракт 2009 року. Тобто всі ті положення, про які нам розповідали як про неприйнятні (а вони й справді важкі), залишилися.

З іншого боку, нова ціна на рівні $268,5 визначається з урахуванням "Харківських угод". Тобто лишається той самий механізм "знижки" на газ, що означатиме лише одне - і в подальшому Україна щороку збільшуватиме державний борг приблизно на $3 млрд. Тому що фактичної знижки немає - Україна тимчасово не платить мито у розмірі цих $100 за тисячу кубометрів, а це оформлюється як борг держави (хоча газ споживає не держава, а бізнес).

Україна є найбільшим споживачем російського газу. Безумовно, за технологічної неможливості транспортувати газ із інших джерел, Україна ним і залишиться. Навіть останні спроби отримати газ з альтернативних джерел, по суті були реекспортом російського газу. Тим більше, технічно такий реверс неможливий, бо йшлося лише про заміщення обсягів російського газу.

Проте ми в цьому питанні взаємозалежні. Ми – від російського газу. Вони – від можливості транспортування і від того, що ми найбільший споживач їхнього газу.

Це – дуже сильна позиція з нашого боку, яка, на жаль, чомусь практично не використовувалася усіма попередніми перемовниками.

У деяких ЗМІ з’являлася інформація про те, що однією із умов нових газових домовленостей є поява ще одного газового посередника. Тобто до структур Фірташа та Нафтогазу додасться структура Курченка - компанія СЄПЕК…

Окрім названих компаній, на внутрішньому ринку України присутній ще й «Газпром», який безпосередньо постачає газ промисловим споживачам. За цих умов поява на внутрішньому ринку третього чи четвертого гравця в принципі імовірна, але можлива лише за рахунок перерозподілу ринку на користь нового учасника.

За рахунок кого може відбутися цей перерозподіл – це цікаве питання, бо «Нафтогазу» в цьому процесі вже фактично немає. Він постачає газ для найбільш, скажемо так, нецікавих з комерційної точки зору споживачів. Таких як теплокомуненерго та населення. Тому питання відкрите, але воно може бути вирішено за рахунок існуючих гравців.

Якою буде доля української ГТС після нових домовленостей між Україною та Росією? Опозиція говорить про те, що за знижку нашій державі доведеться її віддати в концесію чи зовнішнє управління.

Може, скажу крамольну думку, але наша ГТС вже перетворилася на політичний фетиш, хоча насправді це "валіза без ручки". Якщо б питання використання ГТС і – найголовніше – участі держави в якості гравця на ринку газу, тобто виконання державою бізнесових, а не регуляторних функцій було зняте, а держава в принципі пішла з цього сегменту, то питання перемовин з Росією про газ вже давно б перестало бути політичним.

Вихід держави з цього ринку має відбуватися не за рахунок створення нового монополіста, непідконтрольного державі. Передача цих функцій іншій структурі несе значний ризик для економіки, енергетичної системи.

Цей ринок, відповідно до Енергетичної хартії, до якої Україна приєдналася, має бути демонополізовано, на ньому мають бути створено конкурентні умови, має бути забезпечено "доступ до труби" і різних джерел постачання газу. Доступ для будь-кого, хто є споживачем газу або хоче займатися його постачанням. У цьому випадку більшість питань, у тім числі – корупційних, також були б зняті.

Чи згодні ви з тим, що ціна на газ є політичною?

Формування того рівня цін, який ми мали до сьогоднішнього дня, відбувалося на тлі загальносвітового та українського економічного зростання, яке тривало до 2008 року. За цей час більшість країн Європи, що споживають російський газ, з урахуванням зміни економічної ситуації в той чи інший спосіб досягли перегляду ціни.

Україна, навіть з урахуванням того, що вона є найбільшим споживачем російського газу, була чи не єдиною, для кого ціна не змінилася. Процес перегляду ціни та виходу її на об’єктивний рівень був необхідністю та об'єктивністю, якої кожна держава намагалася досягти. Але це у випадку, якби держава виступала регулятором, а не гравцем. Отож якщо цього досі не трапилось, значить це було комусь вигідно.

Таким чином перегляд ціни був прогнозованим. Чи є тут політична складова? Безумовно, є. Те, що мало відбутися в природній спосіб, відбулося як політична поступка з боку Росії. Що вони отримали за цю політичну поступку? Це питання ще залишається відкритим.

Проте найближчим часом ми матимемо відповідь і на нього, бо все таємне стає явним.

У чому відмінність нинішніх газових угод від домовленостей 2009 року?

Звичайно, що треба дивитися контракти. Але вже зараз зрозуміло, що відмінностей багато. Хоча б тому, що підписання цих угод відбувається зовсім на іншому фоні.

У 2009-му році був шалений тиск з боку Росії, два тижні Україна прожила з "висушеною" трубою (газ в країну не постачався взагалі). А ще був шалений тиск з боку Європи.

Лише в цьому році від деяких очільників країн Європи нарешті прозвучало, що принаймні половина вини за підписаний тоді газовий контракт лежить на плечах європейської сторони. В умовах тодішнього газового конфлікту ми опинилися між двома вогнями. З одного боку Росія, а з іншого – Європа. І обидві ці сторони тиснули на Україну, виламуючи їй руки.

Зараз цього немає, отож можливості ведення переговорного процесу значно ширші, ніж коли тебе заганяють в глухий кут.

Вже є інформація, що після наміру Росії викупити євробонди України на 15 млрд.доларів їх доходність упала вдвічі. Що це означає для нашої держави?

Загроза суверенного дефолту в Україні була дуже значною. Більшість учасників ринку з великим занепокоєнням ставилися до поточної економічної ситуації в Україні і її спроможності найближчим часом розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями.

Доходність за запозиченнями, які здійснювалися раніше, досить сильно коливалася. Скажімо, доходність за облігаціями, які мали погашатися наступного року, підскакувала в певні періоди навіть до 20-22 відсотків річних.

З одного боку, це була оцінка ризиків. З іншого боку - серйозних угод насправді на біржі не було. Ситуація вбачалася як штучне розгойдування ціни, створення певного ажіотажу. Як говорять учасники ринку, здебільшого це відбувалося через три російських банки, які й розгойдували ціну. Адже від інших учасників інтересу до наших цінних паперів не було.

Тому зараз ситуація виглядає дуже просто. Без домовленостей з Росією котирування наших цінних паперів було захмарними, а як тільки домовилися, то вони опинилися на прийнятному рівні.

Це має стати нібито позитивним сигналом для ринку: домовленість із Росією сприятлива для української економіки.

У списку домовленостей 17 грудня також є угоди в сферах авіа- та судно будування, щодо будівництва Керченського транспортного переходу та у космічній та військових галузях. З вашої точки зору, чого тут більше – позитиву для української економіки чи загрози потрапити в залежність від Росії у стратегічних галузях економіки?

Поки що це має вигляд декларації намірів, оскільки конкретики в тих документах, які потрапили до преси, ще не видно

Звичайно ж, якщо перелічені проекти будуть реалізовані – це чудово. Треба розуміти, що ступінь залежності визначається ступенем гнучкості керівництва України. Нас ніхто не обмежує у праві співпрацювати в цих галузях з іншими країнами. Інше питання, чи буде Україна диверсифікувати свої партнерські стосунки в стратегічних галузях економіки.

Приміром, проекти щодо літаків АН – це вже давня історія. З Росією підписувалась ціла купа угод, створювалися бізнес-проекти. Свою частиною домовленостей Україна виконувала, Росія ж навпаки, не наповнювала їх реальним змістом та грошима.

Як наслідок, більшість потужностей для виробництва цих літаків Росія побудувала в себе вже без України. Тому зараз мова йде не про нову ініціативу, а про те, щоб Росія хоча б виконала ті умови, під якими підписувалась, та зобов’язання, які брала на себе декілька років тому.

Чи зможуть гроші з цього 15-тимільярдного кредиту закрити діри в українському бюджеті? І чи зможе, на вашу думку, партія влади розглядати їх як власний передвиборчий фонд,приміром, для підвищення соціальних виплат?

Вже відомо, що до кінця року Україна має отримати близько 3 млрд. доларів. Втім, це не вирішує у повному обсязі бюджетних проблем поточного року. Безумовно, з цими коштами легше, ніж без них. Разом з тим, реальна проблема в бюджетній сфері складає суму на рівні 60 млрд. гривень. Частково отриманий ресурс дозволяє пройти цей рік, принаймі без втрат у соціальній складовій. Звичайно, якщо цей ресурс і той ресурс, який є у бюджеті та збирається у вигляді податків, буде спрямовано на виплату пенсій, заробітних плат та інших соцвиплат. А не на закупівлю у відомий спосіб товарно-матеріальних цінностей, робіт та послуг.

Чи є це значним ресурсом для фінансування додаткових соціальних ініціатив наступного року? Я не певен в цьому, бо знову ж таки він не дозволяє в повному обсязі закрити бюджетні проблеми поточного і наступного року. Особливо, якщо в такий само спосіб із такими самими підходами буде складено бюджет на наступний рік, як у поточному і минулому. Нагадаю, що бюджет минулого року не був виконаний ні по дохідній, ін по видатковій частині. При тому, що все одно він був зведений у кінцевому рахунку з дефіцитом 55 млрд. гривень, що є історичним рекордом. Але в поточному році ми поб’ємо і цей рекорд.

Щодо підвищення соцстандартів в мене є сумніви, бо цього ресурсу при такій бюджетній політиці (звичайно, якщо вона не буде змінена ) буде недостатньо для фінансування в тих обсягах і з тими темпами бюджетних забаганок, які є зараз. Я прогнозую, що влада піде на певне стримане підвищення соціальних стандартів протягом наступного року. І аж у 4-му кварталі, не раніше листопада чи грудня, можливе підвищення більш суттєве.

З одного боку це дозволить зекономити бюджетний ресурс протягом року, з іншого, - перед виборами таке зростання може мати електоральний ефект, бо відбудеться безпосередньо перед виборами. Через те, що ці підвищені стандарти будуть "жити" короткий період часу, на це не потрібно буде багато ресурсу.

Узагальнюючи, цих 15 млрд. доларів насправді вистачить, щоб на стриманому голодному пайку протриматися до кінця наступного року – і не більше. Що в свою чергу означає, що Україна потребуватиме і буде робити додаткові запозичення вже наступного року. Очевидно, що й надалі відбуватиметься збільшення державного боргу, а,значить, і будуть ще запозичення на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Чи можуть це бути кредити МВФ?

За нинішніх умов - дуже сумніваюсь. Не зважаючи на те, що кредити від МВФ є більш дешевшими. Так, озвучена ставка кредиту від Росії у 5% річних, нижча ринкової і, безумовно, виглядає чудово. Але ставка по кредитах МВФ ще нижча.

Втім, тут свою роль зіграли інші чинники. До прикладу, вимоги МВФ є публічними, в тому числі меморандуми які підписувалися і під які бралися зобов’язання, розміщуються на сайтах МВФ, Нацбанку та Уряду, на другий день потрапляють в ЗМІ. Будь-хто може подивитися які зобов’язання на себе бере Україна підписуючи угоди з МВФ.

За ситуації щодо угод з Росією всі чудово розуміють, що є якісь додаткові домовленості. Але дуже обмежене коло людей знає, які саме, що вкрай тривожно і ризиковано.

Крім того, було б дуже цікаво подивитися якою буде комісійна винагорода за залучення цих грошей, щоб порахувати реальну ефективну ставку з урахуванням всіх необхідних витрат та комісій. Зараз це не є публічної інформацією. Більшість людей на власному досвіді переконалися: якщо банк, наприклад, говорить про ставку 0%, що особливо поширено у споживчому кредитуванні, насправді, коли сплатиш всі комісії і т.ін. – ефективна ставка може доходити до 40%.

15 млрд. для України було взято з Фонду національного добробуту. Чого коштуватиме надання такої великої позики для самої Росії?

Для Росії це значна сума, оскільки там не дуже добра ситуація в економіці. На відміну від України, Росія була більш честною та адекватною в бюджетній політиці і цього року оголосила секвестр свого бюджету та на 5% скорочувала видатки. Це робилося з огляду на те, що зростання економіки і, як наслідок, надходження до бюджету виявилися значно меншими, ніж очікувалось. Росія пішла на це публічно, визнавши, що ситуація не така як прогнозували раніше. Про що це говорить? Ситуація там не така добра, як може комусь здаватися. З іншого боку для Росії важливо мати ресурс, який би дозволяв пройти ці економічні негаразди, бо ж наступного року ситуація кращою не стане. Власне тому мало хто очікував, що Росія піде на такі значні позики для України.

Втім, мова ж не йде про те, що Росія ці гроші просто подарувала. Вже з’являлася інформація про те, що ця позика надана лише на 2 роки. Безперечно, це бентежить, бо два роки – дуже короткий термін. Зазвичай, подібні розміщення робляться на 5-7 років. За два роки нічого суттєвого в економіці не трапиться. Отже абсолютно реальною є ситуація, коли після президентських виборів, незалежно від того, хто їх виграє, голова держави, щойно вступивши на посаду та сформувавши уряд, буде змушений віддавати цю суму кредиту.

Власне це додає побоювань у питанні: чим все-таки поступилася українська сторона?

На сьогоднішній день на ринку у вільному обігу знаходиться державних облігацій приблизно на $15,5 млрд. Якщо все-таки вони дадуть обіцяні кошти у повному обсязі, то Росія отримає в своє розпорядження майже 50% суверенного зовнішнього публічного боргу України. До чого це може призвести? Якщо будуть певні ризики і Україна захоче реструктуризувати чи рефінансувати свій борг, та почне збирати раду кредиторів, Росія матиме визначальний вплив на рішення -дозволити чи не дозволити Україні це робити. З цього боку Росія добре підстрахувалася, бо зможе фактично вирішувати, як діяти Україні.

Але це - лише страховка. які справжні умови всього пакету домовленостей ми можемо поки що лише здогадуватись.

Узагальнюючи все вищесказане, чи можна розглядати масштабні домовленості в Москві 17 грудня, як початок шляху України до Митного союзу? Незважаючи на те, що сторони переговорів запевнили, що не мали розмов щодо цього питання…

Не думаю. У нас дуже люблять різні «страшилки» на кшталт Митного союзу – як політичні, так і економічні. Так, Росія отримала серйозний інструмент впливу на Україну. Але в який спосіб Росія його використає – залежатиме від її стратегічних цілей.

Особисто я можу повірити, що насправді не було ніяких розмов про Митний союз та вступ до нього. Хоча б тому, що якщо подивитися на установчі документи МС, то його діяльність найближчим часом має бути завершена і трансформуватиметься в іншу інституцію – Євразійський союз. Так, про Митний союз вони нічого не говорили, але врешті абсолютно не важливо як це утворення може бути названо і коли "власнику короткого повідка" стане у нагоді ним скористатися.

Після домовленостей Януковича і Путіна у Москві, суспільна думка, схиляється до того, що влада вже фактично згорнула євроінтеграцію. Чи означатиме це реальне згортання євроінтеграційних процесів?

Європа була, є і буде важливим партнером для України, в тому числі і в торгівельно-економічних відносинах. Тому при зближенні з Росією говорити про те, що розриваються зв’язки з Європою, як на мене, наївно. Безперечно, вони будуть розвиватися. Справа в тому, що євроінтеграція – це процес, який може стати нескінченним. Бо ж топтання на місці, чи імітація руху – це теж процес.

Україна продовжуватиме співпрацю і з політичними, і економічними інституціями, і на рівні господарюючих суб’єктів ЄС - в цьому я жодних сумнівів не маю. Інше питання, чи є це реальним політичним курсом і чи буде наслідком цього курсу реальних рух до Євросоюзу. Щодо цього маю великі сумніви.

Розмову вів Андрій Кондратенко.