Незважаючи на те, що на порядок денний саміту винесені фінансові та економічні питання, перший день заходів G20 повністю поглинунув конфлікт в Україні. Канцлерка ФРН Анґела Меркель, вочевидь, безрезультатно поспілкувалась з російським президентом В.Путіним щодо кризи в Європі, яку багато хто уже називає відправною точкою нової "холодної війни".

Безперечно, зіткнення Росії та Заходу щодо майбутнього України суттєво загострилось через російську анексію Криму та політику дестабілізації на Сході України. І все ж таки: Захід не може впасти в істерику і дозволити російським яструбам нав'язати собі "холодну війну".

Вельми необхідними тепер є розважливість і проникливість щодо реальних можливостей і загроз, а також нова стратегія. І дуже важливим та правильним є те, що робить Анґела Меркель: використовує усі комунікаційні канали до Кремля, і зокрема особисто до президента Путіна, навіть якщо розмови, що відбуваються, і не приносять результатів.

Розважливість щодо загроз і можливостей

Російська політика викликала багато недовіри та розчарування. Однак найголовнішою метою західних дипломатів має залишатись діалог з Путіним. Тільки якщо знову з'явиться хоч маленька крапелька довіри, уможливляться і стійкі домовленості. Необхідність цього засвідчують не тільки крихкість Мінських угод та спалахи боїв на Донбасі. Більше загроза миру полягає у тому, що гра м'язів Росії - бомбардувальники над Північною Атлантикою або військові кораблі перед Австралією - може перевторитись на неконтрольовані ескалації.

Захід та влада України мають прийняти усю гіркоту правди: без сприяння Росії фактично унеможливиться повернення до ліпшого економічної та соціальної ситуації в Україні. Кремль не тільки тримає у руках важелі газопостачання та виплат за транзит блакитного палива, ринки збуту українських товарів та рублеві перекази українців, які працюють у Росії. З огляду на політику щодо Криму та Донбасу, уже ні в кого не виникають сумніви, що Кремль готовий максимально на свою користь натискати на ці важелі.

Російські цілі, українсько-західні відповіді

Відтак необхідною є погоджена Києвом і західними урядами концепція, за якою Кремль отримає пропозицію щодо глибинних цілей російської політики. Звичайно, вона не може передбачати визнання неоімперіальних зон російського впливу. Власне, як і не може поставити під зовнішній удар розвиток правової держави та ринкової економіки за європейським зразком.

Ні, компроміс може полягати у тому, що Україна і надалі залишатиметься нейтральною у своєму військово-безпековому стані та наразі не висуватиме претензій на членство у НАТО, а асоціація з ЄС не призведе до суттєвої економічної шкоди Росії, однак сприятиме децентралізації України з більшими правами регіонів. До речі, останнє український президент Петро Порошенко уже принципово пообіцяв. А Брюссель, посунувши виконання угоди про асоціацію на початок 2016 року, фактично погодив запобігання економічним ударам по Росії через асоціацію між Євросоюзом та Україною.

До переконливого політичного компромісу, звичайно, шлях ще не близький. Нелегко буде й переконати Кремль відмовитись від його агресивної лінії. Утім, замість того, щоб оголошувати санкції, які діють самі по собі, та погрожувати ними, треба стикувати можливості для досягнення компромісу. Крок за кроком - і санкції можуть бути взагалі відкликані.

Усе тільки політика умиротворення?

Зрозуміло, що повсюди панують злість та недовіра. Вимога компромісу на Заході швидко затаврується як наївна політика заспокоєння - і, власне, така небезпека існує. Проте українцям не допоможеш моральним небажанням визнати існування іншої думки, та й конфлікт не вирішити військовими засобами, що уже засвідчили гіркі втрати українських силовиків у серпні.

Напевно зрозуміло одне: повернення до докризового стану західно-російських відносин дуже швидко не станеться. Перш ніж знову йтиметься про стратегічне партнерство, багато чого мусить змінитись.

І жоден шлях не омине великого західного "плану Маршалла" для України. США та Європейський Союз зобов'язані піти на цю жертву. Однак без компромісу з Росією усі зусилля можуть змарнуватись. Російський президент Путін усвідомлює це дуже добре, саме тому у Брісбені на саміті G20 він і поводить себе не поступаючись.

Інґо Маннтойфель, керівник відділу Європи DW