Дітмар Штюдеманн був послом Німеччини в Україні з 2000 по 2006 рік. По завершенні дипломатичної кар'єри став радником президента Віктора Ющенка.

Deutsche Welle: Пане Штюдеманн, у Брюсселі після торгівельної війни, яку проти України розв’язала Росія, дедалі частіше говорять про нагальність підписання угоди про асоціацію. Отже, завдяки Росії на виконання Україною вимог європейські партнери дивитимуться крізь пальці?

Дітмар Штюдеманн: Ні, я абсолютно так не думаю. Це насамперед українсько-російська тема. По-перше, аби розв’язати конкретну торгівельну суперечку, Україна має звернутися не до ЄС, а до міжнародних торгівельних організацій. По-друге, немає сенсу приймати Україну в європейські структури і підписувати з нею угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі лише тому, що вона - жертва Росії. Україна має засвідчити політичну волю до модернізації та демократизації і здійснювати відповідні реформи. Тоді вона й для Росії стане партнером, з яким треба рахуватися.

Нині, за лічені тижні до саміту Східного партнерства у Вільнюсі, Верховна Рада взялася ухвалювати закони, необхідні для виконання висунутих Євросоюзом умов підписання угоди про асоціацію. Чому це відбувається в останній момент? Можливо, Янукович сподівається підписати угоду, виконавши лише частину зобов’язань?

Реформи – це процес. Було би наївним сподіватися, що до саміту у Вільнюсі всі необхідні країні реформи будуть здійснені. Відповідальність за зволікання з реформами лежить не лише на президенті Януковичі. Україна завжди висувала великі вимоги до Європейського Союзу щодо зближення, але зі свого боку завжди робила замало для того, аби заяви про готовність до реформ втілилися у реальність. Така ситуація спостерігається із самого набуття Україною незалежності.

Нині ми спостерігаємо те ж саме?

Звичайно! Україна знову сподівається на подарунки Європи, будучи у ролі жертви Росії. Йдеться не про те, щоб врятувати Україну від когось, а йдеться про підтримку у модернізації країни. Саме відсутність реформ робить Україну вразливою до спроб затягнути країну у сферу впливу Росії.

Скажіть, будь ласка, як досвідчений дипломат, як заохотити українську владу до демократичних реформ?

Реформи - це справа України. Я особисто переконаний, що "багатовекторність" у зовнішній політиці, якої вже традиційно дотримується Київ, є грою, в якій немає переможців. Україні треба визначитися, як вона буде модернізуватися. Чи вона йтиме європейським шляхом побудови стабільних демократичних інституцій, чи продовжуватиме торгуватися з Росією, як на базарі. (…) При цьому всі роки незалежності в Україні триває боротьба за неконтрольовану владу, за безроздільне і необмежене у часі панування. Якби нарешті в Україні зрозуміли, що джерелом влади є народ, що влада має бути підконтрольною і обмеженою, тоді країна не була би такою беззахисною перед намаганнями Росії втягнути її до євразійських структур, які багатьом нагадують оновлений Радянський Союз.

Якщо угоду з ЄС у Вільнюсі таки підпишуть, чи означатиме це кінець "багатовекторності"?

Я так не думаю. Не варто драматизувати значення цієї угоди. Наразі йдеться насамперед про те, щоб Україна засвідчила готовність йти шляхом реформ. Для цього необхідно спершу виконати умови, висунуті Євросоюзом. Серед нерозв’язаних проблем залишається вибіркове правосуддя, зокрема ув’язнення Юлії Тимошенко. (…)

Але якщо це дійсно так і президент Янукович не збирається відмовлятися від "багатовекторності", то навіщо йому звільняти Тимошенко?

Якщо він лише грається в тактичні ігри з ЄС і Росією, результати цієї гри будуть поганими для України. Вже нині можна побачити наслідки московської політики "батога і пряника". Якщо Янукович хоче увійти в підручники з історії України, то продовження політики "і вашим, і нашим" – не найкраща перспектива для нього. Я не думаю, що звільнення Тимошенко було би таким вже драматичним кроком. Якщо мені не зраджує пам’ять, кілька років тому на конференції у Ялті Янукович сам визнав, що Тимошенко засуджено на підставі застарілого радянського закону, мета якого була затуляти рота політичним опонентам. Я не сумніваюся у тому, що український президент, якщо захоче, має всі можливості для того, аби цей закон було змінено. В цьому впевнений не лише я. Так думають у Європі всі.

Скільки часу залишається у Януковича на звільнення Тимошенко?

Гадаю, йдеться радше про дні, ніж про тижні.

Чи можна взагалі вірити обіцянкам української влади про реформи, коли Юлія Тимошенко залишається у в’язниці?

Саме в цьому і проблема. Навіть якщо до Вільнюса ухвалити всі закони, все це буде лише на папері, якщо не буде конкретних дій. Справа Тимошенко є дуже важливою у цьому контексті.

Але й з ухваленням пакету "євроінтеграційних законів" не все так просто. Зокрема, соратники Віктора Януковича не хочуть розглядати схвалений європейськими експертами Виборчий кодекс, а пропонують інший документ. Це спроба торгуватися щодо вимог, які висунув Євросоюз?

Я вже понад два десятиліття підтримую тісні зв’язки з Україною. Мене завжди засмучували тактичні ігри навколо законів, які мали ухвалюватися для наближення до європейських стандартів. Якщо українське керівництво відмовляється ухвалювати Виборчий кодекс, схвалений експертами Венеціанської комісії, воно має пояснити, чому так робиться. (…) Але проблема навіть не в ухваленні законів, а в їх виконанні. Навіть тоді, коли в Україні ухвалюють доволі непогані закони, вони часто все одно залишаються лише на папері. Замість виконання законів громадяни часто мають справу зі свавіллям з боку представників влади.

Судячи з нашої розмови, перспективи підписання угоди про асоціацію на саміті у Вільнюсі виглядають доволі туманними. Може, наважитеся на конкретний прогноз у відсотках – підпишуть чи ні?

50 на 50. Але я хочу завершити цю розмову на оптимістичній ноті. Я сподіваюся, що українське керівництво зрештою таки вдасться поставити на європейський шлях розвитку.