«Порушення прав людини спричинюють невимовну шкоду й поза межами кожної конкретної країни. Якщо їх не зупинити в одному місці, вони можуть посилити відчуття безкарності в іншому. Саме тому нинішня адміністрація США поставила права людини на перше й центральне місце своєї зовнішньої політики», – сказав державний секретар США Антоні Блінкен, представляючи щорічний звіт Держдепартаменту про становище з правами людини в 198 країнах світу за 2020 рік.

«Ми визнаємо, що маємо що поліпшувати і в себе вдома. Але ми також намагаємося жити у відповідності з нашими найвищими ідеалами і принципами, і ми віддані тому, щоб працювати задля створення у США більш чесного і справедливого суспільства. Ми всі маємо що робити, і маємо використати кожен наявний інструмент, щоб плекати більш мирний і справедливий світ», – сказав він.

Такі звіти, нагадали в Бюро демократії, прав людини і праці Державного департаменту, яке готує їх, видаються вже 45 років. Як кажуть у бюро, ці звіти вивчають уряди країн, щоб переглянути, як у США бачать їхній поступ, журналісти, щоб привертати увагу до порушень, учені, щоб досліджувати питання прав людини, громадянське суспільство, щоб виступати за поліпшення, – і «ви – тому що вам не байдуже, в якому світі ви живете».

Один із розділів звіту присвячений і Україні. Більша його частина стосується ситуації на підконтрольній урядові території, але не забуто в ньому й про порушення на територіях, що перебувають під окупацією. Зокрема, Кримові відведений також окремий підрозділ звіту.

Україна загалом

Серед значних проблем із правами людини на території України в 2020 році зазначено:

- незаконні чи свавільні вбивства;

- тортури і випадки жорстокого, нелюдського чи принизливого ставлення або покарань утримуваних із боку правоохоронців;

- суворі й загрозливі для життя умови у в’язницях і пунктах утримання;

- свавільні арешти чи утримування;

- серйозні проблеми з незалежністю судових органів;

- зловживання в перебігу керованого Росією конфлікту на Донбасі, зокрема фізичні зловживання над цивільними і членами збройних груп, яких тримають у центрах утримання;

- серйозні обмеження свободи висловлювання, преси й інтернету, зокрема насильство, погрози насильством чи невиправдані арешти чи переслідування журналістів;

- цензура і блокування інтернет-сайтів;

- відправлення біженців назад до країн, із яких вони втікають;

- серйозні акти корупції;

- відсутність розслідування і відповідальності за насильство над жінками;

- насильство чи погрози насильства, мотивовані антисемітизмом;

- злочини з застосуванням насильства чи погроз насильства щодо осіб із інвалідністю, представників національних меншин, а також ЛГБТІ-осіб;

- існування найгірших форм дитячої праці.

Деякі зі зловживань чинили члени силових структур, мовиться у звіті.

Влада України в 2020 році загалом не вживала адекватних кроків для переслідування більшості посадовців, які чинили зловживання, що призвело до атмосфери безкарності. Правозахисні групи й ООН звертали увагу на значні недоліки в розслідуваннях повідомлень про підозрювані порушення прав людини з боку урядових силових структур.

Окупована частина Донбасу

У перебігу розпаленого і підтримуваного Росією конфлікту на Донбасі сили під керівництвом Росії, за повідомленнями, займалися:

- незаконними чи свавільними вбивствами цивільних, зокрема позасудовими вбивствами;

- примусовими зникненнями і викраденнями;

- тортурами й жорстоким, нелюдським чи принизливим поводженням або покараннями.

Серед інших значних порушень прав людини були:

- суворі й загрозливі для життя умови у в’язницях;

- свавільні арешти чи утримування;

- наявність політичних в’язнів чи утримуваних;

- серйозні проблеми з незалежністю судових органів;

- серйозні обмеження на свободу висловлювання, преси й інтернету;

- значне втручання в свободу мирних зібрань і свободу об’єднань;

- суворі обмеження свободи релігії;

- серйозні обмеження свободи пересування через лінію розмежування на сході України;

- обмеження на політичну діяльність, включно з існуванням необраної влади й несправжніми, невільними й нечесними виборами;

- обмеження гуманітарної допомоги без потреби.

Крим

Серед значних порушень прав людини в окупованому Росією Криму були:

- примусові зникнення і викрадення;

- тортури і випадки жорстокого, нелюдського чи принизливого ставлення або покарань утримуваних із метою здобути визнання і карати осіб, які чинять опір окупації;

- суворі й загрозливі для життя умови у в’язницях;

- свавільні арешти чи утримування;

- наявність політичних в’язнів чи утримуваних;

- серйозні проблеми з незалежністю судових органів;

- свавільні чи незаконні втручання в приватне життя;

- серйозні обмеження свободи висловлювання, преси й інтернету, зокрема насильство, погрози насильством чи невиправдані арешти чи переслідування журналістів;

- цензура і блокування інтернет-сайтів;

- значне втручання в свободу мирних зібрань і свободу об’єднань;

- суворі обмеження свободи релігії;

- серйозні обмеження свободи пересування;

- обмеження на політичну діяльність, включно з існуванням необраної влади й несправжніми, невільними й нечесними виборами;

- злочини з застосуванням насильства чи погроз насильства щодо ЛГБТІ-осіб.

Російська окупаційна влада в Криму, за повідомленнями, продовжувала вдаватися до широкого застосування насильства і залякувань щодо кримських татар і проукраїнських активістів у відповідь на їхню мирну опозицію російській окупації, мовиться в звіті – в якому Кримові присвячено також окремий підрозділ.

У ньому щодо Криму зазначені ще деякі порушення – такі, як:

- застосування Росією чи керованою нею владою на півострові каральної психіатрії,

- перевезення в’язнів до Росії,

- переслідування Меджлісу кримськотатарського народу,

- серйозні випадки корупції.

Окупаційна влада практично не вживає кроків для розслідування чи переслідування посадовців чи осіб, які вчинили порушення прав людини, що створює атмосферу безкарності й беззаконня, мовиться у звіті.

Що у звіті

У звіті перелічуються повідомлення про конкретні порушення, що потрапляють до перелічених категорій, а також про випадки безкарності за попередні такі порушення, скоєні до 2020 року – як-то в справах про вбивства Катерини Гандзюк, Павла Шеремета чи вбивства й тортури учасників Євромайдану.

Особливу увагу звернено на ситуацію на контрольованих Росією територіях Донецької і Луганської областей – як мовиться в звіті, жертви зловживань керованих Росією сил угруповань «ДНР» і «ЛНР» не мали легальної можливості домогтися справедливості, адже незалежної судової системи ці угруповання не мають.

Напади на журналістів

Серед прикладів нападів на журналістів названо випадок 29 квітня 2020 року, коли працівник поліції вдарив журналіста «Громадського телебачення» Богдана Кутєпова, збив його на землю і зламав його обладнання, коли той вів прямий репортаж із антикарантинного протесту перед урядовою будівлею.

А прикладами нападів із боку неурядових чиновників стали численні напади на журналістів Радіо Свобода, в першу чергу на розслідувачів програми «Схеми», які ставалися протягом усього 2020 року. Зокрема, 7 серпня журналіст Михайло Ткач виявив імовірні докази прослуховування його помешкання. 16 серпня підпалили автомобіль водія «Схем», мовиться у звіті. Ткач заявив, що отримував анонімні повідомлення, які давали знати, що його журналістська діяльність дратує чільних посадовців.

Журналісти «Схем», веде далі звіт, вважають, що ці напади є відповіддю на їхні критичні матеріали і розслідування корупції на найвищому рівні.

Іще один згаданий у документі напад – січневий підпал автомашини журналістки Радіо Свобода Галини Терещук у Львові.

Також у звіті є й історія журналістки Катерини Сергацкової. 3 липня співзаснований нею сайт «Заборона» надрукував статтю, в якій стверджував про нібито зв’язки між радикальними насильницькими групами і керівниками неурядового проєкту StopFake.org, який має на меті викривати неправдиву інформацію. Після цього вона заявила про погрози їй і її родині, що були, на її думку, пов’язані з її роботою, – її, зокрема, звинувачували в роботі на російські спецслужби, – і 13 липня виїхала з України, мовиться у звіті. За її словами, поліція спершу відмовилася починати розслідування щодо цих погроз, і його почали вже після звернення її адвоката до Міністерства внутрішніх справ.

Напади на меншини

Серед перешкоджань свободі зібрань у звіті названо кілька нападів насильницьких радикальних груп на демонстрації ЛГБТІ-осіб – ідеться про події на підконтрольній Києву території.

На території ж, контрольованій Росією, права на мирне й вільне зібрання просто не існує, мовиться у звіті, демонстрації ж, які там відбуваються, часто вочевидь організовані керованими Росією силами, і участь у них примусова.

Серед інших порушень, перелічених у звіті, – випадки антисемітизму чи нападів на представників національних меншин. Зокрема, станом на 1 жовтня 2020 року було зафіксовано три напади з підозрюваних антисемітських мотивів – два на єврейських паломників в Умані і один на охоронця синагоги в Маріуполі – і близько шести випадків антисемітського вандалізму, як зазначено у звіті, це число зменшилося, порівняно з 10 випадками за такий самий період 2019 року.

Інші такі випадки – це низка нападів на ромів у різних місцях України чи напад на студентів із Демократичної Республіки Конго в Києві, які заявили, що нападники висміювали їхній колір шкіри.

Українська влада ще не коментувала звіту Держдепартаменту.

«Права людини взаємозалежні, і позбавлення одного з них може спричинити руйнування ширшої структури суспільства», – наголосив державний секретар США.

Голос Америки