«Думаю, що цей текст, хоча опублікований українською, може переконати передусім росіян, трохи теж білорусів, які входять в імперську ідею так званого руского міра, як один із творів того триєдиного народу. Українці, у зв’язку із триваючою війною, набагато менш піддатливі на таку пропаганду».

Журавський вель Ґраєвський сказав, що у цьому тексті Путіна немає нічого нового і описав його як еманацію «старої імперіалістичної ідеї»:

«Ідеї часів царської Росії, часів політики „збирання руських земель”, що має вже кількасот років. Москва нарощує претензії на буття спадкоємцем Київської Русі, не згадуючи при цьому військове та політичне панування, здобуте насиллям на всіх цих землях унаслідок поділів Речі Посполитої та пізніших воєн із нею та Великим князівством Литовським.  Путін грає на вірі, що це природні сфери російського впливу, які є давніми, постійними і незмінними. Це російська імперська ідея, із дуже великою кількістю різноманітних міфів».

Журавський вель Ґраєвський закликав звернути увагу у цій статті на дві речі:

«По-перше, стаття з’явилася українською на російських інтернет-сторінках президента Росії, що є безпрецедентним. А отже, текст адресований до українців у розумінні надії, яку росіяни пов’язують із цим посланням. Я не думаю, що текст може переконати українців, однак, очевидно, намір є переконувати їх. По-друге, у статті є всюди згадка про те, що ідея національної та державної відокремленості України є зовнішньою інтригою і, як виявляється, передусім поляків та австрійців, що, звісно, має нас дуже смішити».

Журавський підкреслив, що «справжній інтерес Кремля, Путіна і його силовиків, полягає у тому, аби залишитися у владі».

«Навіть імперський вимір російської політики є інструментом, який повинен допомогти зберегти владу в той час, коли популярність уже не можна купувати за підвищення рівня життя, оскільки його не відбувається, а навіть він зменшується. Імперські ігри є соціально і технічно бажаним інструментом зміцнення влади в Кремлі. У цьому сенсі національні або державні інтереси будуть поступатися інтересам групи, яка тримає владу».

Стаття Путіна є поєднанням великоросійського націоналізму, комуністичного бачення історії, напівправд і просто звичайної брехні, кажуть експерти.

Совєтолог та екс-посол Польщі в Росії професор Влодзімєж Марціняк звернув увагу, що Путін вже тривалий час висловлюється та пише публікації на тему історії і, на його думку, нинішній господар Кремля вже просто хоче ввійти до історії:

«Він дедалі більше перетворюється на інтерпретатора, вчителя історії. Раніше публікації не мали прямих політичних наслідків. Відносини з Польщею, на яку були нападки у цих статтях, також і у цій найновішій, не стали набагато гіршими, ніж були раніше. Цей текст про „єдність росіян та українців” – це заява Путіна про один народ, який штучно розділений. У ньому також згадуються білоруси. Це не нова теза. Вона виступала в його публічних виступах протягом багатьох років».

Дипломат нагадав, що, серед іншого, також у відомому тексті Путіна про те, що розпад СРСР був найбільшою геополітичною катастрофою, є концепція поділеного російського народу, а в цьому випадку новим є тільки те, що Путін присвятив цілу статтю саме «єдності українців та росіян». Історична концепція Русі, потім Російської держави, має багато століть, і її Путін використовував також, серед іншого, під час анексії Криму. «Це один із найстаріших російських політичних міфів, що час від часу з’являється, а нині вкотре актуалізований», – говорить професор Марціняк:

«Наскільки довго Путін віритиме, що українці та росіяни – це один народ, настільки довго він не заспокоїться. Ця стаття свідчить про те, що російсько-український конфлікт є константою на дуже багато років, і він має фундаментальний та основний характер. Однак я би не робив безпосередніх висновків на найближче майбутнє. Навесні цього року ми стали свідками дуже серйозного зростання напруженості на українсько-російському кордоні і зосередження російських військ у безпрецедентних масштабах. Розповсюдженим було відчуття, що це може перетворитися у серйозний збройний конфлікт. Остаточно все завершилося встановленням контактів із новою американською адміністрацією і потім зустріччю Байдена і Путіна, а також рядом заяв західних політиків на тему, що із Росією потрібно розмовляти і не можна допустити посилення конфлікту. Зростання напруженості мало досить виразно інструментальне значення для досягнення ефектів у відносинах зі Сполученими Штатами і деякими державами Західної Європи. З цієї статті напевно випливає те, що Україна і російсько-українські відносини будуть постійно приводом для повторення таких періодичних ескалацій».

«Ця стаття є ще одним прикладом реваншизму Путіна. Викладені в тексті антиукраїнські тези не є новими, а їх детальна конкретизація та вкорінення в історичній аргументації є обґрунтуванням послання Кремля про те, що він не відмовиться від спроб утримати Україну у своїй сфері впливу. Текст де-факто містить погрозу, що Біловезька угода 1991 року буде визнана недійсною, якщо Україна не підкориться Росії. Зважаючи на міжнародні реалії, цю загрозу слід оцінювати як порожній демонстративний жест, який показує, що ритуальний характер російської пропаганди поглиблюється. Однак можна помітити, що наратив влади стає жорсткішим, що, з одного боку, може свідчити про безпорадність Кремля щодо українського питання, а, з іншого боку, про те, що він планує посилити дестабілізацію України у найближчі місяці», – аналізує, у свою чергу, експертка з питань Росії Марія Доманська статтю Путіна на веб-порталі Центру східноєвропейських досліджень.